3. Культура та суспільство, культура та цивілізація – тенденції розвитку. Соціокультурна динаміка та сфери культурної діяльності

Соціальне призначення культури має певні форми визначення. В контексті соціальної історії культура розглядається як система життєвих орієнтацій людини.

Суть соціального призначення культури розкривається

в ряді дефініцій (визначень)

1) надбіологічний спосіб адаптації (пристосування) людства до природного середовища, що постійно змінюється

2) форми і способи комунікації людей

у суспільстві

(суспільних групах)

3) соціальна пам'ять людства, передача соціально значущої інформації від покоління до покоління

4) нормативно-спадкове програмування суспільної поведінки або норм спілкування

людського суспільства

5) характеристика типу суспільства або певної стадії

його розвитку

6) єдність людських дій, відносин і установ, які забезпечують соціальну стабільність та гармонійність стосунків

Таблиця 1.2.

Культура містить символічне значення, її можна визначити як сукупність знаків, об'єднаних у системи. Знаки – це сигнали, предмети, взагалі все, що може бути носієм значення (звуки, букви, цифри, геометричні фігури, зображення тощо). Розрізняють знаки “природні” – виникли стихійно і “штучні” – спеціально вигадані людьми для досягнення свідомо поставлених цілей (наприклад, математичні формули, знаки дорожнього руху, азбука морзе). Завдяки системній організації, яка властива всім знакам загального користування, соціальна інформація зберігається, нагромаджується і передається від людини до людини (від покоління до покоління). У зв'язку з тим, що обсяг соціальної пам'яті не безмежний, культуру також визначають як спосіб організації і відбору знаків відповідно до їх значущості для майбутньої діяльності людей. Однак, як і попередні визначення, знакова теорія спирається лише на зовнішні сторони буття культури. У разі відсутності людської спільноти всі створені людством і зафіксовані у знаках культурні цінності втрачають значення. Отже, існування знаків має сенс тільки тоді, коли живуть люди, які їх створюють, відтворюють і, головне, розуміють. Таким чином, культура – це поняття, яке означає певний історичний рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, втілений у типах і формах організації життя і діяльності людей, а також у цінностях, які створюються ними.

Культура завжди цiкавила фiлософiв, соцiологiв, психологiв, icторикiв як феномен суспiльного життя, що розкриває особливостi поведiнки, свiдомостi та дiяльностi людей у конкретних формах життя (культура працi, культура побуту, художня культура, полiтична культура), а також як спосiб життєдіяльності людини, колективу та суспiльства в цiлому. Без світу культури важко собi уявити світ особистостi. Ще в давнiх мiфах є спроба вiдповicти на питання про початок культурної історії людства. У легендах i мiфах кожного народу є легендарнi герої, якi вчать людей оволодiнню культурними досягненнями (Прометей навчив людей користуватися вогнем, Гермес – виготовляти знаряддя, обробляти метали).

Еволюцiя природи та людини як особливого виду в природi є вихiдним моментом культурної icторії людства. Той чи iнший досягнутий piвень культури людство визначає щоразу заново, через що відбувається окультурення людської природи. Елементи людської природи являють собою єднicть природного i соцiального, або природного i окультуреного. Наприклад, фiзичне тiло людини – це не тiльки природне утворення, а ще й наслiдок багатовiкової трудової, тобто культурної дiяльностi. Навіть незважаючи на те, що фiзичне тiло людини з часом практично не змiнилося, рука сучасної людини icтотно відрізняється своїм умiннями вiд руки первicної людини. Потрiбнi були столiття розвитку культури, щоб рука сучасної людини змогла навчитися виготовляти складну техніку, створювати досконалi витвори скульптури, архітектури, живопису, музики тощо.

Ще бiльше це стосується духовного світу людини, який формується пiд впливом культурної дiяльностi та в процесi здiйснення культурних зв'язкiв і вiдношень мiж людьми. Кожна народжена людина повинна стати повноцiнною, бо вона має не просто успадкувати природнi задатки своїх батькiв, а й самостiйно засвоїти все багатство культурних цiнностей.

Одним з icтотних моментів культурної icторії людства є потреби, якi, на вiдмiну вiд потреб тварин, здатнi зростати. Зростання потреб i було першим iсторичним актом, що визначив суперечливу культурну icторiю людства. Одвiчно людина i людство не мали iнших потреб, крім тих, якi започаткувала в нас природа. Це насамперед потреба до самозбереження роду та окремого iндивiда. Але щоб зберегти себе як вид у природi, людина свої вiтальнi потреби може задовольнити лише способами принципово вiдмiнними вiд тих, за допомогою яких зберiгають себе тварини. Для людини в природi потрiбна особлива їжа, житло, одяг. Тому перший культурно-icторичний акт був спрямований на виробництво засобiв, необхiдних для задоволення цих потреб, на виробництво власне матерiального життя, або другої природи. Існують форми пояснень поняття “культура”:

Описовi – у них просто перелiчуються (заздалегiдь неповно) oкремі елементи i прояви культури, наприклад, звичаї, вiрування, види дiяльностi

Антропологiчні – випливає з того, що культура є сукупнiстю наслiдкiв людської дiяльностi, світ речей, що протистоїть природi, штучно створений

людиною (друга природа)

Нормативнi – виходять із того, що змiст культури становлять норми i

правила, якi регулюють життя людей

Адаптивнi – культура – властивий людям спосiб задоволення потреб, як особливий вид дiяльностi, засобом якого вони пристосовуються до природних умов