
- •Тема 6. Ефективність та продуктивністю праці.
- •6.1 Поняття ефективності праці.
- •6.2 Методи вимірювання продуктивності праці
- •Планування підвищення продуктивності праці.
- •Тема 7. Фактори і резерви продуктивності.
- •7.1 Поняття і сутність факторів продуктивності.
- •7.3 Резерви підвищення продуктивності праці.
Тема 6. Ефективність та продуктивністю праці.
6.1 Поняття ефективності праці.
Ефективність в широкому розумінні – це загальна результативність людської діяльності. Вона відображає співвідношення одержаного результату та обсягу витрачених на це ресурсів.
Ефективність праці – це її результативність. Вона відображає співвідношення обсягу вироблених матеріальних благ і\або нематеріальних благ та кількості затраченої на це праці. Тобто зростання ефективності праці означає збільшення обсягу обсягу вироблених благ без збільшення затрат праці.
Ефективність вимірюється багатьма різноманітними показниками, але найважливішим з показників ефективності трудового процесу є продуктивність праці.
Продуктивність можна розглядати як загальний показник, що характеризує ефективність використання ресурсів для виробництва продукції. Проте сучасна економічна теорія стверджує, що точно визичити роль і частку витрат тих чи інших ресурсів, використаних на виробництво продукції, неможливо. Тому для визначення ефективності виробництва найчастіше використовують показник продуктивності праці, хоча це не означає, що тільки праця є джерелом продуктивності.
Продуктивність праці відбиває ступінь ефективності процесу раці.
На рівень продуктивності праці впливають рівень екстенсивного використання праці, інтенсивності праці та техніко-технологічний стан виробництва.
Рівень екстенсивного використання праці показує міру її продуктивного використання і її тривалість протягом робочого дня при незмінності інших характеристик. Чим повніше використовується робочий час, чим менше простоїв та інших втрат робочого часу, і чим триваліший робочий день, тим вищий рівень екстенсивного використання праці і відповідно продуктивності праці. Якщо протягом законодавчо встановленої тривалості робочого часу весь він (час) цілком витрачається на продуктивну працю, то це є верхня межа рівня екстенсивного використання праці.
Рівень інтенсивності праці характеризує міру її напруженості і визначається кількістю фізичної та розумової енергії людини, витраченої за одиницю часу. Підвищення інтенсивності праці також має межі, а саме фізіологічні та психічні можливості людського організму. Цей показник трудового процесу має фізіологічний характер, але разом з тим, він відображає і стан соціально-трудових відносин на виробництві. Основна його відмінність від продуктивності праці полягає в тому, що зростання продуктивності праці означає зменшення витрат фізичної і психологічної енергії людини на одиницю продукції (ті ж витрати енергії дають можливість виробляти більше товарів). Зростання ж інтенсивності праці залишає без змін витрати енергії на одиницю продукції, хоча в розрахунку на одиницю часу вони збільшуються. Тому зростання інтенсивності роботи фактично рівнозначне продовженню робочого дня. Рівень інтенсивності праці залежить від форм її організації, оплати і нормування, природно-біологічних факторів (стану здоров’я), національно-історичних передумов ( зокрема ставлення людини до праці). За критерій належної інтенсивності праці приймається такий її рівень , який дає змогу рівномірно зберігати нормальну працездатність працівника протягом усієї його трудової діяльності. Тобто нормальна інтенсивність праці означає таку витрату життєвої енергії людини протягом робочого часу, яку можна повністю поновити до початку наступного робочого дня при реально доступний для цієї людини якості харчування, медичного обслуговування , використання вільного часу тощо.
Отже, рівень екстенсивного використання праці і інтенсивність праці – це важливі фактори зростання продуктивності праці, які однак, мають чіткі обмеження, тобто не можуть використовуватися безкінечно.
2.
Продуктивність праці – це показник її ефективності , результативності, що характеризується співвідношенням обсягу продукції, робті чи послуг, з одного боку, та кількістю праці, витраченої на виробництво цього обсягу, з іншого. Залежно від прямого чи оберненого співвідношення цих величин ми маємо два показника рівня продуктивності праці: виробіток і трудомісткість.
Виробіток (В) — це прями показник рівня продуктивності праці, що визначається кількістю продукції (робіт, послуг) виробленої одним працівником за одиницю робочого часу або кількість продукції, яка припадає на одного середньооблікового працівника чи робітника за рік, квартал, місяць:
де Q – обсяг виготовленої продукції, од.; Т – затрати робочого часу, людино-год. (людино-дн); ЧПР – середньооблікова кількість працівників, осіб.
Трудомісткість (t)– обернений показник рівня продуктивності праці, що характеризується кількістю робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг) і визначається за формулою:
Оскільки показники трудомісткості і продуктивності праці є взаємооберненими, то між ними є таке співвідношення:
де ± ∆В підвищення виробітку, %. ∆t - зниження трудомісткості, %;
Найпоширенішим і універсальним показником є виробіток. Розрізняють показники виробітку залежно від одиниці виміру робочого часу: годинний, денний і річний.
Годинний виробіток характеризує продуктивність праці за фактично відпрацьований час.
Денний виробіток залежить від тривалості робочого дня і використання робочого часу в середині зміни. На його рівень впливають внутрішньозмінні простої та збитки часу.
Річний виробіток ураховує не тільки внутрішньозмінні, а і цілодобові простої
Залежність між цими показниками така:
Ів.дн = Ів.год Ізм.ф; Ів.річ = Ів.дн Іяв ,
де Ів.дн – індекс денного виробітку; Ів.год – індекс годинного виробітку; Ізм.ф – індекс використання робочого часу протягом зміни; Ів.ртг – індекс річного виробітку; Іяв – індекс кількості явочних днів протягом року.