- •1.Земельне право як галузь права
- •2.Поняття земля, земельна ділянка. Їх співвідношення
- •3.Об’єкти земельного права
- •4.Предмет земельного права
- •5.Методи земельного права
- •6.Система земельного права
- •7.Закони як джерела земельного права України
- •8. Підзаконні нормативно-правові акти як джерела земельного права
- •9. Роль судової практики у регулюванні земельних відносин.
- •10.Характеристика розвитку земельно-правового регулювання від часів Київської Русі до 1861 року.
- •11.Земельно-правовий аспект аграрної реформи в Росії середини XIX сторіччя.
- •13.Розвиток земельного права за часів срср
- •14.Загальна характеристика сучасної земельної реформи в Україні.
- •15.Поняття та особливості змісту права власності на землю
- •16.Право власності на землі Українського народу
- •20. Суб’єкти та об’єкти права колективної власності на землю.
- •21. Особливості підстав набуття права власності на землю.
- •22. Загальна характеристика безоплатного набуття права власності на земельні ділянки державної та комунальної власності (приватизація землі).
- •23. Приватизація громадянами України земельних ділянок у власність із земель запасу (“повна процедура”).
- •24. Приватизація земельних ділянок, наданих раніше у користування громадянам («спрощена модель»)
- •25 Приватизація земельних ділянок юридичними особами
- •26.Набуття права власності на земельні ділянки за цивільно-правовими угодами.
- •27. Особливості набуття за цивільно-правовими угодами права власності на земельні ділянки державної та комунальної власності.
- •28.Особливості викупі земельних ділянок приватної власності для суспільних потреб.
- •29. Набуття права власності на земельні ділянки в процесі паювання.
- •33. Поняття та види права землекористування.
- •34. Підстави виникнення та припинення права землекористування.
- •35. Зміст права землекористування.
- •37. Поняття, види та загальна характеристика обмежень та обтяжень прав на землю.
- •38.Поняття та правові засади оренди землі.
- •42.Правова природа права на земельну частку (пай).
- •43. Юридичний захист прав на землю
- •45.Організаційно-правове забезпечення управління в галузі використання, відтворення та охорони земель
- •46. Функціонально-правове забезпечення управління в галузі використання, відтворення та охорони земель.
- •47.Планування використання земель.
- •48.Правове регулювання межування адміністративно територіальних утворень
- •49. Правові засади розподілу та перерозподілу земель
- •50.Правові основи здійснення моніторингу земель
- •51.Правові основи здійснення державного та самоврядного контролю за використанням, відтворенням та охороною земель.
- •53.Правові засади ведення державного земельного кадастру.
- •55. Юридична природа та правові форми плати за землю
- •56.Юридична природа земельного податку
- •57.Юридична природа орендної плати за земельні ділянки
- •58.Загальні засади обчислення розміру та справляння земельного податку за різні категорії земель. Пільги зі сплати земельного податку.
- •61. Захист сільськогосподарських та лісогосподарських угідь від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб
- •62. Правове регулювання захисту земель від несприятливих природних і техногенних процесів
- •63. Консервація деградованих і малопродуктивних сільськогосподарських угідь.
- •64. Стандартизація і нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів.
- •65. Поняття та види юридичної відповідальності за порушення норм земельного законодавства.
- •68. Особливості цивільно-правової та майнової відповідальності за земельні правопорушення.
- •69. Відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва
- •70. Земельно-правова відповідальність: поняття, види, підстави застосування
- •71. Правові засади поділу земель на категорії. Цільове призначення та функціональне використання земель.
- •72. Поняття та склад сільськогосподарських земель
- •73. Особливості правового режиму окремих видів сільськогосподарських угідь
- •75. Поняття та зміст права сільськогосподарського землекористування.
- •76. Поняття та склад земель сіл, селищ, міст. Співвідношення земель населених пунктів із землями житлової та громадської забудови.
- •77. Правовий режим земель сіл, селищ, міст. Зонування земель.
- •78. Поняття та склад земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення. Особливості правового режиму земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення.
- •79. Поняття, склад та особливості правового режиму земель оздоровчого призначення.
- •80. Поняття, склад та особливості правового режиму земель рекреаційного призначення.
- •81. Поняття, склад та особливості правового режиму земель історико-культурного призначення.
- •82. Поняття та склад земель лісогосподарського призначення, їх співвідношення з поняттям “ліс”.
- •83.Поняття та склад земель водного фонду
- •84.Зони із особливими правовими режимами в складі земель водного фонду
- •85.Загальна характеристика правового режиму земель промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
- •86. Правовий режим земель промисловості
- •87. Поняття, склад та особливості правового режиму земель транспорту.
- •89. Правовий режим земель енергетики
- •90.Правовий режим земель оборони
9. Роль судової практики у регулюванні земельних відносин.
У земельно-правовій доктрині України судові акти традиційно не визнають джерелами земельного права. Попри це, чимало вітчизняних правників вказують, що деякі судові акти можна вважати джерелами права.
Судові акти можна поділити на дві групи: акти-узагальнення судової практики та акти, пов'язані із вирішенням конкретних судових справ.
Акти-узагальнення судової практики – рекомендаційні роз’яснення вищих спеціалізованих судів з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції, а також роз’яснення ВСУ судам загальної юрисдикції з питань застосування законодавства (для правового регулювання земельних відносин важливе значення має постанова Пленуму ВСУ від 16.04.2004 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ"). Попри закріплений законодавчо рекомендаційний характер таких актів, фактично акти-роз'яснення набувають обов’язкового характеру (випливає з можливості судів вищого рівня скасувати або змінити рішення суду нижчого рівня, що не відповідає позиції суду вищої ланки). Крім того, непоодинокими є випадки, коли такі рішення розглядаються самими судами як обов’язкові, що суперечить законодавству. Таким чином, фактично роз'яснення вищих спеціалізованих судів, акти-узагальнення судової практики ВСУ набувають ознак НПА, що є негативним явищем, оскільки має місце суперечність із конституційними принципами розподілу влад, незалежності суддів та підкорення їх лише закону. Також стримується застосування судами нижчого рівня динамічного тлумачення, що дозволяло б пристосовувати незмінний текст нормативно-правових актів до потреб суспільства, що змінюються.
На думку багатьох дослідників, можна віднести до джерел права судові акти щодо вирішення конкретних спорів, якщо йдеться про визнання нормативних актів недійсними (незаконними, неконституційними) у формі скасування акта судом (з моменту набрання рішенням чинності) та його анулювання (визнання нечинним з моменту ухвалення акта, що дозволяє відновити порушені права), оскільки в таких випадках судові рішення не лише усувають спірність у правовідносинах, а й мають нормативно-правовий характер.
Заслуговує на увагу питання про те, чи може вважатися джерелом права, у т. ч. земельного, судова практика як сукупність окремих судових рішень по вирішенню конкретних спорів. На думку Мірошниченка, на це питання слід відповісти позитивно, адже право - це не лише "мертва" буква закону, а й те, як її розуміє суд. Право є правом лише тоді, коли воно діє. Таким чином, суди творять право, наповнюючи конкретним розумінням абстрактні положення закону. Водночас, одне ізольовано взяте рішення суду, навіть вищої інстанції, не може вважатися джерелом права, оскільки не свідчить про те, що право розуміється саме так, як зафіксовано у цьому рішенні. З іншого боку, коли окремі рішення судів складаються у певну тенденцію, - вони утворюють усталену судову практику, яка має визнаватися джерелом права. На думку Мірошниченка, неодноманітний, мінливий та неформалізований характер судової практики не може вважатися підставою, через яку судову практику не слід визнавати джерелом права. До того ж, існування різної практики з одного питання - явище неминуче. При цьому далеко не завжди його слід оцінювати негативно, адже зміни у судовій практиці можуть відображати зміни у потребах суспільства, зміни у праворозумінні, правовій культурі тощо, тобто мати об'єктивний характер.