2.Сучасні концепції влади.
Сучасні концепції влади можна класифікувати по ряду підстав. Насамперед, концептуальні підходи до інтерпретації політичної влади, з відомою часткою умовності й відносності, можна розділити при самому загальному логіко-гносеологічному аналізі на два більших класи: атрибутивно-субстанціональні – яки трактують владу як атрибут, субстанціональна властивість суб'єкта, а те й просто як самодостатній «предмет» або «річ»;
реляціонні - описывающие владу як соціальне відношення або взаємодія на елементарному й на складному комунікативному рівнях.
Атрибутивно - субстанціальні підходи до осмислення влади, у свою чергу, можна підрозділити на наступні концепції:
потенційно-вольові
інструментально-силові й
структурно-функціональні.
Потенційно-Вольові концепції виходять із визначення влади як здатності або можливості нав'язування волі яким-небудь політичним суб'єктом. Такий підхід був особливо впливовий у традиції німецької політичної думки. Гегель і Маркс, Фихте й Шопенгауэр, Ницше й Вебер використовували поняття «вольової властивості» або «вольової здатності» у самих різних, часом навіть когнітивному визначенні влади. По класичному визначенню Вебера, влада являє собою «будь-яку можливість проводити усередині даних суспільних відносин власну волю, навіть всупереч опору, поза залежністю від того, на чому така можливість ґрунтується». Структурно-функціональна концепція влади, зв'язана, насамперед, з роботами Т. Парсона, Д. Ітона, Г. Алмонда, М. Крозье та ін.
По Т. Парсону, влада, швидше за все, являє собою особлива інтегративна властивість соціальної системи, що має метою підтримка її цілісності, координацію загальних колективних цілей з інтересами окремих елементів, а також забезпечує функціональну взаємозалежність підсистем суспільства на основі консенсусу громадян і легітимізації лідерства. З атрибутивно-субстанціональними концепціями влади тісно сусідять реляціонні, що трактують владу за допомогою категорії «соціальних відносин». До цих концепцій примикають і так звані інтеракціоністські теорії, згідно яким, владне відношення виконує роль особливого способу обміну ресурсами між людьми.
Нарешті, до найбільш складних і комбінованих підходів можна віднести комунікативні, а також постструктуралістські або неоструктуралістські моделі влади, що розглядають її як багаторазово опосередкований і іерархізірованний механізм спілкування між людьми, що розвертаються в соціальному полі й просторі комунікацій. Виникнення влади як соціального феномена обумовлено необхідністю узгодження суспільних дій людей при перевазі спільного інтересу над часткою. Що стосується новітніх постсруктуралістичних концепцій «археології й генеалогії влади» і «поля влади», те їх поєднує не субстанціонально-атрибутивне, а скоріше реляційне бачення влади як відносини й спілкування. Фуко відзначає, що влада являє собою не просте відношення суб'єктів, а свого роду модальність спілкування, тобто «відношення відносин», оскільки суб'єкти перебувають кожний момент в енергетичних лініях, що постійно змінюються, напруг і співвідношеннях взаємних чинностей.