Технічні правила переносу

У тексті документів слід уникнути переносів, проте це не завжди вдається.

1. Не відривають скорочені назви мір від цифр (2004 р., а не 2004 // р.).

2. Не відриваються ініціали або інші скорочення від прізвища (І.Я.Франко, а не І.Я. // Франко; гр. Куць, а не гр. // Куць).

3. Не можна відривати умовні скорочення типу: вид-во, тов-во, та ін., і под тощо; граматичні закінчення, з’єднані з цифрами через дефіс (5-й, а не 5- // й).

4. Не можна переносити в наступний рядок розділові знаки (крім тире), дужку або лапки.

Вибір граматичної форми слова

В українській мові за професійним спрямуванням викликають труднощі не лише пошуки потрібного слова, а й вибір найдоцільнішої граматичної форми у тих випадках, коли в мові налічується не один, а кілька способів висловлювання. Вибір граматичної форми слова залежить від змісту тексту, його призначення і накладає відповідний стилістичний або експресивний відбиток на сприйняття всього висловлювання.

Іменник

Перевага надається абстрактним, неемоційним, однозначним іменникам книжного походження (автор, біографія, довідка, лабораторія, єдність). Треба уникати вживання іменників з розмовного стилю із суфіксами збільшеності чи зменшеності, з усіченою основою й заміняти їх нейтральними, книжними іменниками або іншими частинами мови чи розгорнутими пояснювальними конструкціями.

Рід іменників. Назви осіб за професією, посадою, званням, як правило, утворюють паралельні форми чоловічого та жіночого роду (викладач – викладачка). Під час вибору однієї із цих форм слід орієнтуватися на такі правила:

1. Офіційними, основними назвами посад, професій і звань служать іменники чоловічого роду: бакалавр, магістр, доктор, віце-президент та ін. Ці слова вживаються незалежно від статі особи, позначуваної цим іменником (призначити Ковалевську Ірину Павлівну асистентом; призначити Ковалевського Петра Михайловича асистентом).

2. Текст набуває строго офіційного характеру, якщо слова, узгоджувані з назвою посади, подаються у формі чоловічого роду, навіть у тих випадках, коли йдеться про жінок (директор школи дозволив). Якщо ж у документі зазначається прізвище людини, яка займає цю посаду, то підпорядковані слова (дієслова, прикметники) узгоджуються з прізвищем і вказують при цьому на стать (директор школи Павленко Ірина Костянтинівна відмітила). Не відповідає нормам літературної мови висловлювання типу “головна технолог, старша бухгалтер тощо”.

3. Використання найменувань у формі жіночого роду можливе в тестах, для яких вказівка на стать є бажаною і не може бути виражена іншими засобами (успіхи українських баскетболісток) Багато іменників жіночого роду, утворених суфіксами -ш-, -их-, -к- та ін., мають розмовне, а нерідко і просторічно-жаргонне стилістичне забарвлення (головиха, секретарша, директорша) і не є придатними для офіційного мовлення. Лише жіночий рід мають іменники: друкарка, покоївка, праля, швачка.

4. Не вживаються найменування осіб за ознакою місця проживання або місця роботи типу: заводчани, сільчани. Ці слова є розмовними варіантами офіційних складених назв (заводські робітники, мешканці села).

Число іменників. Характерне широке використання іменників, уживаних лише в однині (скасування, змагання, співпраця, огляд, кворум), або лише у множині (кадри, ресурси, фінанси, дебати).

Для офіційного спілкування властиве вживання іменників в однині на позначення не одного, а багатьох предметів (Жінка в нашій країні має рівні права з чоловіком). У цих випадках однина служить засобом узагальнення, вона вказує на ряд однорідних предметів, що сприймаються цілісно.

Відповідає літературній нормі використання форм однини, яка вказує, що однакові предмети перебувають в однаковому відношенні до кожного з групи названих (Абітурієнти приходять до приймальної комісії з атестатом та паспортом).

Відмінювання іменників.

І. Особливості відмінювання іменників ІІ відміни.

1. У Р.в. од. іменники ІІ відміни можуть мати закінчення -а, -я та -у, -ю-

- закінчення -а, -я мають іменники, що означають:

а) назви осіб, власні імена та прізвища (Дмитра, вчителя, Кравчука);

б) назви тварин, дерев, предметів (вовка, ясеня, замка, портфеля);

в) назви населених пунктів (Миколаєва, Лондона але: Кривого Рогу, Красного Лиману, Червоного Ставу);

г) інші географічні назви з наголосом у родовому відмінку на закінченні (Дінця, Іртиша).;

д) назви мір довжини, ваги, часу (грама, метра, карбованця, листопада);

е) терміни іншомовного походження (атома, ромба), а також деякі українські (відмінка, числівника, але: роду, виду, складу, способу);

є) частини тіла, органи (рота, хребта але: мозку, стравоходу).

2. Закінчення -у, -ю мають іменники:

а) назви речовин, матеріалу (азоту, льоду);

б) збірні поняття (атласу, барвінку);

в) назви будівель, споруд, просторові назви (даху, абзацу але: гаража, млина, ставка, хліва);

г) явища природи і назви почуттів (вітру, жалю);

д) назви процесів, станів, властивостей (ідеалу, руху, аналізу);

е) географічні назви, крім населених пунктів (Криму, Байкалу);

є) більшість складних та префіксальних іменників: (відділу, успіху).

Без зміни закінчення слова припускаються паралельні закінчення в таких іменниках: стола і столу, плота і плоту, моста і мосту, паркана й паркану, полка й полку, двора і двору, гурта і гурту.

ІІ. У Д.в од. іменники чоловічого роду можуть мати паралельні форми -ові, -еві, -єві та -у, -ю. Перевага надається закінченню -у, -ю: (директору, начальнику), хоча можлива і форма директорові, начальникові. Закінчення -ові, -еві, -єві переважають у загально розмовній мові, у художній літературі.

Проте бувають випадки, коли слід писати -ові, -єві, -еві, а не -у, -ю. Це полягає у тому, що деякі іменники – назви збірні, абстрактні – мають однакові закінчення -у, -ю у Р.в. та Д.в. У таких випадках виникає небезпека появи двозначності (допомога університету можна зрозуміти: а) допомога нашого університету, б) допомога нашому університету).

ІІІ. У М.в. од. наявні паралельні форми -ові, -еві, -єві та -у, -ю (на синові – на сину).

Із прийменником в М.в. існують паралельні закінчення (по Дніпру та по Дніпрі), але для позначення часу тільки -і (по обіді, по закінченні).

ІV. В українській мові характерним є Кличний відмінок (вчителю, Галино Прокопівно). Форму Кл.в. використовують у звертанні до осіб, називаючи:

- статус – колего, товаришу;

- посаду – директоре, завідувачу;

- звання – професоре, академіку;

- професію – лаборанте, секретарю;

- родича – батьку, сестре;

­- ім’я – Ігоре (Ігорю), Маріє;

- ім’я по батькові – Іллічу, Анатолійовичу;

- прізвище – Бондаре, Каркачу;

У звертаннях, що складаються із загальної назви та імені, обидва слова набувають Кл.в. (колего Олеже, брате Петре). У звертаннях, що складаються із загальної назви та прізвища, форми Кл.в. набуває тільки загальна назва (студенте Карпенко, пане Гармаш). У звертаннях, що складаються з імені та імені по батькові, обидва слова набувають форми Кл.в. (Петре Михайловичу).