1.Земельне право як галузь права

Земельне право як галузь права. Як галузь земельне право являє собою сукупність правових норм, що регулюють суспільні земельні відносини. У юридичній науці в якості підстав для розмежування норм права за окремим самостійним галузям визнаються наступні критерії: особливий предмет правового регулювання; специфіка методу правового регулювання; кодифіковані джерела правового регулювання та об'єктивна зацікавленість суспільства у виділенні відповідної галузі права в якості самостійної.

У земельному праві застосовується особливе поєднання методів правового регулювання, тобто способів правового впливу на учасників земельних відносин. Однак метод правового регулювання має не основне, а допоміжне значення у виявленні дійсної природи суспільних відносин, оскільки прямо залежить від змісту цих відносин і визначається ним. Специфіка таких способів правового впливу полягає в особливому поєднанні імперативного і диспозитивного методів правового регулювання земельних відносин. Ця специфіка в значній мірі обумовлена ​​публічним характером регулювання відносин з приводу землі.

Ряд принципів земельного права закріплені безпосередньо у ЗкУ. До них належать:а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва;б)" забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави;в)невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадянами своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження землею;г)забезпечення раціонального використання та охорони земель;ґ) забезпечення гарантій прав на землю;д)пріоритету вимог - екологічної безпеки.

2.Поняття земля, земельна ділянка. Їх співвідношення

Поняття «земля» в залежності від контексту використовується у багатьох розуміннях: (1) як планета, (2) як суходіл, (3) як ґрунти - верхній шар земної поверхні, придатний для життя рослин, (4) як економічна категорія - загальний засіб праці і основний засіб виробництва у сільському господарстві, (5) як територія з угіддями, якою хтось володіє, територія з правовим режимом, тощо. В межах одного розуміння можуть також існувати різні підходи до наповнення поняття «земля» конкретним змістом. Тому розуміння поняття «земля», використане при визначенні предмету земельного права, потребує уточнення.

Поряд із поняттям земля, у земельному законодавстві використовується також поняття «земельна ділянка». Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЗКУ «земельна ділянка» - це «частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами».

У науці земельного права та законодавстві панує єдність у тому, що поняття «земельна ділянка» та «земля» співвідносяться як частина та ціле. Земельна ділянка, маючи всі родові ознаки землі, має додаткову видову ознаку - установлені межі.

3.Об’єкти земельного права

Об'єктами земельних правовідносин є землі в межах території України, індивідуально-визначені земельні ділянки, земельні частки (паї) та права на них. До Об’єктів земельних правовідносин державної власності ставляться землі, що перебувають у межах їхніх адміністративно-територіальних границь, за винятком земель, що становлять федеральну, муніципальну, приватну й іншу форму власності. Об’єктами муніципальної (комунальна!!!) власності є землі, що перебувають у границях адміністративних районів і населених пунктів за тими ж виключеннями. Крім того, об’єктами земельних правовідносин власності виступають земельні ділянки, надані у власність фізичним й юридичним особам.