
Реферат. Походження влади і розвиток вчень про неї
Зміст
Вступ 1. Походження влади. 2. Сучасні концепції влади. 3. Структура влади. 4.Генезис політичної думки у Давньому Світі.
5.Політична думку середньовіччя якщо й епохи Відродження.
6. Політичні вчення Нового Часу.
Висновок Список використаної літератури
Вступ
Поняття «влада» у повсякденному житті й у науковій літературі вживається в різних змістах. При глибокому розгляді питання виявляється, що поняття «влада» не може бути повністю розкрито лише з погляду економіки й політики, права й моралі, що представляють окремі аспекти такого багатошарового й у той же час цілісного феномена, якої є влада. Для цього необхідно дослідження влади на самих різних рівнях її функціонування в суспільстві, історії й культурі. Розгадка парадоксів владних відносин і збільшення всякого нового знання про природу влади й механізми володарювання чи є не головним завданням фундаментальної політології. Перші спроби розібратися в парадоксах і механізмах влади, зокрема, політичної, були початі ще в ранній період політичної історії Індії, Китаю й Греції. Наприклад те, що давньогрецьке слово «архе», що позначало «влада» або «верховенство», мало й інше значення - «першооснова» або «першопричина» - очевидно, було не випадковим збігом, але неясним здогадом про природу влади.
Влада, на відміну від фізичного насильства, впливає на тіло, душу й розум, пронизує їх, підкоряє закону своєї волі. По суті своєму вона подібна до авторитету й корелятом її є повага. Влада має потребу у виправданні, і ці спроби становлять істотну частину політичної історії. Концепція влади - одна із провідних теоретичних концепцій, що сприяє дослідженню політичних відносин і розумінню механізму діяльності держави й політичної системи.
Серед найбільших теоретиків, що досліджувала проблеми влади, необхідно в першу чергу відзначити:
Б. Рассела, що трактує влада, як «створення наміченого ефекту»; М. Вебера, відповідно до думки якого «влада є можливість того, що одна особа усередині соціального відношення могтиме здійснити свою волю, незважаючи на опір інших, що беруть участь у дії»; Х. Арендта, що думала, що «влада означає здатність людини не стільки діяти самому, скільки взаємодіяти з іншими людьми»; П. Морріса, що визначає влада «як не просто спосіб впливу на когось або щось, а дія як процес, спрямована на зміну когось або чогось». Ф. Бурлацький у філософському словнику 1986р. дотримується думки, думки, що «влада є в загальному значенні здатність і можливість здійснювати свою волю, впливає на діяльність, поводження людей за допомогою яких-небудь коштів - авторитету, права, насильства».
1.Походження влади.
Влада з'явилася з виникненням людського суспільства й супроводжувала його розвитку, що знайшло відбиття в різних вченнях про владу. На ранньому ступені свого розвитку політичні погляди в цілому ще не встигли виділитися у відносно самостійну область людського знання і являли собою елемент цілісного міфологічного світогляду. У міфах древніх народів панує подання про божественне походження існуючих відносин влади й порядку. Згідно із цими міфами, космос у відмінності від хаосу, виражаючись грецькою термінологією, упорядкований присутністю й зусиллям богів, земні ж порядки - частина світового, космічного порядку. Разом з тим, у древній міфології по-різному вирішується й висвітлюється питання про спосіб і характер зв'язку божественного початку із земними відносинами. Наприклад, по древньому китайському міфі, влада має божественне походження, але єдиною крапкою зв'язку з небесними чинностями є китайський імператор, будучи одночасно сином неба й батьком свого народу.
Відповідно до релігійно-міфологічних поглядів древніх єгиптян і греків боги, будучи джерелом влади правителя, продовжують залишатися первісними правителями й законодавцями, вершачи земні справи. Божественний характер влади, правила поведінки, закони - все це по тодішніх поглядах відповідало божественному порядку справедливості, що получили пізніше формулювання як «теорія природного права». Досить радикальне і плідним був процес раціоналізації спочатку релігійно-міфологічних поглядів на владу й політику в Древній Греції (Демокрит, софісти, Сократ, Платон, Аристотель, і ін.). Для давньогрецької політичної думки було характерно аналізувати різні форми державного устрою. Так, для Платона ідеальна держава як правління краща й шляхетних - аристократична держава. Самою же правильною формою держави по Аристотелю є полиття, у якому більшість править в інтересах загальної користі. Полиття - «середня» форма держави, і «середній» елемент у ній домінує у всім: у правах - цілеспрямованість, у майні - середній статок, у володарюванні - середній клас. На думку Цицерона прості форми влади як царська влада, воля аристократії й народна влада не є благом для суспільства в чинність їхньої однобічності й нестійкості.
У Древній Русі проблеми єдиновладдя князя, соціальної бази його влади знаходять висвітлення в найбільш відомих літературних джерелах, як «Повість минулих літ», «Новгородський літопис», «Російська правда» і ін. Важливою проблемою більше пізнього часу була боротьба за верховність влади між церковною владою й світської. Заперечення божественного, наверх природного походження влади, святості її інститутів, низведення їх до рівнів земних, буденно-життєвих справ, до «грішної» природи людини виступала для мислителів Відродження як зброя в боротьбі за автономізацію соціально-політичного процесу, входило в комплекс основних ідей гуманізму. Так, Н. Макіавеллі (1469 - 1527 р.) прагнув відокремити реальну політичну діяльність від релігійних підстав, досліджував усмак як відношення пануючий і підвладних, її устрій, установа законів. Симпатії Н. Макіавеллі на стороні помірної республіки, або «змішаної» форми держави, що сполучить демократичні, аристократичний і монархічний елементи влади і є більше міцною в порівнянні з «простими» формами. До питань влади, її джерелам зверталися представники західноєвропейської думки Т. Гоббс (1588 - 1679 р.) і Д. Локк (1632 - 1704 р.). Влада держави по Гоббсу є слідство суспільного договору, що раз і назавжди обмежує згубне прагнення людей до здійснення своєї індивідуальної влади. Це влада, відчужувана від «природної людини» і яка придбала самостійне існування, продукт не природних, а свідомих людських установлень. Більшу роль у розвитку вчення про владу зіграв Ш. Монтеск'є (1685 - 1775 р.). У його книзі «Про дух законів» була сформульована ідея поділу влади, що розвивається в теорію, що обґрунтовує принципи законності, політичної волі й додання ролі праву щирого регулятора взаємин між державою й громадянами. Своєрідність в аналізі проблеми влади виявляється И. Канта, И. Фихте, Г. Гегеля, російських мислителів А. Герцена, Н. Чернишевського, В. Соловйова, Н. Бердяєва й ін.
Крім того, уже в ранню епоху історії політичної думки була замічена й зворотна сторона феномена влади. Аристотель, а пізніше й Монтеск'є, указував на небезпеку зловживання владою осіб, нею наділених, використання ними владних можливостей для своєї приватної користі, а не для загального добра.