3. Класифікація суїцидальної поведінки.

Становлення різних концепцій самогубства супроводжувалося висуванням відповідних класифікацій. Ми скористаємося типологічною моделлю, прийняту у відділі екстремальних станів МІН психіатрії. Вона побудована на основі психологічної теорії діяльності (А. Н.Леонтьєв) і концепції суїциду як наслідок соціально-психологічної дезадаптації особистості в умовах конфліктів (А. Г.Амбрумова).

Властно суїцидальною поведінкою називають будь-які внутрішні й зовнішні форми психічних актів, що направляються поданнями про позбавлення себе життя.

Ті випадки, де небезпечні для життя дії не пов'язані з усвідомленими поданнями про власну смерть, становлять широку зону аутодеструктивної активності, що примикає до суїцидальної сфери, але не є такою в буквальному значенні.

Дану класифікацію можна представити у вигляді схеми:

Антивітальне переживання.

Внутрішня суїцидальна поведінка.

1. Пасивні суїцидальні думки.

2. Суїцидальні задуми.

3. Суїцидальні наміри.

Зовнішні форми суїцидальної поведінки.

1. Підготовка до суїциду.

2. Суїцидальна спроба.

3. Завершений суїцид.

Типи особистісного змісту:

1. Протест, помста.

2. Заклик.

3. Запобігання (покарання, страждань).

4. Самопокарання.

5. Відмова.

Постсуїцидальний стан.

Стосовно суїциду:

1. Критичний.

2. Маніпулятивний.

3. Аналітичний.

4.Суицидально-фіксований.

За часом:

1. Найближчий постсуїцид - 1 нед.

2. Ранній постсуїцид - до 1 мес.

3. Пізній постсуїцид - до 5 мес.

А тепер, докладніше по кожному пункті.

Антивітальні переживання – міркування про відсутність цінності життя, які виражаються у формулюваннях типу: "жити не коштує", "не живеш, а існуєш", де ще немає чітких подань про власну смерть, а є заперечення життя.

Пасивні суїцидальні думки – характеризуються поданнями, фантазіями на тему своєї смерті, але не на тему позбавлення себе життя. Прикладом є висловлення: "добре б умерти, заснути й не прокинутися" і т.ін.

Суїцидальні задуми – активна форма суїцидальності, продумуються способи суїциду, час і місце дії.

Суїцидальні наміри припускають приєднання до задумів вольового компонента.

Період від виникнення суиїцидальних думок до спроб реалізації називається пресуїцидом. Він може бути гострим і хронічним.

Суїцидальна спроба – це цілеспрямоване оперирування засобами позбавлення себе життя, що не закінчилися смертю. Вона проходить в 2 фази. Перша - оборотна, коли об'єкт сам зможе припинити спробу, друга – необоротна.

Поява суїцідальної мети й подальше її перетворення в самостійний мотив, що володіє спонукальною силою, обумовлює ситуацією конфлікту в дезадаптованих осіб, тобто перешкодою до задоволення актуальної потреби.

1. "Протестні" форми суїцидальної поведінки виникають у ситуації конфлікту, коли об'єктивна його ланка ворожа або агресивна стосовно суб'єкта, а зміст у негативному впливі на об'єктивну ланку. "Помста" – конкретна форма протесту, завдання збитків ворожому оточенню. Передбачається наявність високої самооцінки й самоцінності, активну або агресивну позицію особистості з механізмом трансформації гетероагресії в аутоагресію.

2. При поведінці типу "заклику" зміст складається в активації допомоги ззовні з метою зміни ситуації. При цьому позиція особистості пасивна.

3. При суїцидах "запобігання" суть конфлікту в погрозі особистісному або біологічному існуванню, який протистоїть висока самоцінність. Зміст – запобігання нестерпної ситуації шляхом самоусунення.

4. "Самопокарання" можна визначити як "протест у внутрішньому плані особистості" конфлікт при своєрідному розширенні "Я" інтеріоризації й співіснуванні 2х ролей: "Я – судді" і "Я – підсудного", знищення в собі ворога.

5. При суїцидах "відмови" мотивом є відмова від існування, а метою – позбавлення себе життя.

Постсуїцид являє собою "результуючу" таких складаючих, як конфліктна ситуація, сам суїцидальний акт (з його "психічним" і соматичним компонентами), особливості його переривання й реанімації, соматичні наслідки, нова ситуація й особистісне відношення до неї.

Після здійснення спроби самогубства в найближчому постсуїциді виділяються 3 головних компоненти:

1. Актуальність конфлікту.

2. Ступінь фіксованості суїцидальних тенденцій.

3. Особливості відносини до зробленої спроби.

На цій підставі прийнято виділяти 4 типи постсуїцидальних станів:

1. Критичний.

1. Конфлікт втратив свою значимість, суїцид привів до розрядки напруги.

2. Суїцидального мотиву немає.

3. Відношення до зробленої спроби – почуття сорому й страху. Розуміння того, що це не змінює положення, не усунить ситуації. Імовірність повторення – мінімальна.

2. Маніпулятивний.

1.Актуальність конфлікту зменшилася через сприятливий вплив на навколишніх.

2. Суїцідальних тенденцій немає.

3. Відношення – легке почуття сорому й страх перед смертю. Виразне закріплення даної поведінки для досягнення своїх цілей. Імовірність повторення висока.

3. Аналітичний.

1. Конфлікт як і раніше актуальний.

2. Суїцідальних тенденцій немає.

3. Відношення - каяття. Пошуки інших шляхів рішення. Імовірність повторення зростає, якщо інший шлях рішення конфлікту не буде знайдений.

4. Суїцидально - фіксований.

1. Конфлікт актуальний.

2. Суїцідальні тенденції зберігаються.

3. Відношення до суїциду позитивне.

У міру ліквідації соматичних ускладнень на перший план висуваються: ліквідація конфліктної ситуації, вироблення адекватних установок, підвищення толерантності до психогенних впливів, ліквідація психопатологічної продукції.

Наведені раніше теоретичні положення дозволили висунути концепцію, відповідно до якої суїцидальна поведінка є наслідок соціально-психологічної дезадаптації особистості в умовах пережитого мікросоціального конфлікту.

Суїцидальна поведінка є одним з видів загальповедінкових реакцій людини. У всіх суїцидентов виявлялися об'єктивні й суб'єктивні ознаки соціально-психологічної дезадаптації особистості, а також внутрішня або зовнішня конфліктна ситуація.

Можна виділити 5 найбільше зустрічаючихся типів особистісних реакцій, які володіють потенційною суїцидонебезпекою:

1. Езопового перемикання.

2. Щиросердечного болю.

3. Негативних інтерперсональних відносин.

4. Негативного балансу.

5. Реакції змішані й перехідні.

Слід зазначити, що виділені типи не є психопатологічними симптомами, а служать вираженням нормальних, хоча й акцентуйованих особистісних реакцій в екстремальних ситуаціях.

Перейдемо до загального опису кожного з названих типів.