4.2. Роль венчурного бізнесу в розвитку інноваційної діяльності

Рівень економічного розвитку визначається сьогодні не стільки масштабами виробництва, скільки його інноваційною спрямованістю та гнучкістю управління.

Американська практика організації пошукових досліджень і впровадження результатів у виробництво породила своєрідну форму підприємництва – венчурну діяльність.

Венчурна інноваційна діяльність – інноваційна діяльність, пов’язана з великим комерційним ризиком і, як правило, довгостроковими фінансовими вкладеннями. Венчурне підприємництво виступає в різних формах і охоплює велику сукупність економічних відносин, пов'язаних з підготовкою до виробництва, випробуваннями й промисловим освоєнням відкриттів і винаходів інноваційними фірмами.

Венчурні фірми працюють на етапах росту й насичення винахідницької активності.

Як правило, венчурні фірми неприбуткові, тому що не займаються організацією виробництва продукції, а передають свої розробки іншим фірмам – експлерентам, патієнтам, комутантам.

Венчурні фірми можуть бути дочірніми фірмами.

Функції інноваційного менеджера виконуються або традиційним менеджером, або фахівцем з консалтингової фірми.

Створення венчурних фірм припускає наявність наступних компонентів:

• ідеї інновації – нового виробу, технології;

• суспільної потреби та підприємця, готового на основі запропонованої ідеї організувати нову фірму;

• ризикового капіталу для фінансування.

Венчурне фінансування здійснюється у двох основних формах: шляхом придбання акцій нових фірм або наданням кредиту різного виду, звичайно із правом конверсії в акції.

Венчурний капітал являє собою вкладення коштів не тільки великих компаній, але й банків, держави, страхових, пенсійних і інших фондів у сфери з підвищеним ступенем ризику, у новий бізнес, що розширюється або зазнає різкі зміни.

На відміну від інших форм інвестування ця форма володіє рядом специфічних рис:

• пайова участь інвестора в капіталі компанії в прямій або опосередкованій формі;

• надання коштів на тривалий строк;

• активна роль інвестора в керуванні фінансованою фірмою.

У США – країні з високим рівнем розвитку ризикового капіталу, його основними сферами застосування є початкові етапи розвитку бізнесу (підготовчий і стартовий періоди), на які доводиться 39,2% венчурних інвестицій.

Венчурні підприємства можуть бути двох видів:

• власне ризиковий бізнес;

• внутрішні ризикові проекти великих корпорацій.

У свою чергу власне ризиковий бізнес представлений двома основними видами господарюючих суб'єктів:

• незалежні малі інноваційні фірми;

• фінансові установи, які дають їм капітал.

Специфіка ризикового підприємництва укладається, насамперед, у тім, що кошти надаються на безповоротній, безпроцентній основі, не потрібно й звичайного при кредитуванні забезпечення. Передані в розпорядження венчурній фірмі ресурси не підлягають вилученню протягом усього терміну дії договору.

Величина прибутку визначається різницею між курсовою вартістю частки акцій фірми-новатора, яка належить ризиковому інвесторові та сумою вкладених їм у проект коштів. Ця частка обговорюється в укладеному контракті й може доходити до 80%. По суті фінансова установа стає співвласником фірми-новатора, а надані кошти – внеском у статутний фонд підприємства, частиною власних коштів останнього.

Фірми, що спеціалізуються на створенні нових або радикальних перетворень старих сегментів ринку, називаються експлерентами. Вони займаються просуванням нововведень на ринок.

Для зменшення ризику розробляються типові схеми фінансування на певний строк. За цей строк фирма-эксплерент повинна досягти успіху, якщо йому призначено бути. Капіталовкладення діляться на п'ять тимчасових відрізків з урахуванням двох правил:

- кожне нове вкладення здійснюється тільки в тому випадку, якщо попереднє себе виправдало. Це означає, що експлерент істотно просунувся в створенні або комерціалізації продукту;

- кожне нове вкладення більше попереднього й здійснюється на більш вигідних для експлерента умовах.

На Заході інноваційні фірми звичайно очолюють інженер - автор технічної сторони проекту та менеджер, що має організаційний і комерційний досвід. Такий союз часто формується через скептичне відношення великих компаній до ризикованих проектів. Не одержавши можливості реалізувати нововведення на своєму підприємстві, менеджер, захоплений новою ідеєю, залишає колишнє місце роботи. Потім він намагається реалізувати ці ідеї як незалежний підприємець.

Фірми-експлеренти одержали назву «піонерських».

Інноваційний бізнес не займається чистою наукою або винахідництвом, хоча науково-технічні розробки мають пріоритетне значення.

Фірми, що додержуються принципу мінливої технології, належать до технологічно активних галузей. Це в основному електроніка, хімічна промисловість, фармацевтичні виробництва. Більшість галузей машинобудування належать до галузей із середньою технологічною активністю та середнім рівнем потреб в інноваціях.

Венчурні фірми та фірми-експлеренти створили умови для науково-технічних зрушень у сучасній західній економіці.

Фірми-експлеренти, як і венчурні, невеликі за розмірах.

Перед фірмою-експлерентом (піонером) виникає проблема обсягу виробництва, коли приваблива для ринку новинка вже створена. Для цього фірма-експлерент укладає альянс із великою фірмою, тому що не може самостійно тиражувати нововведення, що зарекомендували себе. Зволікання з тиражуванням загрожує появою копій або аналогів. Союз із потужною фірмою (навіть за умови поглинання й підпорядкування) дозволяє домогтися вигідних умов і навіть збереження відомої автономії. Вибір такого партнера залежить від специфіки споживача.

При орієнтації на вузький сегмент ринку це будуть фірми-патиєнти.

Фірми-патиєнти працюють на вузький сегмент ринку та задовольняють потреби, сформовані під дією моди, реклами та інших засобів. Вимоги до якості та обсягів продукції у цих фірм пов'язані із проблемами завоювання ринків. Виникає необхідність ухвалювати рішення щодо проведенні або припиненні розробок, про доцільність продажу і покупки ліцензій і т.п. Ці фірми прибуткові. У той же час існує ймовірність ухвалення невірного рішення, що веде до кризи. У таких фірмах доцільна посада постійного інноваційного менеджера, покликаного убезпечити їхню діяльність.

Головна мета інноваційного менеджера – знизити ризик у життєдіяльності фірми та створити комфортні умови роботи для співробітників.

У сфері великого стандартного бізнесу діють фірми-віоленти – фірми з «силовою» стратегією. Вони мають великий капітал, високий рівень освоєння технології. Віоленти займаються багатосерійним і масовим випуском продукції для широкого кола споживачів, що пред'являють «середні запити» до якості та цін, які задовольняються середнім рівнем. Віоленти працюють в «колі» максимуму випуску продукції. Їхня науково-технічна політика вимагає прийняття рішень про строки постановки продукції на виробництво (у тому числі про придбання ліцензій); про зняття продукції з виробництва; про інвестиції й розширення виробництва; про заміну парку машин і встаткування.

Як і фірми-патиєнти, віоленти прибуткові. Прибутковість – неодмінна умова діяльності фірм. У них передбачається посада інноваційного менеджера. Цим фірмам варто бути дуже обережними в зміні своєї політики.

Середнім і малим бізнесом, орієнтованим на задоволення місцево-національних потреб, займаються фірми-комутанти.

Їхня науково-технічна політика вимагає прийняття рішень про своєчасну постановку продукції на виробництво, про ступінь технологічної особливості виробів, що випускають віоленти, про доцільні зміни в них відповідно до вимог специфічних споживачів.

Інноваційний менеджер такої фірми повинен добре розбиратися в специфіці покупця товару, ситуації на ринку, точно, оперативно й вірогідно прогнозувати можливі кризи.

Венчурний капітал як альтернативне джерело фінансування приватного бізнесу в сучасному розумінні зародився в США в середині 50-х років.

Термін «ризиковий капітал» (від англ. Venture capital) уже міцно ввійшов у сучасну ділову практику, та придбало в розвинених країнах значні масштаби та одержало техніко-організаційне оформлення.

Венчурному капіталу властива подвійна природа: з одного боку, це ризик і спроба виграти на нових досягненнях, а з іншого боку - прагнення не втратити, а приростити капітал.

Маючи свою частку в спільній справі, венчурний капіталіст розділить і ризик. Якщо компанія доможеться успіху, частина прибутків дістанеться йому. З огляду на високий ступінь ризику, він, як правило, виявить цікавість до справи тільки тоді, коли побачить для себе шанс одержати високу віддачу від своїх інвестицій. У подібних випадках 80% річних або більше - далеко не рідкість. Для порівняння, власники звичайних акцій з набагато меншим ступенем ризику одержують річний дохід лише в розмірі 10-15%. Якщо ж говорити про банки, які теж могли б позичити гроші, то вони візьмуть участь у справі, тільки якщо ризик мінімальний, а, отже, дохід буде набагато нижче того, котрого чекає венчурний капіталіст.

Логіка тут проста: чим більше ризик, тим вище очікуваний дохід. Тому назва «венчурний капітал», тобто «ризиковий капітал», найбільшою мірою відповідає суті справи.

Венчурне інвестування, що загалом представляє собою інвестування в акціонерний капітал підприємства з одночасною участю в керуванні їм – відносно нове для України поняття, що прийшло до нас із Заходу. Вітчизняна індустрія венчурного капіталу в цей час перебуває на початковій стадії свого розвитку.

Венчурне інвестування в Україні зіштовхується у своєму розвитку із цілим рядом проблем: це й відсутність законодавчого забезпечення такого роду діяльності, і неналагодженість механізму інвестування, і високий ризик, з яким пов’язане інвестування розробки інновацій, і багато чого іншого. А тим часом це дуже вигідний, перспективний бізнес. Приміром, за перші вісім років після старту обсяг венчурного капіталу у Великобританії збільшився в 300 разів. Досвід розвинених країн, що у періоди промислового спаду зіткнулися із проблемами, аналогічними нинішнім українським, свідчить, що венчурні фонди можуть служити одним з ефективних коштів подолання дефіциту й дорожнечі інвестиційних ресурсів. Сьогодні венчурні фонди інвестують в економіку Західної Європи більше 6 млрд. дол. у рік.

Ризиковий бізнес аж ніяк не випадково одержав свою назву. Його відрізняє нестійкість, ненадійність положення. «Смертність» ризикових організацій дуже висока. І лише одиниці перетворилися у великих продуцентів високих технологій, подібно «Ксерокс», «Інтел», «Єппл комп'ютер» та ін. Однак віддача фірм, які залишилися «у живих» фірм настільки велика як з погляду прибутку, так і з погляду вдосконалювання виробництва, що робить таку практику доцільної.

Явна результативність виведення дослідників і розроблювачів-новаторів з-під адміністративного контролю спонукала великі корпорації практикувати створення незалежних дослідницьких підрозділів (лабораторій, інститутів, філій) усередині своєї організаційної структури (так звані внутрішні венчури). Такі підрозділи найчастіше мають статус дочірньої компанії. Вони очолюються фахівцями – ініціаторами перспективних розробок, авторами науково-технічної ідеї. Підбираючи колектив дослідників на власний розсуд, ініціатори одержують повну самостійність у виборі напрямку дослідження, організації роботи, витратах фінансових ресурсів. Таким чином, корпорація йде на ризик при організації внутрішнього венчура, розраховуючи на комерційний успіх новаторської ідеї.

Ризикова форма підприємництва (як у вигляді зовнішніх, так і внутрішніх венчурів) передбачає у випадку успішної розробки й одержання прибутку пайову участь розроблювача у прибутках. Творчість і ризик ініціатора одержує значну матеріальну винагороду. Іноді розміри прибутку розроблювача дають можливість організації власної справи й перетворюються в активний підприємницький капітал, розроблювач може розрахуватися за наданий кредит і на базі свого винаходу почати самостійну справу.

Слід зазначити також ряд макроекономічних результатів від організації ризикового бізнесу. Насамперед, прокладаючи шляхи в нових технологіях і продуктах, апробуючи їхню економічну ефективність, цей вид підприємництва фактично дає можливість знаходити нові напрямки й впливати на науково-технічний прогрес. Значимість ризикових підприємств і в тім, що вони стимулюють конкуренцію, підштовхуючи великі фірми до інноваційної активності.