5

Тема 8 „Структурна та інвестиційно-інноваційна політика”

План

1. Структурна політика: цілі, пріоритети та механізми

2. Інвестиційна політика: зміст, інструменти та особливості реалізації в національній економіці

3. Національна інноваційна система як стратегічний інститут розвитку

1. Структурна політика: цілі, види, пріоритети та механізми

Залежно від характеру елементів та змісту економічних явищ, зв'язки між якими відображаються в пропорціях, на макроекономічному рівні розрізняють такі основні види структурних співвідношень:

1. галузевий (за видами економічної діяльності), що характеризує виробничу спеціалізацію даної країни; Галузева структура характеризує внесок окремих виробництв, галузей, міжгалузевих комплексів у відтворення ВВП. Науково-технічна революція суттєво впливає на галузеві структурні зрушення.

2. технологічний, що показує рівень використання досягнень науково-технічного прогресу в національній економіці;

3. відтворювальний, що відображає оптимальність матеріально-речових та вартісних пропорцій економіки країни; Відтворювальні пропорції характеризують співвідношення: між виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання; між заміщенням використаних засобів виробництва та новоствореною вартістю; між споживанням та нагромадженням; між виробничими галузями та інфраструктурою.

4. інституційний, що характеризує сприятливість середовища для ведення господарської діяльності в країні;

5. територіальна структура економіки характеризує внесок окремих регіонів у відтворення ВВП. Елементами територіальної структури на макрорівні є адміністративно-територіальні одиниці та інші регіональні утворення.

6. соціальна структура відображає розподіл національної економіки за формами власності, за організаційно-правовими формами підприємництва, за рівнем доходів певних верств населення.

7. зовнішньоекономічний, що характеризує обсяг та якість міжнародних економічних зв`язків країни.

Структурна перебудова – зміна політичного, державного, економічного мислення з метою оптимізації пропорцій зайнятості в управлінні та економіці, капіталі та його розміщенні на території країни та отримання обсягу і структури національного продукту, адекватного внутрішнім потребам і міжнаціональному товарообміну.

Головною метою структурних перетворень є виробництво ВВП загалом і на душу населення, в якому переважатимуть продукти кінцевого призначення відповідно до потреб населення та імпорту.

Інтегральним показником якості наявної структури економіки є створений на її основі ВВП, який в своєму натурально-речовому та вартісному вимірах формує ресурсне забезпечення нового відтворювального циклу і визначає розширений, простий чи звужений характер суспільного відтворення.

Структурні зрушення – сукупність кількісних та якісних змін, що відбуваються в мезо- й макропропорціях економічної системи, та обумовлюють її перехід в інший якісний стан.

Серед домінуючих зрушень структури глобальної економіки основними є:

• тісна кореляція глобальних тенденцій розвитку зі структурною динамікою країн розвинутого центра, на які припадає близько 68% валового глобального продукту;

• прискорені темпи розвитку нових прогресивних наукоємних та висо-котехнологічних галузей промисловості³⁵ порівняно із традиційними;

• наближення темпів зростання першого і другого підрозділів суспільного виробництва, груп А і Б промисловості;

• інтенсивне формування нової структурної ланки, яку утворюють види діяльності з продуктом нематеріального характеру, що пронизують всі стадії процесу виробництва;

• різке скорочення питомої ваги первинної сфери, досить повільне – вторинної за динамічного розширення третинної сфери;

• зростання частки соціально-сервісної індустрії, яка „поглинає” в розвинутих країнах до 70% найманих робітників та самозайнятого економічно активного населення.

Зазначені структурні зрушення відображають становлення принципово нового технологічного способу виробництва, основною продуктивною силою якого є знання людей, втілені в інформаційно-інтелектуальних, комунікаційно-комп'ютерних та автоматизованих технологіях, принципами – інноваційність, ресурсозаощадливість, екологічність, інтенсифікація, інтелектуалізація, гуманізація, а фактичним каталізатором змін – різноманітні інновації.

Іншою важливою закономірністю трансформації діяльнісно-видової та галузевої структур є те, що економічна доцільність створення в окремих країнах багатогалузевої економіки, включаючи підприємства з повним технологічним циклом, поступово відпадає, бо прагнення кожної країни до самозабезпечення всіма товарами вимагає великих витрат.

Структурна політика – це сукупність державних заходів, орієнтованих на керування рухом економічних ресурсів і встановлення структурних параметрів національної економіки, необхідних для підтримання динамічної макроекономічної рівноваги і сталого економічного зростання.

Існує два типи структурної політики: пасивна та активна.

Пасивна структурна політика полягає в тому, що держава створює правову базу для вільного переливання капіталу та праці з одних галузей в інші, але безпосередньо не втручається в інвестиційні процеси. Структура змінюється внаслідок змін у нормах прибутку.

Активна структурна політика полягає в тому, що держава широко застосовує державні важелі для прискорення прогресивних структурних зрушень. Для цього здійснюється політика пріоритетів. Найважливіша роль в політиці державних пріоритетів належить напрямам удосконалення галузевої структури економіки.

Визначаючи пріоритетну галузь, виходять із таких критеріїв: експортний потенціал галузі; перспективи попиту на продукцію галузі на внутрішньому ринку; досягнення вищої індустріальної стадії розвитку; мінімізація залежності від імпорту сировини, енергії та мінімізація ресурсом істкості виробництва в цілому; мінімізація дефіциту торговельного балансу країни, розв'язання проблем зайнятості населення; вирішення екологічних проблем та ін.

З огляду на це до основних напрямів державної структурної політики можна віднести:

1. Зростання виробництва в галузях, які забезпечують значну частину експорту.

2. Зростання виробництва в галузях, які здатні на внутрішньому ринку замінити імпортну продукцію.

3. Розвиток виробництва товарів, конкурентоспроможних на світовому ринку.

4. Підтримка виробництв, які впроваджують ресурсозберігаючі технології.

5. Зростання виробництва в галузях, які здатні підвищити науково-технічний рівень та якість продукції.

6. Розвиток конкуренції через реструктуризацію та диверсифікацію виробництва.

7. Розвиток виробництва сировини, напівфабрикатів і комплектуючих для заміни імпортованих.

8. Скорочення виробництва в депресивних галузях.

Варіанти вирішення основних задач структурної політики наведені у табл. 1.

Таблиця 1 – Варіанти вирішення основних завдань структурної політики

Основні напрями структурних зрушень	Засоби впливу
Збільшення питомої ваги ресурсозаощадливих виробництв	Диференціація законодавчо встановлених платежів у бюджет в залежності від відносної енергоємності виробництва. Ціни на енергоресурси.
Зменшення частки екологічно брудних виробництв	Природоохоронне законодавство, диференціація платежів у бюджет, штрафи за забруднення, екологічно орієнтовані податкові пільги.
Розвиток споживчого сектору економіки	Бюджетні кредити, податкові пільги, державні замовлення, банківський процент, державні гарантії під кредити банків, споживчий кредит.
Зростання частки висо-котехнологічних галузей	Держзамовлення, податкові пільги, прискорена амортизація, бюджетні кредити, субсидії та субвенції, банківський процент, страхування інноваційних ризиків, звільнення від оподаткування прибутку, спрямованого в інновації.
Збільшення питомої ваги експортоорієнтованих галузей	Митні тарифи та акцизи, ліцензування, сертифікація продукції, банківський процент, податкові пільги, державні кредити на конкурсних засадах, ціноутворення.

Провідним елементом структурної політики справедливо вважається інвестиційно-інноваційна політика.