1. Реакції езопового перемикання.

Як правило, це гостро виникаючі, короткочасні реакції на конфлікти, які починаються з афективних переживань, але швидко генерализуются, охоплюючи всі рівні психічної діяльності. Ідея суїциду з'являється у свідомості раптово, не підлягає обговоренню, здобуваючи непереборну спонукальну силу. Навколишня реальність змінює свій значеннєвий зміст. Своєрідної трансформації піддається й самосвідомість: охоплення суїцидальним спонуканням припускає відсутність страху болю й смерті, тілесні відчуття витісняються зі свідомості. У результаті езопового перемикання свідомості з обставини замаху, що нерідко при глибині й істинності наміру покінчити із собою відбувається на очах у навколишніх, що дозволяє їм вжити екстрених заходів до порятунку суїцидента. Спроби перервати суїцидальний акт часто не приносять успіху, викликаючи агресію й посилення. З моменту початку реалізації вертається критичність, з'являються почуття каяття й сорому за зроблене при зменшенні актуальності суїцидального конфлікту. Пам'ять на минуле зберігається, однак обсяг обмежений.

2. Реакції психалгії.

Суть цих афективних реакцій складається у відчутті "щиросердечного болю", при цьому не відбувається ніяких трансформацій свідомості, біологічних потреб і вітальних проявів, зберігається здатність до диференціації зовнішніх стимулів. Спостерігається звуження мотиваційної сфери й обмеження спілкування. Своєрідно змінюється проживання часу. Характерно стеничное поводження, пошук або перехід до нових стратегій поводження, спрямованим на рятування від страждання. Відповідно модальності афекту психалгії діляться на тужливі, тривожні, дратівливі.

3. Переживання негативних інтерособистісних відносин.

Стани, які супроводжуються болісною зосередженістю на поданнях і судженнях, спрямованих негативним відношенням, що різко змінилися, до суб'єкта високозначимих для нього осіб. Дані реакції з'являються в ситуації міжособистісних конфліктів з фіксацією на "значимому іншому". Виникає, так звана, коштовна реакція, коли прагнучи відірватися від джерела болю, людина ще сильніше притягається до нього. При реакціях негативних інтерособистісних відносин пресуїцидальний період буває більше тривалим, чим при реакціях езопового перемикання й психалгіях.

Зустрічаються як щирі так і демонстративні замахи. Суїцидентом приймаються міри до того, щоб джерело конфлікту знав про його наміри. Після спроб суїцидальні тенденції зникають у тих випадках, коли ситуація змінилася в сприятливу сторону. Якщо ні, то триває маніпулювання.

4. Реакції негативного балансу.

Це пресуїцидальні стани, змістом яких є раціональне "підведення життєвих підсумків", оцінка пройденого шляху, визначення реальних перспектив існування, порівняння позитивних і негативних моментів продовження життєдіяльності. Подібні механізми поведінки спостерігаються в осіб з невиліковними соматичними захворюваннями, у самотніх осіб літнього віку. "Підведення балансу" припускає високий рівень критичності, чіткість і реалістичність суджень, схоронність особистісного ядра, а поведінка в пресуїциді свідчить про відсутність афективної напруженості. Підготовка носить ретельно схований характер, вибирається найбільш летальний спосіб суїциду. У випадку невдачі наміри зберігаються й на превелику силу піддаються зворотному розвитку.

- Реакції езопового перемикання частіше виникають в особистостей з рисами збудливості, сценічності, агресивності, і можуть трансформуватися в синдроми зміненої свідомості.

- Психалгії виникають при елементах емоційної нестійкості, зниженні толерантності до емоційних навантажень. Вони можуть трансформуватися в депресивні стани.

- Для реакції негативних інтерособистісних відносин – істотна наявність ригидно-конформного радикала, фіксованість моральних установок. Трансформація в обсесивні, надцінні рідше в субпаранойяльні утворення з мікромасштабними ідеями відносини.

- Реакції негативного балансу мають місце при гармонічних особистісних структурах зі сформованою раціональною системою захисних механізмів.

Слід зазначити, що у випадках включення патологічних захисних механізмів суїцидальний ризик знижується.

Відсутність прямої залежності між дійсністю суїцидальних намірів і об'єктивною небезпекою дій, що вживаються для позбавлення себе життя, взяло під сумнів і сам розподіл суїцидів на "щирі" і "неістинні". Виявилося, що слова "щирий" і "серйозний" аж ніяк не синонімічні в даному контексті. Спроба може бути щирої, з погляду намірів суб'єкта розстатися з життям, і несерйозної в плані небезпеки дій, що уживаються суб'єктом, які він може суб'єктивно розглядати як небезпечні для життя.

У розряд суїцидальної поведінки відносять і суїцидальної підробки або імітації суїциду (наприклад, симуляцію самоповішення, або свідомо перебільшення прийнятої дози ліків, з метою ввести в оману навколишніх і інсценувати самогубство). Практика показує, що такого роду поведінка в майбутньому нерідко приводить до щирої суїцидальної акції, особливо у випадках, коли підробка суїциду була викрита.

Подібність між суїцидальною і аутодеструктивню поведінкою полягає в тому, що кожне з них таїть у собі реальну або потенційну небезпеку для життя й здоров'я людини.

Природно, що по особливостях поведінки суб'єкта непрямим образом можна судити про його підсвідому мотивацію. Самогубству, як правило, передує яка-небудь життєва драма. Суб'єкт, що навіть не прийняв ще суїцидального рішення, у якого тільки формуються неусвідомлені їм на вербальному рівні суїцидальні тенденції, часто зовсім втрачає відчуття небезпеки. Послабляються захисні механізми його психіки, він перестає уникати погрожуючих для життя ситуацій, проявляє недоречне й незвичайне для нього безстрашність (наприклад, при переході вулиці не звертає уваги на автомобілі, що мчаться на нього).

Суїцидальна поведінка відрізняється від багатьох інших аутодеструктивних явищ по емоційному настрою. У суїцидентів спостерігається досить часто пасивне відсторонення себе від всіх задоволень життя, гостре переживання життєвого провалу або банкрутства.

Серед різних видів поведінки, кваліфікованої як форми саморуйнування, можна виділити два явища, дійсно родинних у певному змісті суїциду. Це зловживання алкоголем і наркотизація. Однак їх ріднить із суїцидом не тільки сам факт саморуйнування й тим більше не прагнення до смерті, а їхня приналежність до класу соціальних відхилень.

По ознаці цільової спрямованості й мотивації поведінки, що відхиляється, диференціюється на три групи:

1) відхилення корисливої орієнтації;

2) відхилення агресивної орієнтації, викликані мотивами помсти, ворожості, ворожнечі, неповаги до людини,

3) відхилення соціально-пасивного типу, пов'язані із психологією відчуження від інтересів суспільства й колективу.

Цільова спрямованість і мотиви суїциду не так однорідні, як це може здатися на перший погляд. У рамках запропонованої класифікації деяка частина демонстративно-шантажних спроб може бути віднесена в розряд соціальних відхилень корисливої орієнтації, тому що, роблячи їх, суїциденти із сугубо корисливі цілі, пов'язані зі зміцненням свого положення в соціальній групі або досягненням матеріальних благ. Суїцидальна поведінка агресивної орієнтації також добре відома суїцидологам. Мотиви помсти, ворожнечі, ворожості, які описані як характерні для відхилень агресивної орієнтації, типові для деяких видів суїцидальної поведінки, що чітко виявляється в записках, що залишаються напередодні суїциду.

Серед суїцидентів різняться дві категорії. Першу з них становлять люди з низьким рівнем соціалізації. Для них характерна не тільки соціально-психологічна дезадаптація, тобто порушення в сфері міжособистісних відносин, але й соціальна непристосованість до вимог суспільства, що проявляється в невмінні або небажанні будувати свою поведінку відповідно до соціальних норм. Соціальний статус їх, як правило, невисокий. Суїцид часто є останнім шансом у ряді інших форм девіантної поведінки, властивого особам цієї групи.

Психологічна криза, що передує суїциду, характеризується ситуаційними реакціями опозиції й дезорганізації. Людина нерідко кінчає із собою на висоті злісної агресивної реакції. Суїциденти цієї категорії й становлять основний контингент осіб, що роблять самогубства, які повинні бути віднесені до соціальних відхилень агресивної орієнтації.

Другу групу становлять особи з досить високим рівнем соціалізації. Багато хто з них досягли високого соціального статусу, поведінка їх в анамнезі не виходила за рамки дотримання конвенціальних норм. Лише з моменту здійснення суїцидального вчинку такі особи попадають у розряд "девиантів". У генезі чиненого ними суїциду лежить насамперед соціально-психологічна дезадаптація. Ці особи психологічно декомпенсовані й астенізовані, що пов'язане з переживанням ними складних конфліктів, для рішення яких виявилося недостатньо їхнього життєвого досвіду. Психологічна криза в пресуїцидальному періоді протікає у формі песимістичних ситуаційних реакцій, а також реакцій емоційного дисбалансу, реакцій негативного балансу й реакцій демобілізації. Зазначена категорія робить суїциди, характеризуємі як відхилення соціально-пасивного типу.