6.2 Методи вимірювання продуктивності праці

Методи вимірювання продуктивності праці залежать від специфіки діяльності підприємств, мети розрахунків, способів визначення обсягів виробленої продукції. Розрізняють такі методи:

• натуральний – обсяг виробленої продукції і продуктивність праці розраховуються в натуральних одиницях; Цей метод має широке застосування на підприємствах, на робочих місцях, у бригадах, на окремих дільницях тих галузей, які виробляють одноріну продукцію ( електроенергетика, видобувні галузі промисловості). Недоліки цього методу: має обмежене застосування, не враховує якості продукції, не можна врахувати змуни обсягу незавершеного виробництва, яке в деяких галузях має велику частку в загальному обсязі продукції ( будівництво, судно будівництво і т.д.)

Наприклад: Якщо 10 робытникыв в цеху виробили за тиждень 800 деталей? То виробіток кожного складе:

За тиждень – 800:10 = 80 деталей

За день 80:5 = 16 деталей.

• умовно-натуральний – різні види продукції за допомогою перевідних коефіцієнтів приводять до єдиного вимірювача;

• трудовий – обсяг виробленої продукції обчислюється на основі її трудомісткості. Найчастіше використовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях і в ехах, де обсяг виробленої продукції або виконаних робіт визначається в нормо-годинах, після чого його відносять до фактично відпрацьованого часу. За науково обґрунтованих і на певний період незмінних норм цей метод достатньо точно характеризує зміни продуктивності праці, використовується для оцінки рівня продуктивності праці на певних виробництвах, де виготовляється різнорідна продукція та напівфабрикати.

Наприклад: У цеху два робітники за зміну (в год) зробили 20 деталей А на чкі встановлена норма часу 30 хвилин за одиницю, і 40 деталей Б на які встановлена норма часу 15 хв. за одиницю. Тоді продуктивність праці одного робочого цеху за хвилину складе:

Пр праці = (30х20 + 40х15)/ 2х8х60 = 1,25 деталей

• вартісний (грошовий) – обсяг виробленої продукції розраховується у вартісному вимірювання з використанням вартісних показників обсягу продукції (валова, товарна продукція, валовий оборот, нормативна вартість обробки, чиста, нормативно-чиста і умовно-чиста продукція, валовий дохід).

Наприклад: Якщо бригада робітників у складі 5 осіб виконала обсяг робіт на суму 120 млн. грн., то продуктивність праці кожного (виробіток) складе:

за зміну: 120:5 = 24 млн грн.

за годину роботи: 24:8 = 3 млн грн.

У сучасних умовах найпоширенішим методом вимірювання продуктивності праці є вартісний (грошовий).

Детальніше методи вимірювання продуктивності праці розглянуто у роботі [5].

Рівень продуктивності праці на підприємстві можна характе­ризувати показниками трудомісткості продукції. Розрізняють такі види трудомісткості: технологічну, обслуговування виробництва, виробничу та управлінську.

Технологічна трудомісткість (Т_т) включає всі затрати праці основних робітників:

Тт=Тв+Тп

де Тв– затрати праці основних робітників-відрядчиків;

Тп– затрати праці основних робітників-почасовиків.

Трудомісткість обслуговування виробництва (Т_об) – включає всі затрати праці допоміжних робітників на підготовку та обслуговування виробництва.

Виробнича трудомісткість (Т_вир) – включає всі затрати праці основних робітників і допоміжних робітників:

Твир = Тт + Тоб.

Трудомісткість управління виробництвом (Т_у) - включає затрати праці управлінського персоналу (керівників, професіоналів, фахівців, службовців).

Повна трудомісткість (Т) - включає затрати праці всіх категорій промислово-виробничого персоналу:

Т=Тт+Тоб+Ту; або Т=Тв+Тп+Тоб+Ту; або Т=Твир+Ту.

За характером і призначенням розрізняють нормативну, фак­тичну і планову трудомісткості.

Нормативна трудомісткість визначає затрати праці на виготовлення одиниці продукції або виконання певного обсягу робіт, розраховані згідно з діючими нормами.

Фактична трудомісткість виражає фактичні затрати праці на виготовлення одиниці продукції або певного обсягу роботи.

Планова трудомісткість – це затрати праці на одиницю продукції або виконання роботи з урахуванням можливої зміни нормативної трудомісткості шляхом здійснення заходів, передбачених комплексним планом підвищення ефективності виробництва.