.5. Державне регулювання зайнятості населення

Регулювання зайнятості населення - формування і реалізація державної політики у сфері зайнятості населення з метою створення умов для забезпечення повної та продуктивної вільно обраної зайнятості і соціального захисту в разі настання безробіття;

Центри зайнятості використовують дві політики зайнятості::

1) Активна політика зайнятості спрямована на зниження рівня безробіття і включає такі заходи:

• профілактика звільнень і збереження робочих місць;

• професійне навчання, перепідготовка, підвищення кваліфікації осіб, що шукають роботу, перенавчання;

• активний пошук і підбір робочих місць,

• фінансування створення нових робочих місць,

• інформаційно-рекламна діяльність;

• сприяння підприємцям у заповненні вакансій;

• субсидії з мобільності; тощо.

2) Пасивна політика зайнятості спрямована на згладжування негативних наслідків безробіття, що включає:

• виплата вихідної допомоги;

• виплата матеріально допомоги безробітним;

• відправлення працівника в неоплачувану відпустку;

• надання послуг по підбору робочих місць Центрами зайнятості.

• довгострокове оформлення пенсії за віком та ін.

Державна політика зайнятості населення залежить від темпів та характеру ринкових перетворень. До напрямів державної політики зайнятості населення відносяться:

• Сприяння створення умов для розвитку економіки та сприяння створенню нових робочих місць.

• Задоволення попиту пріоритетних галузей економіки у висококваліфікованих працівниках.

• Посилення мотивації до легальної і продуктивної зайнятості.

• Активізація розвитку підприємництва та самостійної зайнятості населення.

• Удосконалення системи професійного навчання кадрів з урахуванням інтересів особистості, потреб економіки та ринку праці.

• Сприяння підприємствам, установам та організаціям незалежно від форм власності виду діяльності та господарювання у професійному розвитку працівників.

• Збалансування попиту та пропозиції щодо обсягу та рівня кваліфікації робочої сили на ринку праці шляхом прогнозування потреб економіки.

• Координація та контроль діяльності суб’єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні.

• Міжнародне співробітництво у сфері забезпечення соціального захисту громадян України, що працюють за кордоном.

• Захист внутрішнього ринку праці шляхом регулювання залучення до роботи іноземних працівників.

До громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню відносяться громадяни, у яких:

1. Один з батьків або особа, яка їх замінює:

• має на утриманні дітей віком до 6 років; виховує дитину без одного подружжя віком до 14 років;

• утримує дитину без одного подружжя інваліда з дитинства та /або інваліда 1 групи.

2. Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, віком від 15 років.

3. Особи, звільнені після відбуття покарання або примусового лікування.

4. Молодь, що закінчила або припинила навчання у ЗОШ, ПТУ, звільнилася із строкової військової та альтернативної невійськової служби протягом 6 місяців, яка вперше приймається на роботу.

5. Особи передпенсійного віку.

6. Інваліди, які не досягли пенсійного віку.

7. Особи, яким виповнилося 15 років, і які за згодою батьків можуть прийматися на роботу.

Державне регулювання зайнятості забезпечується за допомогою таких методів:

• Прямі:

• система правових законів, норм, правил, законодавчих актів і документів;

• система державного контролю за додержанням прийнятих і чинних умов у галузі зайнятості насе­лення;

• функціонування мережі центрів зайнятості, які регулюють рух трудових ресурсів;

• заходи інвестиційної політики;

• заходи податкової політики;

• фінансово-кредитні заходи.

• Непрямі:

- фінансова політика (асигнування та субсидії);

- фіскальна політика (зміна податкових ставок);

- монетарна політика (регулювання грошового обігу).

Реалізація державних гарантій соціального захисту гро­мадян від безробіття забезпечується шляхом: загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; надання особливих гарантій працівникам, які втратили роботу; надання гарантій для осіб з обмеженими фізичними та розумовими можливостями; добровільної участі громадян у недержавному страхуванні від безробіття.

Державним органом, який забезпечує додержання наданих державою громадянам гарантій зайнятості та соціального захисту від безробіття, є державна служба зайнятості. До основних її функцій належать: надання громадянам соціальних послуг і здійснення матеріального забезпечення; надання роботодавцям послуг щодо добору працівників; створення банку даних про вакантні посади; облік громадян, які звертаються до служби зайнятості.

Послуги, що надаються державною службою зайнятості відповідно до покладених на неї завдань, є безоплатними.

На сьогодні слід виділити три основні моделі державної політики зайнятості: європейську, скандинавську та амери­канську (табл. 5).

Таблиця 5