4)Антропологічний напрям

Проведені Ч. Ломброзо дослідження особистості, організму осіб, які вчинили злочини, призвели до формування так званої теорії природженого злочинця. Основні ідеї цієї теорії зводилися до наступних положень: злочинцем, що є особливим природним типом, не стають, а народжуються, а причина злочинності закладена не в суспільстві, а в самому злочинця; для вродженого злочинця характерніособливі фізіологічні, психологічні та навіть анатомічні властивості. Останні при цьому розрізняються залежно від злочинної спрямованості особистості на вчинення вбивств, згвалтувань, посягань на власність.  Ломброзо та його послідовники вперше приділили особливу увагу особистості злочинців, розробці антропологічного методу їх ідентифікації. Та й сама теорія природженого злочинця поступово трансформувалася в біосоціальну, що наочно проявилося в працях послідовників Ч. Ломброзо.

Близькі до ідей Ломброзо виявилися і концепції розумової відсталості злочинців (Годдард), їх спадкової схильності (Кінберг, Лонге та ін.) В основі цих концепцій лежали дослідження поведінки декількох поколінь близьких родичів; ідентичних та неідентичних близнюків; впливу на поведінку зайвих чоловічих хромосом.

5)Соціологічний напрям

Майже одночасно з біологічним напрямком виникла соціологічна школа кримінології, основоположником якої є Кетле зі своєю теорією факторів.

Ця теорія полягає в узагальненні результатів статистичного аналізу злочинності, соціальних характеристик особистості злочинця, інших ознак злочинів. Її основний постулат, сформульований Кетле, полягає в тому, що злочинність, як продукт суспільства, підпорядковується певним статистично фіксуються закономірностям, а її зміна залежить від дії різноманітних чинників: соціальних (безробіття, рівень цін, забезпеченість житлом, війни, економічні кризи, споживання алкоголю і т.п.); індивідуальних (стать, вік, раса, психофізичні аномалії); фізичних (географічне середовище, клімат, пору року і т.п.).

Теорія множинності факторів розширила і поглибила уявлення про причинному комплексі злочинності і тим самим збагатила кримінологію. Її недолік у відсутності чітких уявлень про ступінь значимості тих чи інших факторів, критерії їх віднесення до причин або умов злочинності.

Основоположник теорії соціальної дезорганізації французький вчений Дюркгейм розглядав злочинність не тільки як закономірне соціально обумовлене, але навіть у відомому сенсі нормальне і корисне явище в суспільстві. У рамках цієї теорії розроблено поняття аномії - безнорматівності, тобто стану дезорганізації особистості, її конфлікту з нормами поведінки, що і призводить до скоєння злочинів.

Відомим розвитком цих концепцій є теорія конфлікту культур, яка виходить з того, що злочинна поведінка є наслідком конфліктів, обумовлених різницею світогляду, звичок, стереотипів поведінки індивідів і соціальних груп.

Теорія стигматизації, засновником якої є Танненбаум, припускає, що людина часто стає злочинцем не тому, що він порушує закон, а в силу процесу стигматизації - присвоєння йому владою цього статусу, його своєрідного морально-правового "таврування". У результаті людина відривається від суспільства, перетворюється на ізгоя, для якого злочинну поведінку стає звичним.

Американський вчений Сатерленд на початку XX століття розробив теорію диференційної асоціації, в основі якої лежить положення про те, що злочинність є результатом навчання особистості протиправної поведінки в соціальних мікрогрупах (в сім'ї, на вулиці, у трудовихколективах і т.п.).

Соціологічний напрямок включає також теорію науково-технічної революції як комплексної причини злочинності; теорію кримінально-статистичного регулювання рівня злочинності; економічну теорію зростання злочинності; теорію можливостей; демографічнутеорію, теорію поневірянь і т.п.