Історичний регіон – це територіальна одиниця, яка існувала в певний хронологічний період на території України і мала характерні особливості в організації владних інститутів, що було обумовлені перебігом історичних процесів у той час.

Регіон - означає велику територію, котра характеризується комплексом притаманних їй ознак

Теритóрія — регіон, обмежена частина земної поверхні в природних, державних, адміністративних або умовних межах: визначається протяжністю, як специфічним видом «просторового» ресурсу, площею, географічним розташуванням, природними умовами, господарською освоєністю

Діти боярські, -розряд дрібних феодалів ,що з'явився на Русі в 15 ст Д. би. несли обов'язкову службу, отримуючи за це від князів, бояр, церкви — маєтки;

Юрта- переносне житло у тюркських і монгольських народів-кочівників в Центральній і Середній Азії, Південному Сибіру. Складається з дерев'яних гратчастих стінок з куполом з жердин і повстяним покриттям. В центрі Ю. — вогнище; місце біля входу призначалося для гостей; на жіночій половині зберігалося начиння, на чоловічій — зброя. З переходом кочових народів до осідлості Ю. стала використовуватися на отгонних пасовищах і як тимчасове літнє житло.

Городище, залишки древнього укріпленого поселення або міста.

Дике поле- історична назва території між Доном, верхньою Окой і лівими припливами Десни і Дніпра, що відокремлювала Російську державу від Кримського ханства. Освоєно в 16—17 вв.(століття) російськими селянами, що бігли від феодальної експлуатації і державних повинностей.

займанщина = займань = займи­ще — вільна земля, привласнена правом першенства (хто перший зайняв, той і має)

Уходи – територія, на яку йшли селяни, міщани, бояри і навіть магнати (14-16 століття) на полювання, рібальствоЮ збирання меду. Уходникийшли навесні на низ Дніпра, а взимку повертались до своїх осель. З часом залишались назавжди в степах, головним чином на Пониззі Дніпра, перетворюючись на окрему суспільну верству населення.(згодом їх почали називати козаками)

БЄЛГОРОДСЬКА ОБОРОННА ЛІНІЯ (Бєлгородська черта)– лінія оборонних укріплень на пд. кордоні Рос. д-ви (Московії), створена наприкінці 16–17 ст. для захисту нас. від грабіжницьких наскоків крим. та ногайських татар (див. Ногайська орда).

Ізюмська риса (Ізюмська оборонна лінія, Нова лінія) - система укріплених ліній Російського царства протяжністю 530 кілометрів, створена в 1679-1680 рр.. для захисту Руської держави від турецько-татарських набігів. Розташовувалася на території сучасної Бєлгородської області Російської Федерації та Харківської області України.

Муравська сакма – один з головних шляхів минулого по якому їздили українські чумаки, купці з різних міст Росії, посольські каравани до Криму. У XVI—XVII і на цим шляхом ходили кримські орди під час набігів на Україну і Росію.

Харківський колегіум — навчальний заклад в Україні у 18- першійчверті 19 століття.

Засічна риса (засечная лінія, засека, Україналінія) - система оборонних споруд, що застосовувалася з XIII століття на Русі і отримала особливий розвиток в XVI-XVII століттях на південних кордонах Російського царства для захистувід навали монголо-татарських і кримських військ, а також у якості опори при наступі на противника (див. Російсько-кримськівійни) .

Жалувані грамоти - назва правових актів у Росії, які надавали церквам, монастирям і різним корпораціям, установам та приватним особам певні пільги і переваги.

Актова лекція - це захід, суть якого в тому, що запрошений лектор Розповідає щось на тему, яка йому цікава

порубіжжя — контактна зона тісної економічної, ментальної, культурної, воєнної взаємодії прикордонних етносів, статусних груп.

2. Територія Слобожанщини у стародавні часи та добу середньовіччя. Територія Слобожанщини була заселена ще в часи раннього палеоліту. Кам'яні знаряддя пізнього палеоліту виявлені в Богодухівському, Балаклійському та Ізюмському р-нах. Знайдено також поселення часів неоліту і бронзового століття, досліджувалися пам'ятки скіфів, черняхівської культури, поселення сіверян VIII-IX століть. З кінця IX-го століття значна частина території Слобожанщини увійшла до складу Давньоруської держави, в XI-му її велика частина вже належала Чернігівському князівству, пізніше передавалась Переяславському і Новгород-Сіверського князівств. На території Слобожанщини було досить щільне осіле в основному російське, а також кочове або змішане населення, що залишило безліч руїн домонгольських міст, що входили до Донецької оборонну межі.У VIII-XIII століттях на території сучасного Харкова, на правому березі ріки Уди (Донець) розташовувалася давньоруська фортеця Донець - один з найвіддаленіших форпостів Київської, потім Сіверської Русі в боротьбі зі Степом, місто Зміїв Новгород-Сіверського, потім Переяславського князівства, кілька половецьких міст, один з яких легендарна Шарукань, яка в 1111 році була взята військами Володимира Всеволодовича Мономаха. Саме на території Слобожанщини в 1185 і 1186 роках відбувалася дія «Слова о полку Ігоревім».

3) Існувало декілька стародавніх культур на території Слобожанщини. Ямна культура Свою назву культура отримала за обрядом поховання небіжчиків, яких вони ховали в підкурганних ямах. Племена ямної культури, як і всі степовики періоду міді – бронзи, займалися переважно скотарством. Вони розводили велику рогату худобу, коней, овець, кіз. Скотарі ямної культури вели дуже рухливий спосіб життя, переміщаючись за своїми стадами. Увесь домашній скарб вони перевозили на гарбах, запряжених биками. На території Харківщини пам'ятки ямної культури було досліджено в Барвінківському , Ізюмськомута іншихьрайонах. Завершальний етап існування ямної культури належить до нового етапу розвитку – бронзового віку. На його завершальному етапі починається формування класових суспільств. Катакомбна культура отримала свою назву від обряду поховання. Замість звичайної ями під насипом кургану споруджували спеціальну камеру-катакомбу. На Харківщині відомо 20 поселень та 10 могильників катакомбної культури. У похованнях археологи знаходили вохру, глиняний та дерев'яний посуд. У деяких похованнях зустрічаються курильниці , за допомогою яких, вірогідно, проводився обряд очищення камери. Інший інвентар зустрічається рідше (наприклад, кам'яні та бронзові сокири, бронзові ножі, прикраси. Цікавою й самобутньою археологічною культурою нашого краю можна назвати цю культуру, що датується другою половиною ХVІІ-ХV ст. до н. е. Поселення цієї культури досліджено недостатньо. Зрубна культура Значно щільніше територія сучасного Харкова і Харківської області залюднюється в кінці бронзового віку (ХVІІ -Х III ст. до н. е.). Ця культура отримала свою назву за особливою формою поховальних споруд – зрубів. Важливу роль у господарстві племен зрубної культури відігравало скотарство. Поступово серед місцевого населення поширилося землеробство. Землю обробляли дерев'яним ралом та мотикою. Із зернових культур вирощували просо та пшеницю. Врожай збирали кременевими та бронзовими серпами, який потім мололи кам'яними зернотерками. Поширювався обмін продуктів землеробства та скотарства. Місцеве населення займалося прядінням, про це свідчать знахідки пряслиць. Поряд із небіжчиком у поховання клали їжу. Люди вірили в потойбічне життя і вважали, що ці речі знадобляться їм в іншому світі.

4.)Причини та етапи масового заселення краю у XVII ст.

Українська колонізація Слобідської України протягом 17 ст. — 18 ст. йшла кількома хвилями. Масового характеру вона набрала особливо після поразки козацьких повстань. Ще більшою була колонізація Слобідської України за Хмельниччини, зокрема після Білоцерківської угоди 1651: переселення 1652 року козаків Чернігівського і Ніженського з родинами й майном, які заснували м. Острогозьк; переселенці з містечка Ставища, які заснували місто Суми. Ця хвиля тривала й далі: 1654 засновано місто Харків, 1662 Богодухів. Події Руїни викликали нову хвилю колонізації, головним чином з Правобережної України. У 1674 засновано місто Вовче (Вовчанськ), 1681 — місто Ізюм. Населення Слобідської України нараховує на прикінці 17 ст. близько 120 тисяч осіб. За реєстром 1ї пол.18 ст. кількість населення Слобідської України становила близько 400 тисяч, 2а пол..18ст.— понад 660 тисяч. Завдяки заселенню українцями Слобідської України протягом одного століття українська етнічна територія збільшилася на майже 100 000 км2, а її межі пересунулися на 120 — 200 км на схід. Населення Слобідської України становило на середину 18 ст. близько 10% населення всіх тодішніх українських етнічних земель, територія — близько 25%.

5. Виникнення козацьких полків на Слобідській Україні в другій половині XVII – xviiIст.

В 1650-х роках утворилися слобідські козацькі полки, які були не тільки військовими пануваннями, а й становили основу адміністративно-територіального устрою. У другій половині XVII ст. територія Слобідської України поділялася на адміністративно-територіальні одиниці – полки. Це було зумовлено тим, що процес заселення Слобожанщини і процес формування Слобідських козацьких полків йшли паралельно й орієнтувалися на традиційну для українського козацтва полково-сотенну структуру. Крім того, значну кількість переселенців склали козаки, які й принесли полкову організацію життя. Перші переселенці вели господарство й були зобов'язані нести військову службу і боронити «государевы Украины». У 50-60-ті рр. XVII ст. було утворено Сумський, Охтирський, Острогозький, Харківський, а в 1685 р. - Ізюмський полки. Кожен полк мав своє управління. Полкова Рада вирішувала всі справи полку. У свою чергу кожен полк поділявся на сотні. Полкові посади – спадкові; обиралися з одних родів. На Харківщині, у другій половині XVII ст. козаки поділялися на три розряди: слобідські козаки:виборні або компанійці; «під помічники»-менш заможні; «підсусідки»-незаможні козаки жили на землях своїх багатих сусідів.

6. Головні соціальні групи (стани) в Слобідській Україні у другій половині XVII – xviiIст.

Соціальний устрій та народне господарство Слобідської України були подібні до тих, що були на Гетьманщині. Уже перші українські поселенці ділилися на козаків, духовенство, міщан і селян («посполитих»). Основним станом було козацтво, до якого в середені 18 ст. належала половина всього населення Слобідської України. Воно поділялося на старшину, виборних козаків, які несли військову службу, і козаків-підпомічників. По дворах козаків жили підсусідки, переважним чином це були колишні козаки і селяни, які втратили власне господарство та землю і наймитували у заможних господарів. Виборні козаки поступово перетворилися на замкнутий вільний стан, а підпомічники — на підданих, залежних від козацької старшини. Селяни ділилися на вільних, які мали власну землю, і тих, що жили на землях козацької старшини, російських поміщиків, монастирів тощо і за це відробляли панщину. Міщанство (купці, ремісники) було нечисленне. Шляхти на Слобідській Україні в 17 ст. не було. Окрему групу соціального складу, становили. Загальна кількість росіян була невелика: за підрахунками Д. Багалія, у середині 18 ст. у 4 Слобідських полках було лише 1 650 росіян. Як на Гетьманщині, так і на Слобідській Україні соціальний процес ішов у напрямі збільшення прав і маєтків козацької старшини та перетворення селян на підданих.