9.3.4 Якість в процесі виробництва

Перевірка якості продукції повинна проводитися в чутливих точках виробництва. Проведення технічного контролю в процесі виробництва повинне бути сплановане і регламентовано. Процедури випробувань і технічного контролю повинні оформлятися документально. Для нормального проведення випробувань і вимірювань регулярно перевіряються вимірювальні пристрої, інструменти, калібри, давачі, випробувальні стенди, фіксуючі пристрої, технологічне оснащення.

Чітко визначаються умови визначення невідповідності продукції. Одиниці продукції, що підозрюються у невідповідності ідентифікуються і реєструються. Якщо це можливо, то виконується обстеження попередніх партій продукції. Одиниці продукції, що визнані невідповідними, обов'язково ізолюються. Потім виконується їх обстеження для визначення можливості їх використання без додаткової обробки, необхідності ремонту, переробки, віднесення до іншого сорту або відбраковки. Обстеження виконується спеціалістами, що мають достатню кваліфікацію та досвід в проведенні таких робіт. Рішення про використання бракованої продукції обов'язково необхідно обгрунтувати і оформити документально.

Невідповідна продукція, що визнана невиправним браком, підлягає утилізації. Для попередження виникнення повторної невідповідності створюють картотеку невідповідностей, яка дозволяє виявляти проблеми загального характеру на протилежність від випадкових.

9.3.5 Етапи впровадження системи управління якістю на підприємстві

Розробка впровадження системи управління якістю включає в себе такі етапи:

1. Підготовка документально оформлених інструкцій.

2. Придбання контрольно-вимірювального і технологічного обладнання.

3. Підбір кваліфікованих кадрів.

4. Встановлення вимог щодо вимірювань.

5. Роз'яснення вимог стандартів на приймання продукції.

6.Перевірка сумісності процесів проектування, виробництва, монтажу контролю, випробувань.

9.4 Витрати підприємства на якість

Розрізняють чотири види витрат підприємства на якість:

1. Запобіжні - це витрати на планування якості, контроль технологічних процесів, контроль обладнання, підготовку кадрів.

2. Оцінювальні - це витрати на випробування, приймальний контроль, лабораторні досліди, перевірку і ремонт засобів вимірювання, технічний контроль, сертифікацію продукції.

З. Витрати на внутрішні відмови - це витрати на переробку браку витрати матеріалів внаслідок їх відбраковки та ін.

Оцінювальні витрати і витрати на внутрішні відмови іноді відволікають до 40% виробничих потужностей підприємства.

4. Витрати на зовнішні відмови - це витрати на гарантійний ремонт продукції, на штрафи, витрати від повернення товарів.

Головна задача системи управління якістю - це зменшення всіх цих витрат.

9.5 Людський фактор в управлінні якістю продукції

Якою б досконалою не була система управління якістю, а якість продукції все ж буде залежати від конкретного працівника, від людини, що вміє або не вміє, бажає або не бажає працювати якісно.

Вміння працювати якісно досягається постійною підготовкою, навчанням робітників. Наприклад, працівники японської фірми Ніссан на протязі 10-ти років повинні навчатися за спеціальними програмами, що в сумі на одного робітника складають 500 годин.

Бажання працювати якісно можна досягти шляхом матеріального або морального стимулювання.

"Освіта ніколи не досягає межі". Тобто необхідно розвинути зацікавленість працівників в якісній праці. І якщо кажуть, що реклама - двигун торгівлі, то зацікавленість можна назвати двигуном якості.

Однією з форм мобілізації творчої активності виробників став рух "гуртків якості", що виник в 60-х роках в Японії, а потім з успіхом використовувався в усіх країнах світу. З введенням гуртків якості керівники фірм стали розглядати працівників не лише як виконавців виробничих операцій, а й як інтелектуальний потенціал, який можна використати для забезпечення потрібного рівня якості продукції. В гурток якості включалось 4-8 спеціалістів одного напрямку, але різного рівня. Регулярно збираючись на наради, такий гурток розробляє 2 - 3 теми, що стосуються конкретних проблем підвищення якості продукції.

В Японії гуртки якості керуються принципом "чотирьох М": людина, матеріал, машина, метод (в англійській мові ці слова починаються літерою М). Саме ці чотири компоненти виробництва можуть містити причини браку і рекламацій. Тому для гуртків якості вони є об'єктом постійної уваги, аналізу, раціоналізації. В результаті здійснюється не реагування на відхилення, а профілактика їх.

Відомий спеціаліст з питань якості продукції професор К. Ісікава (Японія) сказав: "Там, де не має гуртків якості, не може бути й комплексного управління якістю". З початку 80-х років цей рух поступово згасає, але необхідно відзначити, що гуртки якості створювались в усіх країнах, що мають тепер високий рівень якості національної продукції.

Японським спеціалістам ми завдячуємо і розробкою системи "5 не", основні постулати якої вивішувались на кожному робочому місці на японських підприємствах масового виробництва:

1 .На своєму робочому місці не створюй умови для виникнення дефектів.

2. Невідповідну продукцію не передавай на наступну операцію.

3. Невідповідну продукцію не приймай з попередньої операції.

4. Не можна порушувати технологію.

5. Не можна повторювати допущені помилки.

Американські вчені й спеціалісти вважають, що добре організовану систему управління якістю можна створити лише за умови, що цю роботу очолюватиме керівник підприємства. Якщо керівник не приділяє питанням якості 50% свого робочого часу, фірма не може розраховувати на успіх. Щоб уміти прогнозувати розвиток подій, бачити за окремим випадком нове явище, що обіцяє перспективу, сучасний керівник, бізнесмен-професіонал повинен бути обізнаний із методами контролю якості, з теорією проведення експериментів, володіти азами маркетингу і, застосовуючи прогресивні системи, навчати людей, на яких розраховані стандарти підприємства.

Необхідність виходу на світовий ринок гостро поставила питання про вивчення проблем, пов'язаних з "ноу-хау". Під "ноу-хау" розуміють повністю або частково конфіденційні знання, що включають в себе відомості технічного, економічного, адміністративного та фінансового характеру, використання яких забезпечує певні переваги.

"Ноу-хау" може дуже довго бути таємницею. Наприклад, секрет виробництва одеколону "4711" (ФРН) зберігається понад 200 років, французьких парфумів "Шанель №5" - понад 70. Виробляти напій "Кока-кола" фірма дозволяє безкоштовно, але тільки за умови що в неї буде куплено концентрат, секрет якого вже понад 100 років не можуть розгадати фірми-конкуренти.

Зберігаючи "Ноу-хау" в таємниці, зарубіжні фірми випереджають за рівнем техніки своїх конкурентів на 5-Ю років і більше.

У вітчизняній практиці досі не налагоджено систему виявлення "Ноу-хау", оцінки його техніко-економічного і комерційного значення, способів збереження таємниці. У перспективі документи системи якості слід розглядати не як результат паперотворчості, а як інтелектуальний продукт, що містить певною мірою і "ноу-хау".