3)Місце кримінології в системі наук

На початку XX століття кримінологічна проблематика розглядалася в рамках кримінального права. Це аргументувалося тим, що кримінологія зародилася в надрах кримінального права, що вчення про злочинність - аспект кримінально-правової науки та вилучення кримінології зі змісту кримінального права робить його сухою юридичною догмою.

Кримінологія взагалі не є власне правовою наукою, не вивчає правовідносин. Її правова сторона полягає в тому, що, розглядаючи злочинність як соціальне явище, вона базується на правових конструкціях злочинної поведінки, які дають у кримінальному законі. У той же час для неї характерний широкий соціологічний підхід до дослідження злочинності, особистості злочинця. Таким чином, зв'язок кримінології з кримінальним правом цілком очевидна, однак вона не виключає самостійності кримінології як науки.

Як комплексна наукова галузь знання, кримінологія пов'язана і з іншими науковими дисциплінами. Мова в першу чергу йде про таких юридичних науках, як кримінально-виконавче право, кримінальний процес, криміналістика, адміністративне, трудове, сімейне право та ін

Так, кримінально-виконавче право використовує кримінологічні знання та рекомендації для попередження рецидиву злочинів, підвищення ефективності виправлення і перевиховання засуджених. Повною мірою це відноситься до здійснення адміністративного нагляду відносно раніше судимих ​​осіб.

Представляється також очевидним зв'язок кримінології з кримінальним процесом. Перш за все, це випливає із спільності завдань кримінології і кримінального процесу, яка полягає в тому, що діяльність учасників кримінально-процесуальних відносин спрямована на попередження злочинів, що готуються, дозвіл справи по суті, включаючи виявлення причин і умов вчинення злочинів, а також здійснення заходів щодо їх усунення.

Не менш очевидний зв'язок кримінології з криміналістикою. Вона проявляється, перш за все, в тому, що важливі положення криміналістики та її методологічні основи використовуються для розпізнавання форм злочинних проявів, вироблення засобів і методів попередження злочинів. У свою чергу, кримінологічні знання нерідко служать підставою для визначення тактичних прийомів розкриття злочинів.

Кримінологію справедливо називають комплексної наукою, маючи на увазі, що вона об'єднує в собі, крім юридичних, елементи інших наук (соціології, філософії, економічної науки, психології, педагогіки, демографії та ін.) У той же час комплексність кримінології аж ніяк не позбавляє її самостійності, а лише суттєво збагачує її знання і арсенал засобів запобіжного впливу.

Будучи самостійною, наука кримінологія може характеризуватися як система наукових знань про злочинність, її причини та інших детермінантах, особистості злочинця та соціальної діяльності з попередження злочинів і злочинності в цілому.

4)Система кримінології

Система науки кримінології базується на двох підста­вах: предметі дослідження та рівні узагальнення науково-практичної інформації.

За предметом дослідження кримінологія складається з чотирьох частин:

• учення про злочинність;

• учення про детермінацію злочинів;

• учення про особу злочинця та жертву злочинів;

• учення про засоби протидії злочинності.

За рівнем узагальнення науково-практичної інформації кримінологія поділяється на загальну й особливу (спеціальну) частини.

Загальна частина вивчає загальнотеоретичні проблеми зло­чинності. Це поняття кримінології як науки, її предмет, завдання, функції, система, методологія та методика досліджень, історія розвитку кримінології та аналіз її основних теорій.

У загальній частині наводиться визначення злочинності, вивчаються її кількісні та якісні параметри (показники), ана­лізується проблема детермінації (причин та умов) злочинності. Значне місце в загальній частині відводиться особі злочинця й механізму злочинної поведінки, а також питанням, віктимо­логії та суїциду, кримінологічного планування та прогнозування, протидії злочинності. При вивченні загальної частини криміно­логії на перший план виступає здатність до абстрактного мислення та засвоєння теоретичних положень.

В особливій частині міститься кримінологічна характери­стика різних видів і груп злочинів: корисливої та насильни­цької злочинності, професійної і організованої, рецидивної та економічної, злочинності неповнолітніх, жінок, злочинності в місцях позбавлення волі та ін. Цей розділ є найнасиченішим щодо інформації та для його засвоєння потрібна ретельна робота й глибоке знання Кримінального кодексу України.

Т2 1)Зародження кримінологічної думки. Примітивні та теологічні погляди

У примітивному суспільстві покарання людини служило мети умиротворення богів, пом'якшення їх гніву в тих випадках, коли порушувалося якесь табу. Питання про причини порушення табу не ставилися. В давнину про злочин і покарання можна було лише філософствувати. Ніяких естественноі суспільно-наукових методів дослідження в той час ще не було і не можна було на основі одиничного злочину виявити причини злочинності як масового явища. Проте грецькі філософи висловлювали думки про причини злочинності, і Платон, наприклад, вважав однією з суттєвих причин злочинності недостатнє виховання (Drapkin 1983). В епоху християнського Середньовіччя панувало таке уявлення про злочин і покарання (його в найбільш точної формі висловив юрист Бенедикт Карпцов (1595-1666)), що злочин - це не тільки протиправне порушення норм, встановлених державою, а й незмінно гріх перед Богом, спокушання душі дияволом. Державне ж покарання необхідна, бо так хоче Бог. За таке розуміння сенсу покарання виступав і Фома Аквінський (1225-1274), і Мартін Лютер (1483-1546). Це був найважливіший принцип християнського світорозуміння в епоху Середньовіччя. Вважалося, що покарання відводить гнів Божий від країни, і вона тим самим отримує "прощення" за те, що трапилося в ній гріховний подія. Для досягнення злочинцем вічного блаженства вирішальним моментом було те, що його страждання при покаранні примиряють його з Богом.

Зрозуміло, поки правопорушення розглядалося як гріх перед Богом і як одержимість дияволом, ні про яку кримінології, серйозно розмірковує про виникнення та попередження злочинності, не могло бути й мови. Правда, Томас Мор (1478-1535), зауважив, що, незважаючи на жорстоку практику покарань, в його час злочинність не знижувалася, а росла, висунув у своїй книзі "Утопія" (1516) думка, що причини злочинності закладені в самому суспільстві. Але ця точка зору залишалася, мабуть, єдиною, тому що уявлення про покарання в епоху Середньовіччя грунтувалося на неземне поясненні суті самого злочину, не пов'язувалося з обставинами місця і часу і вважалося не залежних від людського розуму. Тільки в ХУ111 столітті з розвитком раціоналізму перед людьми відкрилися духовні та соціальні простори, необхідні для того, щоб підійти реально і критично до таких явищ, як конформізм, відхиляється і злочинність.