29. Поняття та види тлумачення односторонніх правочинів та договорів.

Правочин — це волевиявлення, тобто дія особи, яка відображає внутрішню волю останньої. Якщо волевиявлення виражене нечітко, виникає необхідність тлумачення волі сторони правочину та з'ясування засад, на яких таке тлумачення має проводитися.

Засади тлумачення правочину встановлює ст.213 ЦК, яка визначає: 1) суб'єкти тлумачення правочину; 2) правила тлумачення правочину.

Суб'єктом тлумачення правочину є насамперед його сторона (сторони). Це цілком природно, оскільки саме сторони найкраще знають, якою була їх воля, що дійсно малося на увазі при укладенні правочину і що вони збиралися виразити через волевиявлення.

Для з'ясування змісту одностороннього правочину такого автентичного тлумачення, як правило, достатньо і спір у більшості випадків не виникає. Проте інші особи, інтереси яких порушує односторонній правочин, можуть звернутися до суду з позовом про захист своїх цивільних прав від порушень з боку особи, яка вчинила правочин, і дає викривлене його тлумачення, зловживаючи своїм суб'єктивним цивільним правом (ст.13 ЦК).

Правила тлумачення правочину визначені законом за принципом "концентричних кіл", тобто при неможливості витлумачити положення договору шляхом використання вузького кола засобів (буквальне тлумачення), залучаються усе нові й нові критерії перевірки правильності того чи іншого трактування умов договору.

Ця система "концентричних кіл" виглядає таким чином:

1) при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів (буквальне граматичне тлумачення);

2) у разі коли буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їх зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін (структурно-системне тлумачення);

3) якщо ні буквальне граматичне, ні структурно-системне тлумачення не дають можливості встановити справжню волю особи, яка вчинила правочин, використовуються будь-які обставини, що можуть допомогти з'ясувати відповідність волевиявлення дійсній волі учасника (учасників) правочину: враховуються мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обігу, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення (комплексне тлумачення)

30. Поняття, предмет та функції науки цивільного права. Внесок радянських та українських цивілістів в розвиток науки цивільного права

Наука цивільного права своїм дослідженням охоплює не всі норми цивільного права як галузі права, а лише ті, які представлені в системі цивільного законодавства. Норми цивільного права, що утворюють разом з іншими нормами права самостійні галузі законодавства (сімейне, трудове, земельне право тощо), складають предмет відповідної науки права. Зрозуміло, наука цивільного права, як і смежние'с нею науки, досліджує складові її предмет норми права в єдності з правовими формами їх вираження.

Система науки цивільного права містить теоретичні положення про предмет, метод, джерелах цивільного права, про громадянське правовідносинах, про суб'єкти і об'єкти цивільного права, про угоди, представництві та позовної давності. Центральне місце в системі науки цивільного права займає вчення про право власності та інших речових правах. Важливими розділами науки цивільного права є також загальне вчення про зобов'язання, вчення про окремі види зобов'язань, про авторське та патентне право, про спадкове право.

Таким чином, цивільне право як наука є заснована на певній методології система знань, теорій, ідей, що пояснюють виникнення цивільного права як галузі права і законодавства, призначення їх у суспільстві, що показують шляхи їх вдосконалення у міру подальшого розвитку суспільства. Цивільне право як наука є не регулятором суспільних відносин, а являє собою лише галузь наукових знань, іменованих ще іноді юриспруденцією

Наука цивільного права завжди розвивалася і розвивається в тісному зв'язку з юридичною практикою, складаючи з останньою єдине ціле - юстицію. Відображаючи потреби практики, наука цивільного права робить істотний вплив на розвиток цивільно-правових норм і відносин, ними регульованих. Тому без опори на науку неможливе пізнання цивільного права і як галузі права, і як галузі законодавства.

Наука цивільного права своїм корінням йде в глибоку старовину. Вона виникла в державах Стародавнього світу як тільки в них з'явилися паростки товарного виробництва, відносини приватної власності, стало формуватися громадянське суспільство. Особливо великий розвиток наука цивільного права отримала в Стародавньому Римі, де складалася найбільш досконала система відносин простих товаровласників, що спочиває на приватній власності. Тому й не дивно, що твори стародавніх римських вчених характеризувалися найтоншої розробкою майже всіх категорій цивільного права, і насамперед права власності, купівлі - продажу, позики, боргу, договору та інших зобов'язань.

Виникнення науки цивільного права в радянський час було обумовлено рішенням завдань, які постали перед Радянською державою після перемоги Жовтневої соціалістичної революції. В.ІЛенін говорив: "Треба вчитися державному регулюванню комерційних відносин" .2

Першим серйозним поштовхом у розвитку науки радянського цивільного права з'явилися вжиті Радянським державою в 20-ті роки заходи, пов'язані з переходом від політики воєнного комунізму до нової економічної політики. На основі використання товарно-грошового механізму передбачалося здійснити більш міцну змичку між містом і селом, між націоналізованої і, що знаходиться під контролем держави промисловістю і дрібними сільськогосподарськими виробниками з метою оздоровлення всієї економіки країни. Все це вимагало розгортання ринкових відносин, перекладу державної промисловості на госпрозрахунок і розробки цивільно- Правових норм для регулювання відповідних майнових відносин. Виходячи з праць В.ІЛе-нина, в яких були сформульовані завдання Радянської влади в умовах нової економічної політики, враховуючи його вказівки, безпосередньо відносяться до розробки ГК РРФСР 1922 р., радянська наука цивільного права та обгрунтувала існування громадянського права як галузі радянського права в соціалістичному суспільстві.

Разом з тим, наріжним каменем науки радянського цивільного права був ленінський постулат: "Ми нічого" приватного "не визнаємо, для нас усе в галузі господарства є" публічно-правове ", а не приватне" ^ У міру того, як у народному господарстві громадський сектор став безроздільно пануючим, у регулюванні відносин за участю соціалістичних організацій вирішальне значення набули планові початку, забезпечення планового керівництва їх діяльністю з боку вищестоящих органів.

Відповідно і головну увагу науки зосереджується на вирішенні цих питань. Природно, в науці стала проявлятися недооцінка ролі юридичної рівності і, зокрема, договору в регулюванні відносин між соціалістичними організаціями. Більш того, висувалася ідея (так звана мінова концепція), згідно якої норми цивільного права придатні лише для регулювання відносин за участю окремих громадян (приватних осіб) і тих відносин між соціалістичними організаціями, коли в їх основі були відсутні обов'язкові для них планові приписи вищестоящих органів. Ця ж ідея була розвинена в теорії двухсекторного права П.І.Стучкі, який вважав, що в умовах перемоги соціалізму в галузі економіки сфера цивільного права звужується і виникає нова галузь права-адміністративно-господарське право, норми якого покликані регулювати відносини між соціалістичними організаціями на засадах плановості та підпорядкування. На противагу цій теорії, начисто що заперечувала цивільно-правове регулювання відносин за участю соціалістичних організацій і не подтвердившейся в цій частині на практиці, була висунута ідея про те, що норми цивільного права та адміністративного права з управління господарством повинні складати нову галузь права - господарське право. Відповідно і саму науку пропонувалося іменувати наукою не цивільного, а господарського права. Відомим продовженням цих поглядів була і пізніша теорія господарського права, про яку вже йшлося в попередньому розділі.

Однак наука радянського цивільного права, зберігши своє значення в силу самого факту існування цивільного законодавства та прічім, що зумовили існування цього законодавства, все ж залишалася наукою, що базувалася на ленінських установках. Цивільне право розглядалося не як право приватне, а як галузь публічного права, обслуговуюча насамперед інтереси держави, її політику, здійснювану ним господарсько-організаторську функцію. І це відповідало тому, що існувала єдність політичного і господарського керівництва суспільством. Громадянського суспільства з його справжньому розумінні не існувало. Разом з тим об'єктивна потреба використання товарно-грошового механізму (господарського розрахунку, грошей, ціни, собівартості, прибутку, кредиту і т.д. відповідно з новим змістом, яке вони мають в плановому соціалістичному господарстві), вимагала від науки цивільного права вдосконалення цивільно -правових норм, розробки нових цивільно-правових конструкцій, пристосованих до планового соціалістичного господарства. І не слід забувати, що при цьому вчені-цивілісти того часу, в тому числі й українські, внесли значний внесок у розвиток загалом світової науки цивільного права, не втратив свого значення і в даний час.

Основне завдання науки цивільного права в Україні на сучасному етапі полягає в тому, щоб вірно вловити нові закономірності розвитку громадянського права як приватного, обумовлені корінними змінами, що відбулися в Україні в усіх сферах її суспільного життя, забезпечити розробку нової системи цивільного законодавства, що відповідає зазначеним закономірностям і вписується у світову систему цивільного права.