20. Гармонізація, уніфікація, апроксимація та адаптація цивільного законодавства.

Початковим етапом гармонізації законодавства України з європейським пра­вом є уніфікація термінології. Вважаємо, що процес гармонізації законодавства слід починати з юридичної термінології. Для цього потрібні відповідні органі­заційні структури. Спроба розв'язання цього питання була зроблена в середині 1990-х років шляхом створення Термінологічної комісії при Президентові Украї­ни. Однак це питання не було вирішене до кінця. Комісія виявилася неукомплек-тованою підготовленими кадрами, без чіткої програми діяльності.

Чіткий понятійно-категоріальний апарат дуже важливий, якщо законодавець ставить за мету уніфікацію, гармонізацію або зближення законодавства, його відповідність європейським стандартам та традиціям. Вироблення сталої системи юридичних понять і термінів є не просто результатом наукового дослідження, а необхідною умовою, одним з пріоритетних напрямів правового реформування. Тільки така система може забезпечити зближення законодавства, його одно­манітне тлумачення, а також вірне застосування правових норм3.

Результатом уніфікації юридичної термінології повинна стати ситуація, до якої в українському законодавстві застосовуватимуться терміни і юридичні по­няття, які відповідають європейським та загальновизначеним правовим стандар­там. З огляду на це важливою є розробка відповідних «офіційних» юридичних словників, придатних для використання в нормотворчому процесі, які б містили перелік, а також розкривали зміст основних юридичних термінів, понять та кате­горій. З цією метою ми вважаємо за доцільне створення Центру правової терміно­логії, залучивши до його роботи як юристів, так і мовознавців. Але першочерго­вого вирішення потребує проблема впорядкування юридичної термінології, тому що вона є вихідним пунктом адаптації права України до права Європейського Со­юзу. Без уніфікації термінології, яка використовується в цих двох правових систе­мах, практично неможливо досягти взаєморозуміння в правовій сфері.

В офіційних документах часто використовується термін «адаптація». Відпо­відно до положень Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу адап­тація полягає у зближенні законодавства України із сучасною європейською сис­темою права. Вона передбачає реформування правової системи України та посту­пове приведення її у відповідність з європейськими стандартами6.

У науковий обіг почав запроваджуватися також термін «апроксимація» -заміна одних нормативно-правових актів іншими, близькими до вихідного. Здійснюючи гармонізацію, Україна повинна враховувати те, що цей процес має, як правило, односторонній характер, оскільки при цьому не йдеться про взаємні кроки з обох сторін щодо узгодження своїх правових норм, а тільки про зміни в українському законодавстві з метою його гармонізації з нормами права Євросоюзу.

21. Теоретичні проблеми визнання договору джерелом цивільного права.

Договори з нормативним змістом як джерело цивільного законодавства є, скоріше, виключенням із загального правила. До такого договору ми відносимо засновницький договір норми якого є обов’язковими для тих, хто його підписав та для судових і інших органів. Його норми мають локальний характер і поширюють свої дії на його учасників та тих осіб, які займають місце учасника корпоративної структури. Не виключені договори між певними ланками адміністративної структури щодо розмежування повноважень щодо правомочностей власності на об’єкти права власності, тягаря утримання майна, участі у інвестиційних проектах що мають значення для держави в цілому і для окремих ланок органів місцевого самоврядування. Наприклад, у добудові Олексіївської лінії Харківського метрополітену на підставі договору приймають участь держава, обласна адміністрація та місто Харків. Останні виступають у вигляді казни. В результаті внесення інвестицій виникає право на результати   інвестування. На підставі договорів нормативного змісту передаються об’єкти права власності від окремих підприємств до власності органів місцевого самоврядування (житловий фонд, заклади соціально-побутового і культурного призначення) тощо. 

Згідно ст.6 ЦКУ встановлено співвідношення актів цивільного законодавства і  цивільного договору. Так, учасники суб’єкти цивільного права (у законі чомусь наперед визначено сторони) мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. При тому сторони можуть строго притримуватися моделі закону, правил про правовідносини даного характеру, типового чи зразкового договору, проформи або укласти  розроблений і узгоджений ними договір.  При тому не має суттєвого значення назва договору, а більше значення придається його змісту і дотриманню імперативних вимог закону.

Загалом договори відносяться до так званих мононорм. Вони регулюють відносини  лише виключно між їх учасниками. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.  Відповідно учасники договору можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на свій розсуд. Але вона не можуть ігнорувати і не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

В договору проявляється диспозитивність сторін. Прийняті в договорі положення стосуються лише тих його учасників (сторін) які приймали в ньому участь. Відповідно узгоджені і прийняті умови договору є обов’язковими. За ущербності загального механізму цивільної відповідальності за невиконання чи неналежне виконання взятих зобов’язань в договорі може (а сьогодні повинно) бути деталізованим відповідальність.