4. Рух як спосіб існування матерії.

Ідея про єдність матерії і руху має давню історію. У Фалеса зміни первинної субстанції - води - вели до утворення різних речей; в Геракліта діалектична ідея про вічні зміни вогню; Демокріт та інші атомістів виходили з того, що атоми безперервно рухаються в порожнечі.Пізніше, в умовах панування метафізичних і механічних поглядів у філософії, хоча і поверхово, але визнавалася нерозривність матерії і руху. Саме англійський філософ Д. Толанд в XIII ст. висловив переконання, що "рух є спосіб існування матерії". Ця думка була підхоплена і розвинута французькими матеріалістами.

Поняття "рух", як і поняття "матерія", є абстракція. Руху взагалі немає, а є рух конкретних матеріальних предметів.

На основі розвитку наук і практики філософи поглибили розуміння сутності руху, його безперервного зв'язку з матерією, простором і часом. Діалектичний матеріалізм стверджує, що матерія без руху так само немислима, як і рух без матерії.

Філософи, які мислять метафізично, бачили причину руху у зовнішніх обставинах. На цій основі виникла ідея першопоштовхів (Ньютон), яка цілком могла поєднуватися з визнанням якоїсь загадкової сили і навіть з існуванням бога.

З точки зору діалектичного матеріалізму причини руху матерії існують всередині неї, визначаються її внутрішньою суперечливістю, наявністю таких протилежностей, як мінливість і стійкість, тяжіння і відштовхування, протиріччям між старим і новим, простим і складним і т. д. Таким чином, рух є результат внутрішньої активності матерії, єдність суперечностей, є її саморух. Роздвоєння єдиного на протилежності і боротьба між ними розкривають джерело саморуху матерії.

Концепція саморуху матерії є логічним висновком із самої суті діалектики, основними принципами якої є принципи загального зв'язку і розвитку. Діалектико-матеріалістична концепція руху долає механістичне і метафізичне розуміння руху як тільки простого переміщення предметів один щодо одного, як рух по замкнутому колу з поверненням у вихідне положення, як тільки чисто кількісні або тільки якісні зміни. З діалектико-матеріалістичної точки зору будь-який предмет, що знаходиться в стані спокою щодо одних тіл, знаходиться в русі по відношенню до інших тіл. Більш того, усередині кожного предмета відбуваються безперервні зміни і процеси, взаємодії їхніх внутрішніх частин (елементарних частинок, полів), перехід частинок в поля і навпаки, що і є внутрішньою причиною їх змін, причиною того, що будь-яка річ у кожний момент часу є тією само і в той же час вже інший.

Зі сказаного випливає, що "рухом називаються будь-які зміни та процеси у Всесвіті, починаючи від простого переміщення і закінчуючи мисленням". І це нескінченний процесс. В ньому суть, основа і причина існування нескінченного різноманіття речей, що об'єднуються загальним поняттям "матерія".

Визнаючи абсолютність руху, діалектичний матеріалізм не заперечує його протилежності - спокою. Під спокоєм розуміється незмінність речей, їх стабільність, тимчасова єдність протилежностей, рівновага, збереження речей і їх станів. Якщо рух є причиною виникнення конкретних, якісно різних речей, то спокій є причиною збереження відносної стійкості цих конкретних речей, умовою їхнього існування. Якщо уявити собі, що стан спокою не існує, то всю матерію доведеться уявити як щось хаотичне, позбавлене будь-якої визначеності,, якісно неможливим. Таким чином, завдяки руху утворюються конкретні якісно різні предмети, а завдяки спокою вони існують якийсь час в певному стані і у певному місці. Таким чином, стан спокою, стан тимчасової рівноваги є, як і рух, необхідною умовою диференціації матерії.

Разом з тим важливо відзначити, що сама можливість спокою, відносної стійкості речей визначається рухом матерії. Не було б руху, не було б і якісно різних предметів, не було б і рівноваги, стабільності і т. д., тобто не було б і спокою. Це ще раз наводить на думку, що "рух абсолютний,

а спокій відносний". І якщо можна в якійсь мірі говорити про абсолютність спокою, то тільки в плані необхідності загального тимчасового існування конкретних речей.

Мірою руху матерії є енергія, мірою спокою, інертності - маса.

Рух треба відрізняти від розвитку. Якщо рух – це будь-які зміни матеріальних чи духовних об’єктів, то розвиток – це такі зміни, що характеризуються наступними рисами:

- спрямованість,

- спадковість,

- незворотність,

- набуття нової якості.

Розвиток може відбуватися у трьох формах – прогресивний розвиток, регресивний розвиток, однорівневий розвиток (на рівні мікросвіту, мікросистем). Рівні діалектично пов`язані між собою: прогресивний містить елементи регресу, регресивний – елементи прогресу; прогрес змінюється регресом і навпаки, регрес змінюється прогресом.

Рух може бути зовнішнім і внутрішнім.

Рух виступає у різноманітних формах, а кожна кожна форма руху має певного матеріального носія.

Вперше чітку класифікацію основних форм руху, а через неї і класифікацію наук дав Ф. Енгельс. Він виділив п'ять основних форм руху матерії: механічну, фізичну, хімічну, біологічну і соціальну.

Критерієм виділення цих форм руху є зв'язок кожної з них з певними матеріальними носіями. Разом з тим кожна основна форма характеризується відповідними законами, які діють на тому чи іншому структурному рівні матерії.

Більш складні форми руху включають в себе більш прості. Більш складна форма руху не є просто арифметична сума більш простих, а якісно нова, синтетична форма руху. Кожна з цих форм включає в себе безліч видів руху. Навіть, за Енгельсом, найпростіша механічна включає в себе такі види руху, як рівномірно-прямолінійний, рівномірно-прискорене (уповільнене), криволінійне, хаотичне й ін.

Найбільш складною формою руху є соціальна, тому що матеріальний носій є найскладніший вид матерії - соціальний. Ця форма руху включає і зміни, що відбуваються в організмі окремої людини. Так, серце людини - це механічна двигун, що забезпечує рух крові в судинах. Але це не суто механічний двигун. Його діяльність регулюється механізмами вищої нервової діяльності людини. А життєдіяльність організму - умова участі людини в праці, у суспільному житті. Сюди входять зміни соціальних груп, верств, класів, етнічні зміни, демографічні процеси, розвиток продуктивних сил і виробничих відносин і інші зміни, що визначаються законами руху на соціальному рівні матерії.

Різні форми руху здатні переходити одна в одну у відповідності з законами збереження матерії і руху. Це є проявом такої властивості, як незнищенність і нествореність матерії і руху.

Таким чином рух є безкінечним. Виникають і припиняються лише певні форми руху, однак вони переходять у нові його форми, створюючи безкінечний ланцюг перетворень і змін.

Класифікація основних форм руху матерії, розроблена Енгельсом, спиралася на досягнення наук XIX ст. Залишаючись вірною в принциповому плані, вона тим не менше повинна бути уточнена і розвинена у зв'язку з розвитком природничих та суспільних наук.

Розвиток квантової механіки поставило питання про аналіз нової основної форми руху - квантово-механічної, яка, вочевидь, на сьогоднішній день є найпростішою. Можна також говорити геологічну, космічну форми руху, які мають специфічних матеріальних носіїв, що вивчаються сучасними науками - фізикою, астрофізикою, геологією. Таким чином, розвиток сучасної науки веде до збагачення наших знань про основні форми руху, але не вичерпує їх.

З спробами відірвати рух від матерії виступали деякі природники і філософи. Так, Освальд, намагаючись створити новий філософський напрямок, зробив висновок, що первинної субстанцією, первоначалом всіх речовин є енергія. Цей напрям у філософії отримало назву "енергетізма". Проти нього виступили найвизначніші фізики і філософи того часу, зокрема, Планк, Лебедєв та ін. Гносеологічні корені "енергетізма" - в абсолютизації руху та енергії, в їх відриві від матерії.

Інша крайність у філософії полягає в спробі абсолютизації стану спокою. У середині XIX ст. відомі вчені Томпсон і Клаузіус відкрили другий закон термодинаміки, суть якого полягає в тому, що процес передачі тепла від одного тіла до іншого незворотній і завжди спрямований від більш теплого тіла до більш холодного. Виходячи з цього закону, Клаузіус зробив висновок, що всі види енергії з часом перетворяться на теплову, а теплова енергія рівномірно розсіється у Всесвіті, яку він представляв як замкнену систему, здатну набути стану енергетичноїа рівноваги. Останнє може призвести до припинення руху, настання абсолютного спокою і "теплової смерті "Всесвіту.

Проти цієї теорії виступили Енгельс, фізики Смолуховскій, Больцман, Ціолковський та ін. Енгельс, розмірковуючи діалектично, вважав, що у Всесвіті відбувається безперервний і вічний кругообіг матерії та енергії. Грунтуючись на якісній стороні закону збереження і перетворення енергії, він вірив, що випромінена в просторі теплота повинна мати можливість перетворюватися в інші форми руху. І це підтвердили роботи академіка В. Амбарцумяна, які показали, що зірки не тільки остигають і гаснуть, але і виникають знову.

Великий внесок у спростування теорії "теплової смерті" Всесвіту вніс австрійський фізик Больцман, що встановив статистичний характер другого закону термодинаміки. Були відкриті флуктуації, зворотні процесам загасання у Всесвіті. Ціолковський висловив впевненість у вічній юності Всесвіту. Розвиваючи зазначену теорію, фізики І.Плоткін, К.Станюкович, Я.Терлецький на основі статистичної фізики доводять, що наш Всесвіт не є замкнутою системою і, отже, висновки Клапейрона до неї незастосовні. Крім того, Всесвіт є не тільки термодинамічна система, але й гравітаційна, мезонна, електронна та ін. І цей її різноманітний статус забезпечує взаємоперехід енергії, усуваючи можливість одностороннього перетворення всіх видів енергії тільки в теплову. Наприклад, німецький фізик Нернст, допускаючи процес, протилежний радіоактивному розпаду, висловив упевненість, що Всесвіт ніколи не може стати мертвим кладовищем.

І останній важливий філософський аргумент. Оскільки матерія вічна і нескінченна, то в цій вічності безліч разів міг би настати стан абсолютного спокою. А цього не сталося. Таким чином, діалектико-матеріалістичні погляди не допускають можливості теплової смерті Всесвіту.

Отже, у світі немає нічого, крім рухомої матерії, і ця остання рухається в просторі й часі.