8. Підзаконні нормативно-правові акти як джерела земельного права

Існують різні розуміння джерел права. У рамках даного питання під джерелом (формою) права розуміється зовнішня форма вираження правових норм (загальнообов´язкових, формально визначених правил поведінки, санкціонованих примусовою силою держави).

Підзаконні правові акти як джерела земельного права — це правові акти, що виражають земельну політику держави, не суперечать Конституції України, Земельному кодексу України, законам України і розвивають та деталізують їх положення.

Види підзаконних ПА: 1) постанови ВРУ; 2) Укази ПУ; 3) постанови КМУ; 4) акти (накази) центральних органів викон.влади (напр. - Держ.агенство земельних ресурсів); 5)ПА суб'єктів місцевого самоврядування.

Підзаконні акти як джерела земельного права утворюють складну ієрархічну систему. їх можна класифікувати за різними критеріями:    1) за суб'єктами видання — земельно-правові акти глави держави, уряду, центральних і місцевих органів державної виконавчої влади, органів і посадових осіб місцевого самоврядування та ін.;    2) за компетенцією правотворчого органу і сферою дії акта — загальні, відомчі, локальні. До перших належать, зокрема, нормативні акти, наприклад, Президента, уряду, які обов'язкові для виконання на всій території держави. Відомчими джерелами земельного права є земельно-правові акти органів спеціальної компетенції (міністерстві державних комітетів), які  поширюються тільки на організації та осіб даного міністерства. Існують і міжвідомчі джерела земельного права. До локальних джерел земельного права належать нормативні акти місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, сфера дії яких обмежена відповідною територією;    3) за зовнішньою формою акта—укази, постанови, розпорядження, рішення, накази і т. ін.;    4) за характером правотворчої компетенції (наприклад, нормативні акти глави держави) і прийняті в порядку реалізації делегованих повноважень (наприклад, нормативні акти органів місцевого самоврядування);    5) за часом дії — постійні й тимчасові;    6) за порядком прийняття — земельно-правові акти, видані особисто (наприклад, керівником міністерства), і прийняті колегіально (наприклад, Кабінетом Міністрів).

Сфери дій указів ПУ та постанов ВРУ не співпадають, а тому за юр. силою вони неспіввідносні.

До №4 належать також т.зв. «нормативні документи», які затверджуються відомчими актами. Це, зокрема, стандарти – документи, розроблені на основі консенсусу та затверджені уповноваженим органом, що встановлює призначені для загального та багаторазового використання правила, інструкції або характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, включаючи продукцію, процеси або послуги, дотримання яких є необов’язковим» (ст.1 ЗУ «Про стандартизацію»). Дане положення стосується ТІЛЬКИ СТАНДАРТІВ, а не НД як таких. +не впливає на обов’язковість абсолютної більшості стандартів, так як «вимоги державних та інших стандартів, обов’язкові для виконання та є чинними до прийняття відповідних технічних регламентів та інших НПА» (розділ 7 «Прикінцеві положення» ЗУ «Про стандартизацію».

Види НД: 1) зі стандартизації (насамперед – стандарти); 2) у галузі будівництва (насамперед – будівельні норми та правила); 3) НД у галузі забезпечення санітарно-гігієнічного благополуччя населення (санітарні норми та правила); 4) із забезпечення пожежної безпеки; 5)НД із забезпечення ветеринарно-санітарного благополуччя; 6) з охорони праці тощо.

Спільними рисами НД є їх переважно вузькоспеціалізований, «технічний» характер, об´єднання ієрархічно-побудовані та узгоджені системи «під егідою» певного органу (Держспоживстандарту, Міністерства охорони здоров´я (далі - МОЗ), Мінбуду тощо). Характерною формальною, зовнішньою рисою НД є присвоєння кожному нормативному документу цифрово-буквеного шифру (наприклад, «ГОСТ 26640-85», «ДБН А. 1.1-1-93» тощо).