Гранулематозне запалення - специфічна форма хронічної запальної реакції, при якій переважаючим типом клітин є активовані макрофаги, що мають модифікованний епітеліоїдний вигляд.
Гранулематозне запалення розвивається якпри хронічних імунних і інфекційних захворюваннях, тісно пов'язаних з імунними реакціями, так і при неімунних захворюваннях. Гранулематозне запалення зустрічається при:
туберкульозі,
саркоїдозі,
хворобі котячих подряпин,
паховій лімфогранульомі,
лепрі,
бруцельозі,
сифілісі,
деяких грибкових захворюваннях,
берилліозі,
реакціях на введення подразнюючих речовин.
Гранульома – вогнищеве скупчення здатних до фагоцитозу клітин моноцитарно - макрофагального походження. Основним представником клітин ємакрофаг, який утворюється з моноцита. У зоні запалення моноцит ділиться лише один раз, а потім трансформується в макрофаг.
Основні умови утворення гранульом:
1). Наявність пошкоджуючого агента, який повинен викликати клітинну відповідь;
2). Повинна відбуватися активація макрофагів і їх скупчення навколо пошкоджуючого агента.
Утворення гранульоми – це спосіб елімінації речовин, які неможливо видалити за допомогою фагоцитозу.
Гранульому визначають як хронічну запальну реакцію, що характеризується переважанням клітин моноцитарного ряду, зібраних в компактні скупчення. Вона включає дифузну інфільтрацію макрофагами і утворення епітеліоїдних клітин.
В залежності від особливостей дозрівання клітин розрізняють гранульоми двох типів:
1). Гранульоми з уповільненим обміном, що утворюються під дією відносно інертних речовин, наприклад сторонніх тіл. Для них характерний тривалий період життя моноцитів.
2). Гранульоми з високим рівнем обміну розвиваються у відповідь на проникнення в організм бактерій. Макрофаги в них живуть лише декілька днів. Їм на зміну постійно надходять моноцити із кровотоку. Макрофаги диференціюються в епітеліоїдні клітини, які збираються в групи.
Таким чином, термін "гранулематозне запалення" використовується для опису хронічної запальної реакції, що характеризується утворенням компактних мас моноцитів, макрофагів або клітин, які з них утворюються.
Типи гранулематозного запалення:
1. Дифузна гранулематозна реакція (лепроматозний варіант лепри).
2. Туберкулоїдна гранулематозна реакція:
а). неказеіфікуючатуберкулоїдна реакція:
саркоїдоз,
хвороба Крона,
lupus vulgaris,
туберкулоїдний варіант лепри;
б). казеіфікуюча туберкулоїдна реакція (туберкульоз);
в). гнійна туберкулоїдна реакція:
венерична лімфогранульома,
ієрсиніозний псевдотуберкульоз,
туляремія,
споротрихоз,
хвороба котячих подряпин.
Макрофаг перетворюється в епітеліоїдну клітину після втрати здатності до фагоцитозу, після повного перетравлення фагоцитованого матеріалу, або після видалення фагоцитованого матеріалу. Макрофаги беруть участь у клітинно - опосередкованих реакціях гіперчутливості.
Епітеліоїдні клітини в порівнянні з макрофагами мають більш низьку фагоцитарну активність (у них відсутні вторинні лізосоми і макрофагальні гранули). Проте для них характерна висока бактерицидна і секреторна активність. Вони синтезують фактори росту - фактор росту фібробластів (ФРФ) і трансформуючий фактор росту (ТФР), а також фібронектин і інтерлейкін – 1 (ІЛ-1).
Через 2 тижні епітеліоїдні клітини трансформуються шляхом ділення ядер без ділення клітини (рідше шляхом злиття між собою) в гігантські багатоядерні клітини, а через 2-3 тижні - в гігантські клітини сторонніх тіл. Особливостями цих клітин є великі розміри (до 40-50 мкм), наявність великої кількості ядер (до 20), які розташовані ексцентрично у вигляді підкови. У гігантській клітині сторонніх тіл ядер ще більше - до 30, але вони розташовані переважно в центрі клітини. Обидва типи гігантських клітин відрізняє відсутність лізосом, тому, поглинаючи різні патогенні фактори, гігантські клітини не можуть їх переварити, і тому фагоцитоз замінюється ендоцитозом. У випадках мікробної інвазії ендоцитобіоз підтримується наявністю в цитоплазмі секреторних гранул, наприклад, ліпідних включень при туберкульозі. Їх секреторна функція різко пригнічена, фактори росту і цитокіни не синтезуються.
Морфогенез гранульом складається з чотирьох стадій:
Накопичення моноцитарних фагоцитів в осередку ушкодження тканини;
Дозрівання моноцитів та утворення макрофагальної гранульоми;
Дозрівання і трансформація моноцитарних фагоцитів і макрофагів в епітеліоїдні клітини та утворення епітеліоїдно-клітинної гранульоми;
Трансформація епітеліоїдних клітин в гігантські і формування гігантоклітинної гранульоми.
Враховуючи переважний клітинний склад, розрізняють три види гранульом:
макрофагальну (просту гранульому, або фагоцитому);
епітеліоїдно-клітинну;
гігантоклітинну.
Етіологія гранулематоза.
Розрізняють ендогенні та екзогенні етіологічні фактори розвитку гранульом. До ендогенних факторів відносять важкорозчинні продукти пошкоджених тканин, особливо жирової тканини, а також продукти порушеного обміну. До екзогенних факторів, що викликають утворення гранульом, відносять біологічні (бактерії, гриби, найпростіші, гельмінти), органічні та неорганічні речовини (пил, дим), в т.ч. лікарські речовини. По етіології гранульоми ділять на дві групи: гранульоми встановленої етіології та невстановленої. Серед гранульом встановленої етіології виділяють інфекційні і неінфекційні гранульоми.
До інфекційних гранульом відносять гранульоми при висипному і черевному тифах, сказі, вірусному енцефаліті, актиномікозі, шистосомозі, туберкульозі, лепрі, сифілісі.
Неінфекційні гранульоми розвиваються при попаданні в організм органічних та неорганічних речовин: вовни, борошна, оксиду кремнію, азбесту та інших сторонніх тіл; медикаментозних впливах (гранулематозний гепатит).
До гранульом невстановленої етіології відносять гранульоми при саркоїдозі, хворобі Крона, первинному біліарном цирозі.