71. Правові засади поділу земель на категорії. Цільове призначення та функціональне використання земель.

1) Основою для визначення цільового призначення земельної ділянки є її належність до відповідної категорії земель. Поділ земельного фонду країни на категорії передбачений ЗК України. У ст. 18 Кодексу зазначено, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об’єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Отже, кожна земельна ділянка належить до певної категорії земель. Категорії земель України мають особливий правовий режим, встановлений як нормами ЗК України, так і іншими земельно-правовими актами. 2) Положення ЗК України про цільове використання земель на земельні ділянки за кордоном не поширюються. 3) Перелік категорій земель України визначений у ст. 19 ЗК України. Відповідно до цієї статті землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а)землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в)землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісового фонду; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення. 4) Кожна з категорій земель являє собою узагальнене цільове призначення земельних ділянок, що входять тієї чи іншої категорії. Однак земельні ділянки, віднесені до однієї категорії земель, також використовуються за різним цільовим призначенням. Множинність цілей використання земельних ділянок, що входять до кожної з категорій земель, обумовила необхідність встановлення видів цільового призначення по кожній категорії земель на рівні правового акта. У зв’язку з цим 24 квітня 1998 р. Держкомзем України затвердив Український класифікатор цільового використання землі, в якому міститься перелік видів цільового призначення земельних ділянок, що входять до кожної з категорій земель. Чинним є - Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель Держкомзем; Наказ, Класифікація від 23.07.2010 № 548. 5) Багато практичних працівників використовують як синонім терміну цільове призначення поняття "функціональне призначення" або "функціональне використання", що широко вживаються у законодавстві про оцінку земель. Термін "основне цільове призначення" яке міститься в ст. 19 ЗКУ слід розглядати як найбільш загальне цільове призначення земельної ділянки, що визначає її належність до певної категорії земель. 6) Цільове призначення – використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку. Можна сказати й так: цільове призначення земельної ділянки – це встановлені законодавством і конкретизовані відповідним органом влади допустимі межі використання земельної ділянки її власником або користувачем. Основа для визначення цільового призначення земельної ділянки – її належність до відповідної категорії земель і відповідного способу використання. Поділ земельного фонду країни на категорії передбачено Земельним кодексом. Їх вичерпний перелік містить ст. 19 ЗКУ.  Кожна з категорій земель становить узагальнене, або основне, цільове призначення земельних ділянок. З цього випливає, що зміна цільового призначення потрібна, тільки коли має місце зміна категорії земельної ділянки. 7) Кожна із передбачених у ч. 1 ст. 19 ЗКУ категорій земель має особливий правовий режим. Цільове призначення земельної ділянки (а отже, і належність її до певної категорії) на сьогодні на практиці визначають кількома способами, що можуть давати різні результати: (1) за фактичним становищем (наприклад, якщо на ділянці знаходиться ліс або водний об'єкт), (2) за даними державного земельного кадастру, які можуть суперечити існуючому фактичному становищу, землевпорядній та містобудівній документації тощо, (3) за даними землевпорядної документації (проектами відведення тощо), (4) за даними статистичної звітності - такий підхід часто практикують податкові органи та органи прокуратури.