86. Правовий режим земель промисловості

Суб’єкт –землі промисловості можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Об’єкт - землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд.

Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затвердженого в установленому порядку державних норм і проектної документації, а відведення земельних ділянок здійснюється з урахуванням черговості їх освоєння.

Розміри та внутрішнє зонування земельних ділянок промислових підприємств визначаються проектною документацією на підставі СНиП ІІ-89-80 «Генеральные планы промышленных предприятий», які, зокрема, визначають нормативи мінімальної щільності забудови, що впливає на площу необхідної земельної ділянки, передбачають функціональне зонування території «з урахуванням технологічних зв’язків, санітарно-гігієнічних та протипожежних вимог, вантажообігу та видів транспорту» (п.3.3. та ін.), визначають конфігурацію забудови (п.3.22.), відстані між будівлями (п.п.3.25., 3.26., табл. 1-4 та ін.) тощо.

Зокрема, п.3.8. норм і правил передбачено виділення на майданчику підприємства таких зон: (а) передзаводської (за межами огорожі чи умовної межі підприємства), (б) виробничої, (в) підсобної, (г) складської. На території промислового вузла виділяються зони (д) громадського центра, (е) майданчиків підприємств, (є) загальних об’єктів допоміжних виробництв і господарств. Поділ на зони допускається уточнювати з урахуванням конкретних умов підприємства.

Зовнішнє зонування земель, прилеглих до промислових підприємств, а саме, встановлення навколо підприємств (точніше, навколо джерел небезпечного впливу на їх території) санітарно-захисних зон, здійснюється на підставі Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів.

Надання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, проводиться після оформлення в установленому порядку прав користування надрами і відновлення земель згідно із затв. проектом рекультивації на раніше відпрацьованих площах у встановлені строки.

Відносини щодо «оформлення … прав користування надрами» регулюються гл.2 Кодексу України про надра. «Оформлення прав» передбачає, зокрема, отримання дозволу на користування надрами (ст.16) та гірничого відводу (ст.17 кодексу); деякі види надрокористування вимагають лише наявності дозволу на користування надрами (ст.ст.20, 21 Кодексу України про надра).

87. Поняття, склад та особливості правового режиму земель транспорту.

До земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об'єктів транспорту.

Землі транспорту поділяються на види в залежності від виду транспорту.

Суб’єкт - законодавство допускає перебування земель транспорту у власності будь-яких суб’єктів.

Разом із тим, п.«б» ч.3 ст.83 ЗКУ передбачена заборона передачі з комунальної власності у приватну земель «під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами повітряного і трубопровідного транспорту». Аналогічно, п.«б» ч.4 ст.84 ЗКУ забороняє передавати у приватну власність державні землі під аналогічними об’єктами державної власності.

Об’єкт – основні види земель транспорту зазначені в загальному визначені, а їх конкретизація зазначається в конкретній статті, яка характеризує кожен з видів земель транспорту.

88. Правовий режим земель зв’язку

Суб’єкт – дана категорія земель може перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Об’єкт - земельні ділянки, надані під повітряні і кабельні телефонно-телеграфні лінії та супутникові засоби зв'язку.

Існує думка, що землі зв’язку включає в себе поняття «землі телекомунікацій», а також землі поштового зв’язку.

До земель телекомунікацій як складової частини земель зв'язку належать земельні ділянки, що надаються в установленому порядку у власність або передаються їх власниками в постійне або тимчасове користування, у тому числі в оренду, фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності та юридичним особам для розташування лінійних, станційних споруд, антен, веж, інших технічних засобів телекомунікацій.

Значна частина об’єктів зв’язку не потребує відведення для них окремих земельних ділянок.

Об’єкти поштового зв’язку не вимагають встановлення специфічного правового режиму для земель, на яких вони знаходяться, і зазвичай розташовані в межах земель житлової та громадської забудови.

Уздовж повітряних і підземних кабельних ліній зв'язку, що проходять поза населеними пунктами, а також навколо випромінювальних споруд телерадіостанцій та радіорелейних ліній встановлюються охоронні зони.

Окрім охоронних зон, навколо об’єктів зв’язку встановлюються також санітарно-захисні зони.