6.Система земельного права

Система (внутрішня структура, побудова) земельного права як галузі права включає в себе правові норми, що об´єднуються в інститути. Правові інститути, в свою чергу, групуються в загальну та особливу частини.

Загальна частина включає в себе такі інститути:

• права власності на землю;

• права землекористування;

• правового забезпечення земельної реформи;

• правового регулювання набуття прав на землю;

• правового регулювання плати за землю;

• правового забезпечення управління в галузі використання, відтворення та охорони земель;

• правової охорони земель;

• юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства.

Особлива частина включає правові інститути, що закріплюють правовий режим окремих категорій земель. Перелік категорій земель закріплений у ч. 1 ст. 19 ЗКУ.

Система земельного права як науки та навчальної дисципліни

Система земельного права як галузі права не співпадає із системою земельного права як науки та навчальної дисципліни. До системи земельного права як науки входять не правові інститути, а підсистеми наукових положень, інформації, знань. Тому у загальній частині земельного права як науки та навчальної дисципліни виділяють, наприклад, такі розділи, не характерні для системи галузі права:

• вчення про землю як об´єкт земельного права;

• вчення про земельне право як галузь права;

• вчення про розвиток земельно-правового регулювання тощо.

У системі земельного права як науки та навчальної дисципліни, на відміну від системи галузі права, виділяють також спеціальну частину, що включає відомості про земельно-правове регулювання у зарубіжних країнах.

7.Закони як джерела земельного права України

Закони є одним із різновидів нормативно-правових актів - офіційних документів, прийнятих уповноваженими органами держави, що містять правила загального характеру.

Закони України становлять основну питому складову НПА. Це, насамперед, Основний закон держави - Конституція України, кодифіковані закони - кодекси, прирівняні за юридичною силою до законів України декрети КМУ (видавалися у 1992-1993 рр. на підставі ст. 97-1 Конституції УРСР87). Слід враховувати, що ратифіковані такими законами міжнародні угоди (договори) є частиною національного законодавства України (ст. 9 Конституції України), причому в силу положень ст. 19 ЗУ «Про міжнародні договори України» такі угоди мають перевагу над положеннями національного законодавства.

Будь-які закони (окрім Основного – Конституції, та МЖП знач."), у тому числі кодифіковані, мають однакову юридичну силу.

Виключний орган законотворчої компетенції – ВРУ. Приймаються простою або кваліфікованою більшістю-залежно від характеру ЗУ. Закони підписується Головою ВРУ та направляються ПУ. ПУ протягом 15д. підписує його та офіційно оприлюднює/повертає ЗУ із мотивуванням та пропозиціями до ВРУ. Якщо 15д. пройшли – ЗУ вважається прийнятим. Якщо після повернення Президентом ЗУ знов приймається 2/3 ВРУ+ -ПУ зобов’язаний підписати та оприлюднити у 10д.

Законодавство колишніх СРСР та УРСР застосовується для регулювання відносин, що не врегульовані законодавством України (ЗУ «Про правонаступництво України» та Постанова ВРУ «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу PCP» від 12.09.1991).

Законодавство, що втратило чинність, може застосовуватися щодо відносин, які виникли під час його дії. Це особливо часто має місце у земельних відносинах з огляду на специфіку земельної ділянки (як об´єкт права земельна ділянка може існувати надзвичайно довго).

Деякі закони, що регулюють земельні відносини: - Земельний кодекс України; -Про охорону земель; - Про охорону навк. прир. серед.; - Про захист конст. прав громадян на землю; - Про виробництво та обіг органічної сільськогосподарської продукції та сировини; - Про сільськогосподарську кооперацію; - Про приватизацію державного майна.