3. Матерія як філософська категорія.

Світ, у якому ми живемо і частиною якого ми є – це матеріальний світ. Що ж таке матерія у філософському розумінні? Формування змісту цього поняття мало тривалу історію.

Початково поняття «матерія» ( у перекладі з грецької – речовина) ототожнювалося з конкретним матеріалом.

В матеріалістичній філософії під матерією розуміють субстанцію (те, що лежить в основі всіх речей, явищ і процесів). Категорія “матерія” дозволяє зрозуміти єдність різноманітних природних та штучно створених предметів і систем, а також встановити відношення й зв’язки між ними. Нею не вичерпуються лише ті предмети і явища, які безпосередньо доступні органам чуття людини. Вона описує й ті можливі речі, процеси, системи, світи, що стануть доступними для пізнання у майбутньому, коли будуть удосконалені засоби спостереження (такі як мікроскоп, телескоп та інші прилади).

Як відомо з історико-філософського вступу, термін “матерія” був уведений Аристотелем. Він проаналізував погляди своїх попередників - натурфілософів, які займалися пошуками першопочатку всього існуючого у світі. За його твердженням, досократики брали за першооснову світу саме матерію (вода у Фалеса, повітря у Анаксимена, апейрон у Анаксимандра, вогонь у Геракліта, атоми у Демокріта тощо). Він писав, що “більшість перших філософів вважали початком усього одні лише матеріальні початки, а саме те, з чого складаються всі речі, з чого як першого вони виникають і на що як останнє вони, гинучи, перетворюються” (Аристотель. «Метафізика»). У власній філософії він використав термін “матерія” для позначення складової частини будь-якої речі як її можливість (або потенція). На його думку, дійсністю (або деякою річчю) матерія ставала лише завдяки активній формі. Форми ж в остаточному підсумку беруть свій початок від Бога.

Для ідеалістичної філософії характерно те, що вона або зовсім відхиляє існування матерії або заперечує її об`єктивність. Так, видавний древньо-грецький філософ Платон розглядає матерію як проєкцію світу ідей. Сама по собі матерія у Платона ніщо. Для того, щоб перетворитися у реальність, в нею повинна втілитися яка-небудь ідея.

В епоху Відродження Бруно теж розглядав Всесвіт як такий, у якому всі існуючі речі мають дві субстанції: формальну (він називав її “світовою душею”) та матеріальну. Причому матерія у нього є єдиною і пізнається лише за допомогою розуму. На відміну від Аристотеля, Бруно вважав, що матерія є одночасно потенційною (можливою) і актуальною (дійсною). Будучи абсолютною, вічною, єдиною, матерія у нього отримує першість перед формами, які постійно змінюють одна одну в матерії. Матерію, що містить у собі всі форми, він назвав природою, яка виступає прообразом і верховною силою Всесвіту. Він звільнив поняття об’єктивної першооснови світу від обов’язкового (для попередніх поглядів на матерію) зв’язку з конкретним субстратом (загальним матеріальним носієм властивостей речей). За Бруно, будь-які конкретні його види (вода, вогонь, атоми тощо) є речами, але не початком.

В Новий час зміст категорії “матерія” змінюється. Для Р.Декарта матерія – це складова частина предмета (тіла), а саме: тіло разом з формою. Оскільки тіл безліч, то матерія – це сукупність тіл, предметів, які містяться у Всесвіті. Зміст поняття матерії Декарт розкриває за допомогою трьох категорій – субстанції, атрибута і аксиденсу. При цьому субстанція – це самоіснуюче буття – самостійне і самодіяльне; атрибут – невід`ємні, універсальні, загальні риси даної субстанції; аксиденси – довільні, випадкові, необов`язкові риси субстанції.

І.Ньютон додає до декартівських ще три атрибути: протяжність, непроникність (непорушна цілісність), інертність (пасивність, нездатність самостійно змінювати швидкість згідно із законами динаміки). Потім додає ще вагу, яка у сукупності з інертністю набувають поняття маси.

Локк запропонував протилежний погляд на сутність матерії. У нього, як емпірика, матерія є умовним поняттям, яке можна одержати шляхом абстрагування від конкретних і змінних властивостей окремих речей.

У П.Гольбаха матерія – це все, що сприймається органами почуттів. При цьому джерелом чуттєвого знання є відчуття форми, кольору, смаку, звуку та ін.

Г.Гельмгольц вважав, що матерія – це все, що існує об`єктивно (незалежно від свідомості людини). Але Бог також існує незалежно від свідомості людини, але він не є матеріальним.

У суб'єктивно-ідеалістичній філософії Дж. Беркли відкрито заявляється про те, що матерії нема, і ніхто її ніколи не бачив, що, якщо вигнати це поняття з науки, те це ніхто і не помітить, тому що воно нічого не означає. Він писав, що можна вживати поняття "матерія", якщо вже дуже хочеться, але тільки як синонім слова "ніщо".

У Г. Гегеля матерія виявляється в результаті діяльності абсолютної ідеї, абсолютного духу, Саме абсолютний дух, ідея породжують матерію.

Наукове розуміння матерії в Новий час різко відрізнялося від філософського. Оскільки природознавці займалися експериментальним дослідженням конкретних видів речовини в її трьох агрегатних станах (твердому, рідкому та газоподібному), то вони зводили поняття матерії саме до речовини. При цьому виділяли деякі її властивості як абсолютні, незмінні. Зокрема, вважали, що речовина складається з неподільних атомів, які мають незмінну масу.

Відкриття у фізиці на рубежі ХІХ і ХХ століть (відкриття електрону, явища радіоактивності, рентгенівських променів, розробка квантової теорії світла і теорії відносності Ейнштейна) довели необґрунтованість таких тверджень. Матерія починає сприйматися і як речовина, і як поле.

В середині ХІХ ст. формується марксистське вчення про матерію, в якому розмежовуються філософське та природничонаукове її розуміння. Енгельс писав, що матерія – це дещо об’єктивно існуюче, тілесне, наділене певними загальними властивостями, такими, як притягування й відштовхування, дискретність та неперервність і т.д. Він писав: “Такі слова, як “матерія” і “рух”, є не більше, ніж скорочення, в яких ми охоплюємо, відповідно до їх загальних властивостей, множину різних речей, які сприймаються чуттями. Тому матерію і рух можна пізнати лише шляхом вивчення окремих речовин і окремих форм руху; і оскільки ми пізнаємо останні, постільки ми пізнаємо також і матерію, і рух як такі” (Енгельс. “Діалектика природи”). Отже, в марксистській філософії матерія є лише створеною в теорії розумовою абстракцією, яка відображає об’єктивно існуючий світ.

Розвиваючи, марксистське вчення про матерію Ленін дав їй наступне визначення: “Матерія є філософською категорією для позначення об’єктивної реальності, яка дана людині у відчуттях її, яка копіюється, фотографується, відображається нашими відчуттями, існуючи незалежно від них” (Ленін. “Матеріалізм та емпіріокритицизм”). У наведеному визначенні матерії зазначається лише одна абсолютна властивість матерії – бути об’єктивною реальністю, тобто існувати незалежно від волі й свідомості людини. Дане визначення має методологічне значення для розвитку природознавства, оскільки вказує на невичерпність матерії, змінність її форм, які підлягають конкретно-науковому дослідженню. Однак і тут залишаються певні вади, оскільки увага зосереджується на гносеологічних аспектах матеріального, не враховуючи притаманний йому онтологічний зміст, а саме такі його складові, як рух, простір, час, детермінацію.

Сучасні наукові уявлення про структуру й властивості матерії кладуть в основу ідею про її складну організацію. Згідно з нею кожен матеріальний об'єкт треба розглядати як систему (цілісність), яка характеризується наявністю певних елементів і зв'язків між ними (макротіла як система молекул, молекула як система атомів, клітина, живий організм, біосфера тощо).

Кожен об'єкт (система, її елемент) - унікальний. Проте певні групи об'єктів мають спільні (загальні) ознаки. Наявність споріднених ознак дозволяє виділяти різні рівні організації матерії.

Види матерії пов'язані між собою генетично: кожен виникає з іншого, попереднього. Тому будову матерії можна уявити як ієрархно певних рівнів.

Сучасне природознавство доводить, що глибинні структури матеріального світу "представлені" об'єктами елементарного рівня (елементарними частинками тощо). Почасти їм притаманні як корпускулярні, так і хвильові властивості.

До відкриття цих частинок наука виділяла лише два види матерії - речовину й поле. Спочатку речовину пояснювали як перервне матеріальне середовище, що складається з дискретних частинок, а поле як безперервне матеріальне середовище. Пізніше квантова механіка визнала таке уявлення неточним. На мікрорівні поля являють собою сукупність квантів, які можна розглядати як своєрідні частинки з притаманними їм корпускулярними і хвильовими властивостями. Так, електромагнітне поле можна уявити як систему фотонів. Водночас, частинки речовини (електрони, позитрони та ін.) фізика в ряді випадків розглядає як кванти відповідних полів.

Загалом елементарні частинки функціонують в чотирьох типах взаємодій - сильному, слабкому, електромагнітному й гравітаційному. Елементарні частинки класифікують і за типами взаємодії: важкі частинки (адрони), легкі (лептони) та гравітони. Пошук різних структур становить головну мету фізики. Остання прагне виявити ті глибинні властивості та стани матерії, які в кінцевому рахунку визначають еволюцію Всесвіту, особливості взаємодії і розвитку його об'єктів1.

Великим успіхом на цьому шляху було відкриття кваркової структури адронів. І хоча кварки не були виявлені у вільному стані, проте експериментально зафіксовані. Саме кварки, лептони і виступають у ролі базисних об'єктів у системі елементарних частинок. Вони є "будівельним матеріалом" для речовин.

Нині виявлені глибинні структури частинок, які проявляються в різних взаємодіях. Наука підходить до виявлення субелементарного рівня організації матерії, єдиної природи всіх елементарних частинок. Саме в закономірностях цього рівня матерії і проявляються основні таємниці нашого Всесвіту, які визначають особливості його еволюції.

Субелементарний рівень організації матерії включає ще й такий її вид, як фізичний вакуум, в якому містяться "корені" всіх елементарних частинок і фізичних тіл, відбуваються складні процеси. Поява цих ідей послужила основою нових уявлень про розвиток нашого Всесвіту, про його виникнення шляхом вибуху, пов'язаного з масовим "народженням" елементарних частинок у результаті фазових переходів у вакуумі. На основі взаємодій об'єктів субелементарного рівня виникають елементарні частинки, а на їх основі - складніші утворення (атоми та інше). Елементарні частинки, ядра атомів можуть утворювати плазму (вид матерії, подібний до газу). її величезні скупчення, стягнуті електромагнітними й гравітаційними полями, утворюють зірки, які є особливим рівнем організації матерії. В їх надрах постійно відбуваються реакції, в ході яких одні частинки перетворюються в інші, за рахунок чого зірки випромінюють енергію, утворюють інші атоми, а їх взаємодія призводить до появи молекул.

За цим слідує рівень твердих та газоподібних макротіл. Особливим їх видом є такі макротіла, яких називають планетами. В них дуже складна структура (ядро, літосфера, іноді - атмосфера, гідросфера).

Зірки і планети, в свою чергу, утворюють планетні системи. Великі скупчення зірок, планет, пилу й газів утворюють об'єкти, які називають Галактиками. Ядро Галактики утворюється з щільного скупчення зірок, газу й пилу. Вищим рівнем організації космічної матерії є Метагалактика, яка складається з величезної кількості галактик. Можливо, існує багато Метагалактик, які одержали назву Позаметагалактичних об'єктів (поки що гіпотетичних). їх взаємодія утворює багатоярусний Великий Всесвіт - безмежний матеріальний світ із нескінченною різноманітністю форм і видів матерії.

На певному етапі розвитку Метагалактики в деяких планетних системах утворюються необхідні умови для формування із молекул неживої природи носіїв життя. Останнє має ряд рівнів матеріальної організації: система доклітинного рівня - нуклеїнові кислоти (ДНК і РНК) та білки; клітини як особливий рівень біоорганізації; одноклітинні та багатоклітинні організми - рослинного і тваринного походження, існують і надорганічні структури (популяції) - співтовариства особин одного виду, пов'язаних між собою загальним генофондом і здатних до самовідтворення.

Кожна популяція, будучи системною цілісністю, регулює поведінку і розмноження особин, шо входять до неї. В межах популяцій існують складні системи сигналів, які визначають поведінку однієї особини стосовно іншої.

До надорганічних рівнів організації матерії відносяться також види та біоценози. Останні утворюються в результаті взаємодії різних популяцій між собою та довкіллям. У системі біоценозу популяції взаємопов'язані так, що продукти життєдіяльності одних є умовами життя інших. Наприклад, будучи цілісною системою (біоценозом), ліс вмішує в собі такі популяції, як дерева, гриби, мохи, лишайники та інші, які живуть системно. У свою чергу, взаємодія біоценозів утворює глобальну систему життя - біосферу.

Будучи складовою життя на Землі, люди постійно збільшують виробничий вплив на навколишнє середовище і цим самим - на динаміку біосфери. Нині антропо- і техногенний вплив на природу настільки значний, що це навіть загрожує виродженням біосфери. Знання та вміле використання людиною законів розвитку останньої, розуміння свого місця в її динаміці є однією з умов існування людства.

Поява все нових рівнів організації матерії призводить до зміни біосфери, є результатом її функціонування як цілого в межах нашого Всесвіту. Водночас, це ціле обумовлює і диференціацію самої біосфери на різних рівнях функціонування живої матерії. В межах біосфери розвивається особливий вид матеріальної системи - людське суспільство, яке має свої системи: нації, класи, сім'ї тощо. Воно існує завдяки діяльності людей і включає в себе як необхідний елемент свого функціонування й розвитку духовне життя. Взаємодія людини з природою через практичну діяльність не є простим споживанням людиною природної речовини. У своїй діяльності людина спирається на об'єктивні закони розвитку світу, виявляючи і реалізуючи разом з тим такі можливості, які "самі собою" стихійно не реалізуються: створює штучні речовини, механізми і т.п., що прийнято називати штучною ("другою") природою.

У процесі життєдіяльності людства перетинаються дві лінії розвитку: природна еволюція Першої (первозданної) природи та Другої (штучної) природи. Виникнення людського суспільства як особливого етапу розвитку матерії наводить на думку про можливість існування інших цивілізацій, про космічне майбутнє людства, а це, в свою чергу, ставить вічне світоглядне питання про місце людини в світі, про майбутнє людства.

Дослідження взаємозв'язку всіх рівнів існування матерії, включаючи й людину (суспільство), по-новому проливає світло на проблему єдності світу. Послідовно проведений матеріалістичний монізм, який бачить єдність світу в його матеріальності, включає й ідеї діалектичної єдності та різноманітності світового розвитку. Таке розуміння принципово відмінне від вульгарно-матеріалістичного, яке не враховує якісних особливостей різних рівнів організації матерії, зокрема вищого, на якому виникає й існує свідомість, дух. Воно відрізняється й від ідеалістичного монізму, який за первинне бере ідеальне, а матерію - за його інобуття.

Різні рівні і форми організації матерії досліджуються різними природничими та суспільними науками. Проте оскільки світ єдиний, то й названі науки утворюють цілісну пізнавальну систему, яка виявляє не тільки особливості кожної, окремо взятої форми існування матерії, але й відношення та зв’язки між ними. Тому особливу роль у системі сучасної науки відіграють так звані міждисциплінарні науки, якими є синергетика, теорія систем, інформатика, біогеохімія, кібернетика та інші.

Отже, поняття матерії проходить складний шлях, постійно уточнюється, збагачується новими властивостями, відображає рівень розвитку пізнання людиною світу.