Ртуть як небезпечна речовина навколишнього середовища

Небезпечні сполуки ртуті виявляються в усіх трьох середовищах існування живих організмів. Саме живі організми сприяють ефективному транспортуванню цього отруйного елемента з одного середовища в інше. На цьому прикладі можна проілюструвати процес нагромадження отрут у харчових ланцюгах (рис. 1).

Установлено, що кофермент метилкобаланін (Co₆₃H₉₁N₁₂O₁₄P) у живих організмах метилює ртуть, даючи (СН₃)Hg⁺:

(СН₃)[Co]⁺ + Hg²⁺ → (CH₃)Hg⁺ + [Co]²⁺.

У процеси міграції метилртуті втручається і виробнича діяльність людини.

Яким би шляхом ртуть не потрапила до води, мікроорганізми метилюють її, і при цьому завжди утвориться метилртуть CH₃Hg⁺ чи (CH₃)₂Hg диметилртуть. З’ясувалося, що саме диметилртуть надзвичайно небезпечна! Характерно те, що (CH₃)₂Hg – жиророзчинна речовина, здатна, проникаючи через стінки клітин, потрапляти в організм людини не тільки через травний тракт, але й через дихальні шляхи і просто через шкіру. Існування цієї сполуки в живій клітині триває близько 70 днів, у зв’язку з цим здійснюється тривалий токсичний вплив.

Таблиця 1.1

Головні токсичні сполуки ртуті

Сполуки	Застосування
CH3Hg, EtHg*	Фунгіциди
RHg (X=Ac, Py+)	Каталізатори у виробництві поліуретану, полівінілацетату
PhHg	Фунгіциди, бактерициди
CH3OCH2CH2Hg	Фунгіциди
Тіомерцал (похідна EtHg+)	Антисептик
Мерцаліл (метоксиалкільна похідна ртуті)	Діуретин

* Органічний чи неорганічний аніон.

Ще одним джерелом органічних похідних ртуті є виробництво інших металоорганічних сполук, з яких у результаті реакцій переалкілування виходить метилртуть:

(CH₃)₄Sn + Hg²⁺ ® CH₃Hg⁺ + (CH₃)₃Sn⁺;

(CH₃)₄Si + Hg²⁺ ® CH₃Hg⁺ + (CH₃)₃Si⁺.

Тетраметильні та інші органічні похідні олова і кремнію широко виробляються промисловістю і мають свої сфери застосування. Так, кремнійорганічні сполуки використовуються як мастильні матеріали, як каучуки в медицині тощо. Оловоорганічні – як хімічні засоби для захисту рослин (фунгіциди, гербіциди, інсектициди).

Наслідки дії метилртуті.

Гусенята, отруєні метилртуттю, народжувалися сліпими, деякі ділянки шкіри були не покриті пір’ям. У риб, отруєних метилртуттю, порушується координація руху, вони відстають від косяка і стають поживою для птахів. Щодо диких тварин, то найбільше ртуті знайдено у печінці кабанів і зайців. У печінці тюленів Північного моря виявлений вміст ртуті, набагато більший ГДК.

У Швеції в 50-х роках проводилася масова обробка зерна метилртутьдиціанамідом. Результат – загибель зерноїстівних птахів (голубів, фазанів, курей, куріпок, вівсянок). Другий ланцюг – загибель хижих птахів: сов, боривітрів, яструбів, соколів-сапсанів, пугачів. Це екологічна катастрофа! У США у зв’язку з цим мисливці більше не вживають добуту ними пернату дичину.

Всесвітня організація охорони здоров’я вважає, що ГДК для ртуті в рибі може становити 1 мг/кг. Незважаючи на це, у Фінляндії рекомендується їсти рибу тільки один-два рази в тиждень. У Бразилії численні отруєння ртуттю пояснюються тим, що населення дуже любить вживати в їжу рибу піранью.

У людини ртуть накопичується у волоссі. Це індикатор! Якщо вміст ртуті в окуні становить 0,8 мг/кг маси, то в щуки він сягає вже 1,6 мг/кг. Після вживання такої щуки в їжу у волоссі людини вміст ртуті може становити 50 мг/кг, якщо ж 300 мг/кг маси, це стає смертельно небезпечним. Вплив ртуті на організм людини викликає ураження головного мозку, втрату зору аж до повної сліпоти. Виявлено також вплив на спадковість: метилртуть викликає аномальні мітози, злам хромосом у 1000 разів сильніший, ніж у разі дії такої отрути, як колхіцин. Наслідком ртутних отруєнь у Швеції та Японії стали уроджені каліцтва у дітей.