Планування підвищення продуктивності праці.

У плануванні підвищення продуктивності праці використовуються абсолютні:

1. річний продуктивність праці:

де Q – річний обсяг виробництва, Ч – чисельність промислово-виробничого персоналу

та відносні показники:

1). Зростання продуктивності праці у відсотках порівняно з базовим періодом - визначається за формулою:

де Пп, Пб – виробіток на одного працюючого в плановому і базисному періоді.

2). Плановий виробіток на одного працюючого та плановий приріст продуктивності праці відносно базисного періоду (%):

Е – загальне зменшення (-), збільшення (+) кількості під впливом факторів зростання продуктивності праці, чол.

3) Зміна продуктивності праці в плановому році за рахунок зміни трудомісткості виробничої програми в цілому за формулою:

∆П – можливий приріст або зниження продуктивності праці в плановому році, %.

∆Т прог – відсоток зменшення або збільшення трудомісткості виробничої програми в плановому році, %.

∆Е – економія (зростання) затрат робочого часу на виконання виробничої програми в базовому році, нормо-годин.

Т прогр.б. – трудомісткість виробничої програми в базовому році, нормо-годин.

2). Зростання продуктивності праці завдяки підвищенню технічного рівня виробництва та удосконалення конструкції виробів шляхом механізації та автоматизації:

t1, t2 – трудомісткість одиниці продукції до і після впровадження заходу, нормо-годин; Nпл – програма виробництва виробів за планом, шт.;

Кч - коефіцієнт часу дії заходу в плановому році, що визначається діленням кількості місяців дії заходу в плановому році на 12;

Фв – корисний річний фонд часу одного робітника;

Кв.н. – коефіцієнт виконання норм.

3). Збільшення або зменшення кількості робітників у наслідок структурних змін у виробничій програмі:

Тб, Тп – трудомісткість 1 тис.грн. обсягу продукції в базисному і плановому періодах, нормо-годин.

Q о.п. – обсяг продукції за планом, тис грн.

Фв – корисний річний фонд часу одного робітника;

Кв.н. – коефіцієнт виконання норм.

Розрізняють трудовий потенціал окремої людини, підприємства, території, суспільства.

Тема 7. Фактори і резерви продуктивності.

7.1 Поняття і сутність факторів продуктивності.

Фактори зростання продуктивності праці – це вся сукупність рушійних сил і причин, що призводить до збільшення продуктивності праці. Зарубіжні економісти виділяють дві основні групи факторів продуктивності:

Зовнішні фактори включають політичні, соціальні й економіч­ні аспекти розвитку суспільства; урядові рішення та інституційні механізми; наявність фінансів, транспорту, комунікацій і сиро­вини. Вони перебувають поза контролем з боку окремого підприємства.

Внутрішні фактори — це ті, які перебувають в зоні контролю окремого підприємства і поділяються на «тверді» та «м’які».

«Тверді» (стійкі, сталі) включають в себе:

виріб — його якість, призначення, дизайн, тобто якою мірою він відповідає вимогам, що ставляться до нього споживачем, ринком;

технологію та устаткування — упровадження нових технологій, зменшення простоїв устаткування і підвищення ефективності діючих виробничих потужностей, модернізація устаткування, усунення вузьких місць тощо;

сировину — охоплює такі важливі аспекти, як підвищення ефективності використання матеріалів, поліпшення коефіцієнта обігу матеріалів, управління матеріалами, розвиток ефективних джерел постачання.

«М’які» (змінні) фактори включають:

якість робочої сили, підвищення ефективності її використання за допомогою подальшого удосконалення мотивації праці, поліпшення її поділу і кооперації, участі всіх категорій працівників в управлінні підприємством;

організаційні системи і методи — динамічність і гнучкість структури підприємства, удосконалення організації виробництва і праці, трудових методів;

стилі і методи управління — вплив їх на організаційну структуру, кадрову політику, планування діяльності підприємства.

Зовнішні фактори впливають на стратегію діяльності підприємства і продуктивність. Так, удосконалення урядом податкової політики, законодавства про працю, соціальної інфраструктури, політики цін, забезпечення більш раціонального порядку використання природних ресурсів мотивують відповідні рішення на підприємстві щодо структурного, організаційно-технологічного його функціонування.

Оскільки праця є процесом взаємодії робочої сили із засобами виробництва, фактори зростання продуктивності праці за змістом можна поділити на 4 групи:

1. Соціально-економічні, що визначають якість використовуваної робочої сили. До них належать всі фактори, що спричиняють покращення якості робочої сили. Це насамперед такі характеристики працівників, як рівень кваліфікації та професійних знань, умінь, навичок, професійна працездатність, здоровя та розумові здібності, професійна придатність, дисциплінованість і мотивація ( внутрішнє бажання якісно виконувати свою роботу).

2. Матеріально – технічні, що визначають якість засобів виробництва. До них належать всі напрями прогресивних змін у техніці і технології виробництва, а саме: модернізація обладнання, використання нової продуктивнішої техніки, підвищення рівня механізації і автоматизації виробництва, впровадження нових прогресивних технологій, використання нових ефективніших видів сировини, матеріалів, енергії тощо.

3. Організаційно-економічні, що визначають якість поєднання робочої сили із засобами виробництва. До них належать: прогресивні зміни в організації праці, виробництва та управління, вдосконалення структури апарату управління та систем управління, покращення матеріальної, технічної і кадрової політики виробництва, вдосконалення організації виробничих та допоміжних підрозділів, вдосконалення поділу та кооперації праці тощо.

4. Економіко-правові та нормативні фактори, які покликані регулювати систему соціально-трудових відносин і бути методичною основою росту продуктивності праці.

За сферою виникнення і дії фактори зростання продуктивності праці поділяються на:

• внутрішньовиробничі – ті що виникають і діють безпосередньо на рівні підприємства та організації;

• Галузеві і міжгалузеві, що пов’язані з можливістю покращення кооперативних зв’язків, концентрації і комбінування виробництва, освоєння нових технологій і виробництв на рівні всієї галузі або кількох суміжних галузей народного господарства.

• Регіональні – це фактори підвищення продуктивності праці, характерні для даного регіону (наприклад, створення вільної економічної зони).\

• Загальнодержавні – це такі фактори, які спричиняють підвищення продуктивності праці в усій країні ( наприклад, зміцнення здоровя, підвищення освітнього рівня населення, раціональне використання трудового потенціалу).

Серед матеріально-технічних факторів важливу роль відіграє науково-технічний прогрес, який є основою всього суспільного виробництва і одним із основних елементів механізму ринку. Технічний прогрес здійснюється за такими напрямами:

 впровадження комплексної механізації та автоматизації;

 удосконалення технології виробництва;

 хімізація виробництва;

 зростання рівня електроозброєності.

Підвищення рівня механізації виробництва здійснюється шляхом механізації ручних робіт, упровадження засобів малої механізації, комплексної механізації робіт на дільницях та в цехах.

Автоматизація виробництва забезпечується впровадженням верстатів-автоматів, автоматизованого устаткування, автоматичних систем виробництва.

На підприємствах України відсоток ручної праці значний, особливо на допоміжних процесах – транспортних, вантажно-розвантажувальних, ремонтних, на контролі тощо.

Про низький рівень механізації та автоматизації цих процесів свідчить той факт, що частка робітників, зайнятих на цих процесах у загальній кількості робітників, становить приблизно 46%. Як наслідок, виникла диспропорція в механізації праці на різних виробничих дільницях.

Важливим засобом здійснення механізації виробництва є модернізація устаткування, тобто оновлення й удосконалення функціонуючого устаткування, незначні зміни його конструкцій. Це можна досягти шляхом збільшення потужності і робочих швидкостей устаткування, механізацією і автоматизацією допоміжних робіт(подача, зняття, транспортування і контроль виробів) і автоматизацією управління устаткуванням.

Для зростання продуктивності праці велике значення має удосконалення технології виробництва, яка включає технічні прийоми виготовлення продукції, виробничі методи, способи застосування технічних засобів і агрегатів.

Основними напрямами удосконалення технології виробництва є впровадження нових методів обробки матеріалів, таких як хімічні, електроерозійні, ультразвукові та ін. Дедалі більше застосовуються надвисокі й наднизькі тиски і температури, струми високої частоти, інфрачервоні випромінювання та інші, надміцні матеріали тощо.

Хімізація виробництва є одним з ефективних напрямів технічного прогресу, який характеризується застосуванням прогресивних хімічних матеріалів і хімічних процесів.

Хімізація виробництва вносить докорінні зміни в технологічні процеси, інтенсифікує, прискорює їх, поліпшує техніко-економічні показники виробничих процесів, використання сировини, сприяє підвищенню якості продукції. Синтетичні полімери застосовують не тільки як замінювачі дорогих та дефіцитних кольорових металів, деревини тощо, а й як нові конструкційні і технічні матеріали. Використання пластмас у машинобудівній промисловості сприяє поліпшенню експлуатаційних властивостей машин, зменшенню їхньої ваги, поліпшенню зовнішнього вигляду.

В умовах ринкової економіки дедалі більшого значення набуває такий фактор зростання продуктивності праці, як підвищення якості продукції, її конкурентоспроможності на ринку.

Для зростання продуктивності праці, крім упровадження нової техніки, велике значення має максимальне використання діючих потужностей.

Поліпшення використання засобів праці здійснюється за двома напрямами:

 екстенсивним – збільшення часу їх роботи шляхом скорочення простоїв, введення в дію не використовуваного устаткування, підвищення коефіцієнта змінності в раціональних розмірах, скорочення строків ремонту тощо.

 інтенсивним – поліпшення використання машин та устаткування за одиницю часу через упровадження прогресивних технологічних процесів.

На продуктивність праці мають вплив ще два важливих фактори – це інтенсивність та напруженості праці.

Інтенсивність праці являє собою швидкість розходування людської енергії, та вимірюється затратами нервової та мускульної енергії людини в одиницю робочого часу. Іншими словами це кількість енергії, яка розходується організмом людини в одиницю часу в процесі праці. Вона характеризується рас ходами калорій в годину або добу.

Напруженість праці являє собою ступінь інтенсивності праці по відношенню до її максимальної величини, яка приймається за одиницю (як межі максимально допустимих можливостей людини).

Взаимосвязь категорий производительности и интенсивности труда проявляется прежде всего в том, что производительность труда всегда предполагает определенную интенсивность и напряженность труда, так как всякий труд независимо от его специфической формы требует затрат физической, умственной и нервной энергии человека. Для выполнения любой работы необходимо приложить определенные усилия, поэтому в производственном процессе производительность и интенсивность неразрывно связаны.

Различие данных категорий состоит в следующем. Производительность труда показывает плодотворность, эффективность труда, а интенсивность труда представляет собой энергии, расходуемое человеком в процессе труда в единицу времени. Повышение производительности труда означает, что та же масса труда воплощается в большом количестве потребительных стоимостей, а повышение интенсивности труда свидетельствует об увеличении расхода человеческой энергии в единицу рабочего времени и следовательно, об увеличении массы труда, затрачиваемой в определенное время.

Производительность и интенсивность труда оказывают различное влияние на величину стоимости продукта. Повышение производительности труда увеличивает количество произведенных продуктов и соответственно уменьшает стоимость одного изделия, но не изменяет их общей вновь созданной стоимости, в то время как рост интенсивности труда увеличивает количество произведенных продуктов и общую вновь созданную стоимость, но не изменяет стоимости единицы продукции. В процессе труда при росте его интенсивности увеличиваются затраты энергии в единицу времени и соответственно возрастает количество вырабатываемой продукции. Поскольку на единицу продукции приходиться столько же труда, сколько до его интенсификации, поскольку стоимость единицы продукции остается неизменной. Общая же стоимость вновь созданной продукции увеличивается, так как увеличивается количество продукции, т. е. она растет прямо пропорционально повышению интенсивности труда. В случае, когда количество произведенной продукции увеличивается без повышения интенсивности труда, а только за счет снижения затрат труда на единицу продукции, стоимость одного изделия уменьшается, зато общая стоимость продукции остается неизменной.

Производительность труда может повышаться беспредельно. Рост производительности труда обуславливается совершенствованием техники, улучшением организации производства и труда, повышением квалификации работника, развитием науки и применением ее достижений в производстве, т. е. ограничения роста производительности труда практически отсутствую. Что же касается роста интенсивности труда, то он имеет свой предел – некоторые физиологические и социальные границы, за которыми разрушаются все нормальные условия воспроизводства и функционирования рабочей силы.

Сучасний стан факторів.

Перехід до ринкових відносин має змінити інвестиційну політику держави з метою посилення її впливу на інвестиційний процес за допомогою ринкових регуляторів.

У сучасних умовах для впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу необхідно інвестиції спрямовувати насамперед на реконструкцію і технічне переозброєння діючих виробництв, підвищувати частку витрат на активну частину основних виробничих фондів.

Планування і регулювання капітальних вкладень здійснювалося в Україні без урахування процесу відтворення основних фондів і суспільного продукту. Віддавалася перевага новому будівництву на неосвоєних територіях. При цьому майже не відновлювався виробничий потенціал. Власне, планування відтворення основних фондів у країні не було. Наслідком такої політики стало те, що виробничий потенціал України через його технічне зношення і технологічну відсталість не відповідає вимогам часу. рівень зношення основних виробничих фондів становить понад 40%. Для промислово-виробничих фондів він перевищує 48%, а в будівництві досяг 61%.

Тільки нині для планування відтворення основних фондів в Україні починають застосовувати моделі міжгалузевого балансу, за допомогою яких можна розрахувати на перспективу основні балансові показники відтворення капітальних вкладень з урахуванням демографічного прогнозу в кожному регіоні.

Для подальшого розвитку інвестиційного ринку в Україні доцільно підтримувати розвиток пріоритетних напрямів в економіці.

У підвищенні технічного рівня виробництва велику роль мають відігравати фондові біржі, які дають змогу на взаємовигідній основі залучати в діюче виробництво невикористані устаткування та виробничі площі, організовувати й обслуговувати лізингові операції. у тому числі й міжнародні.

Матеріально-технічні фактори сприяють економії живої та уречевленої праці як в цілому по економіці. так і на окремому виробництві.

Показники

Сукупність матеріально-технічних факторів та їх вплив на рівень продуктивності праці можна характеризувати певними показниками.

Електроозброєнність праці визначається відношенням кількості електроенергії, використаної у виробничому процесі за певний період, до середньооблікової чисельності робітників.

Енергоозброєність праці – споживання всіх видів енергії на одного робітника за певний період.

Фондоозброєність – це показник оснащеності праці виробничими основними фондами. Визначається відношенням середньорічної балансової вартості виробничих основних фондів до середньооблікової чисельності ворітників або працівників.

Фондовіддача – загальний показник використання всієї сукупності основних виробничих фондів. Визначається відношенням річного обсягу випуску продукції у грошовому вираженні до середньорічної(без урахування зносу) балансової вартості основних виробничих фондів.

Оскільки залежність між рівнем і динамікою технічної озброєності та продуктивності праці пряма, тоді :

де Пп– продуктивність праці;

Фо– фондоозброєність

Фв– фондовіддача.

Рівень механізації та автоматизації обчислюється на основі таких показників, як коефіцієнти механізації робіт(виробництва)– Км.р(в) і праці – Км.п.

Км.р(в)=

або

де Qm– обсяг робіт, виконаний механізованим способом;

Q– загальний обсяг робіт;

Чм– чисельність робітників, зайнятих механізованою працею;

Ч– загальна чисельність, зайнятих механізованою працею на даному робочому місці;

Чм_і– чисельність робітників, зайнятих механізованою працею на даному робочому місці;

І– величина, яка характеризує відношення часу механізованих процесів до загального часу виконання операції.

Для визначення рівня комплексної механізації використовують подібні показники.

Рівень автоматизації характеризується відношенням кількості автоматизованого устаткування або його потужностей до кількості або потужностей усього використаного устаткування, а також часткою автоматизованих операцій або продукції, виробленої на автоматизованому устаткуванні.

Велике значення для підвищення продуктивності праці мають організаційно-економічні фактори, які визначаються рівнем організації виробництва, праці й управління. До цих факторів належать:

 удосконалення форм організації спільного виробництва, його подальшої спеціалізації та концентрації, удосконалення організації виробничих підрозділів і допоміжних служб на підприємствах (транспортної, інструментальної, складської, енергетичної тощо);

 удосконалення організації праці шляхом поглиблення поділу і кооперації праці, впровадження багатоверстатного обслуговування, розширення сфери суміщення професій і функцій; застосування передових методів і прийомів праці; удосконалення організації та обслуговування робочих місць; поліпшення нормування праці(впровадження технічно обґрунтованих норм затрат праці, розширення сфери нормування праці); застосування гнучких форм організації праці; поліпшення підготовки і підвищення кваліфікації кадрів; поліпшення умов праці; удосконалення матеріального стимулювання праці;

 удосконалення організації управління виробництвом шляхом удосконалення системи управління виробництвом, поліпшення оперативного управління виробничим процесом, впровадження автоматизованих систем управління виробництвом.

В умовах ринкових відносин важливими заходами щодо удосконалення організаційних форм виробництва й управління можуть бути:

 приватизація державної власності;

 розвиток середнього і малого підприємництва;

 надання повної економічної свободи державним підприємствам;

 диверсифікація виробництва;

 залучення іноземного капіталу для спільної підприємницької діяльності;

 розробка системи спеціальних пільг для орендаторів, кооператорів, спільного підприємництва тощо.

Соціально-психологічні фактори визначаються якісними характеристиками і соціально-економічним складом трудових колективів, підвищенням кваліфікаційного й загальноосвітнього рівня працівників, поліпшення соціально-психологічного клімату в трудових колективах, підвищенням дисциплінованості, трудової активності, творчої ініціативи працівників, удосконаленням методів мотивації і психологічного впливу тощо.