У методичних вказівках розглянуто одну із найбільш перспективних конструктивних схем будівель – каркасну.

Вибір варіанту завдання контрольної роботи і схеми поверхових планів визначається за порядковим номером списку групи відповідно додатку № 1.

1. Зміст контрольної роботи

Контрольна робота складається з графічної частини та пояснювальної записки.

Графічна частина роботи виконується на 2 аркушах міліметрового паперу або на ватмані формату А-І (594×841) олівцем. Вона повинна містити наступні креслення:

1. План І поверху будинку (М 1: 50)

2. План ІІ поверху будинку (М 1: 50)

2. Виконання плану

2.1. Теоретична частина

2.1.1 Основні правила прив’язки конструктивних елементів до координаційних осей будівлі

Прив'язка визначає відстань від модульної координаційної осі до грані або геометричної осі перерізу конструктивного елемента. Застосовувані правила прив'язування дають змогу встановити взаємозамінність конструкцій і значно скоротити кількість добірних елементів.

Нижче розглянуто основні правила прив'язування конструктивних елементів до координаційних осей. Основні з них такі.

У зовнішніх несучих стінах внутрішню грань слід розміщувати на відстані від модульної координаційної осі, що дорівнює половині номінальної товщини внутрішньої несучої стіни b/2 або кратним М або М2.

Допускається поєднання внутрішньої грані стіни з модульною координаційною віссю, якщо це не приводить до збільшення числа типорозмірів плит перекриття

У внутрішніх стінах геометричну вісь суміщають з модульною координаційною віссю. Відступ допускається для стін сходових кліток і для стін з вентиляційними каналами (для використання уніфікованих елементів сходів і перекриттів).

У зовнішніх самонесучих і несучих стінах внутрішня їх грань поєднується з модульною координаційною віссю.

У будівлях з неповним і повним каркасом колони середніх рядів слід розташовувати так, щоб геометричний центр їх перетину поєднувався з перетином модульних координаційних осей (рис. 1).

У крайніх рядах (повний каркас будівлі) зовнішня грань повинна поєднуватися з модульною координаційною віссю (нульова прив'язка). Якщо ригель спирається на консолі колон, внутрішні грані колон розміщують від модульної координаційної осі на відстані, що дорівнює половині товщини внутрішньої колони (для колон стін торців можлива осьова і нульова прив'язка) (рис. 2).

Рисунок 1 – Прив’язка колон і стін будівель з неповним каркасом до координаційних осей.

Рисунок 2 – Прив’язка колон і стін будівель з повним каркасом до координаційних осей.

2.1.2 Основні конструктивні схеми будівель

підприємств готельно-ресторанного комплексу.

Основою конструктивного рішення підприємств ресторанного господарства є збірний залізобетонний каркас, до складу якого належать колони, ригелі, діафрагми жорсткості (з/б стіни сходових кліток) (рис. 3).

В залежності від наявності крайніх колон та несучих зовнішніх стін розрізняють конструктивні схеми підприємств готельно-ресторанного комплексу з повним та з неповним каркасом (рис. 4).

Рисунок 3 – Основні елементи каркасу: 1 – колони; 2 – крайні ригелі; 3 – середні ригелі; 4 – рядові плити перекриття; 5 – плити – розпірки.

Рисунок 4 – Основні конструктивні схеми будівель: а, б, в, - з повним каркасом; г – з неповним каркасом.

Частіше за все приймають розміри сітки колон (розмір відстані між колонами у повздовжньому напрямку в метрах на розмір відстані між колонами у поперечному напрямку в метрах) – 6 х 6 ; (3 + 6) х 6; 6 х (3 + 6).

Колони приймають перетином 300 х 300 мм., якщо будівля висотою до 5 поверхів та 400 х 400 мм. – вище 5 поверхів.