7.3 Резерви підвищення продуктивності праці.

Резерви зростання продуктивності праці – це можливості найбільш повного використання продуктивної сили праці та усіх факторів підвищення її продуктивності за рахунок удосконалення техніки, технології, покращення організації виробництва та управілння підприємтвом

Рівень продуктивності праці залежить від ступеня використання резервів.

Резерви росту продуктивності праці поєднуються в наступні групи:

1. Резерви, що утворюються в результаті впливу матеріально-технічних факторів (неповне використання засобів праці по часу та виробничій потужності, недовикористані можливості технології та прогресивних видів сировини и т.д.);

2. Резерви, пов’язані з впливом організаційних факторів виробництва (недоліки в управлінні та організації працею та виробництвом);

3. Соціальні резерви (неефективне використання здібностей до праці робіткиа, його творчих здібностей, низька мотивація та дисципліна праці).

В залежності від елементів процесу праці виділяють дві групи резервів:

1. Резерви покращення використання живої праці – це всі види резервів пов’язаних з організацією праці, з умовами праці, з кадровою політикою, з мотивацією праці;

2. Резерви більш ефективного використання засобів праці та предметів праці, які являються основними та оборотними фондами підприємства. В цю групу включаються резерви кращого використання основних фондів, як по часу, так і по мощності, а також резерви комплексного використання та економії оборотних фондів;

По признаку можливості використання всі резерви поділяються на резерви запасу та резерви втрат.

Резерви запасу за своєю економічною природою найбільш схожі з поняттям резерву взгалалі, так як і представляють собою невикористані можливості більш ефективної організації праці. До резервів запасу відносяться, наприклад, недовикористання обладнання за часом, яке може бути обумовлено перебоями в енергопостачанні, непродуктивне використання часу роботи на цьому обладнаня, недостатня кваліфікація робітника і т.д.

Резерви втрат включають втрати робочого часу, брак, переозхід всіх видів енергії, сировини та матеріалів. Тому ця група резервів пов’язана з економним та ефективним використанням матеріально-речових факторів виробництва.

До втрат робочого часу відносяться виробничі втрати робочого часу в зв’язку з простоями, прогулами, неявками на роботу, а також невиробничі затрати праці обумовлені необхідністю виправляти брак або перевищуючі планові затрати праці (через порушення технології).

За місцем прояву та використання всі резерви діляться на:

1. загальнодержавні (раціональне використання занятого населення, комплексне використання природних ресурсів);

2. регіональні (можливості кращого використання виробничого потенціалу регіону);

3. галузеві та міжгалузеві (удосконалення використання зв’язків між галузями, комбінування та концентрація виробництва);

4. внутрішньовиробничі (резерви зниження трудомісткості та резерви кращого використання сукупного робочого часу).

За часом використання всі резерви діляться на поточні та перспективні, основою реалізації яких є масштабні капітальні вкладення на технічне переоснащення, реконструкції або модернізацію, діючого підприємства. Реалізація перспективних резервів достатньо довгий процес, який вимагає великої підготовчої роботи.

Необхідною умовою виявлення і використання резервів є їхня кількісна оцінка.

Резерви можуть оцінюватися в абсолютних і відносних величинах. На конкретний період часу величину резервів можна визначити як різницю між досягнутим і максимально можливим рівнем продуктивності праці.

Оцінку впливу зниження трудомісткості продукції, поліпшення використання робочого часу, удосконалення структури кадрів на підприємстві можна визначити за допомогою таких формул:

За рахунок зниження трудомісткості:

де Пп - величина підвищення продуктивності праці, %;

Тм, Тн - минула та нова трудомісткість на операцію або виріб;

Ем - економія чисельності робітників;

Р - кількість виробів або операцій;

Ф - реальний фонд робочого часу одного робітника, год.;

К - коефіцієнт виконання норм.

За рахунок поліпшення використання робочого часу (зменшення його втрат):

або

де m - втрати робочого часу в базовому періоді,%;

n - втрати робочого часу в поточному періоді,%.

За рахунок змін у структурі кадрів:

де Іпз - індекс загальної продуктивності праці;

Іп - індекс продуктивності праці основних робітників;

Іd - індекс зміни частки основних робітників в загальній кількості робітників у поточному періоді порівняно з базовим, обчислюється за формулою:

де dп - частка основних робітників в поточному періоді;

dб - частка основних робітників в базовому періоді.

Зіставлення динаміки річного, денного і годинного виробітків сприяє виявленню резервів підвищення продуктивності праці через поліпшення використання робочого часу.

На підприємствах для використання резервів розробляють плани організаційно-технічних заходів , в яких зазначені види резервів підвищення продуктивності праці, заходи щодо їх реалізації, втрати на них, строки проведення, а також відповідальні виконавці.