2. Управління реальними інвестиціями.

Інвестиційна політика – реалізація найбільш ефективних форм реальних та фінансових інвестицій для забезпечення економічного росту підприємства.

Управління реальними інвестиціями – частина політики підприємства, яка направлена на підготовку, оцінку та реалізацію найбільш ефективних інвестиційних проектів.

Розрізняють такі етапи управління реальними інвестиціями:

1. Аналіз реальних інвестицій.

2. Розрахунок обсягу реальних інвестицій на майбутній період.

3. Визначення форм реальних інвестицій.

4. Розробка бізнес-планів під реальні інвестиції.

5. Оцінка ефективності окремих видів інвестиційних проектів.

3. Управління фінансовими інвестиціями.

Для диверсифікації підприємства використовуються фінансові інвестиції.

Управління фінансовими інвестиціями забезпечує вибір найбільш ефективних фінансових інструментів, вкладення капіталу і своєчасне його реінвестування.

Етапи управління фінансовими інвестиціями:

1. Аналіз фінансових інвестицій.

2. Визначення обсягу і форм фінансових інвестицій.

3. Формування портфеля фінансових інвестицій і оцінка їх ефективності.

4. Забезпечення управління фінансовими інвестиціями.

5. Контроль за використанням фінансових інвестицій.

Тема 8. Банкрутство та антикризове управління

1. Суть і види банкрутства.

Банкрутство – такий фінансово-господарський стан підприємства, при якому воно не може задовольнити свої зобов’язання перед кредиторами.

Поняття банкрутства характеризується видами, згідно чинного законодавства України і фінансової практики.

Існують наступні види банкрутства:

• реальне банкрутство;

• технічне банкрутство;

• навмисне банкрутство;

• фіктивне банкрутство.

2. Процедура банкрутства.

Процедура банкрутства включає в себе:

1. Підстави та порядок подання заяви про порушення справи про банкрутство боржника.

2. Ухвала про порушення справи про банкрутство.

3. Підготовче засідання

4. Попереднє засідання арбітражного суду.

5. Проведення зборів кредиторів і утворення комітету кре­диторів.

6. Визнання боржника банкрутом.

3. Функції фінансового менеджменту під час здійснення ліквідаційних процедур.

До таких функцій включаються:

• оцінка майна підприємства банкрута за балансовою вартістю;

• визначення обсягу і складу ліквідаційної маси майна підприємства;

• оцінка майна, що входить до складу ліквідаційної маси за ринковою вартістю;

• визначення обсягу реальних фінансових зобов’язань підприємства-банкрута;

• вибір найбільш ефективних форм продажу майна;

• задоволення потреб і претензій кредиторів за рахунок продажу майна підприємства-банкрута;

• розробка ліквідаційного балансу підприємства-банкрута.

4. Фактори кризового стану підприємства.

Фактори кризового стану підприємства:

• внутрішні;

• зовнішні;

• об’єктивні;

• суб’єктивні.

5. Антикризове управління.

Кризовий стан підприємства характеризується рядом показників, рівень яких формується за рахунок впливу внутрішніх і зовнішніх факторів.

Існують моделі оцінки загрози банкрутства, які дозволяють з достатньо високим рівнем достовірності оцінити можливість виникнення кризового стану, до них можна віднести:

1. Модель Альтмана.

Двофакторна модель:

,

де – коефіцієнт покриття (загальної ліквідності);

– коефіцієнт автономії (фінансової незалежності).

Критерії оцінювання:

Z = 0	імовірність банкрутства становить 50%
Z < 0	зменшення ймовірності банкрутства
Z > 0	ймовірність банкрутства перевищує 50% і підвищується зі збільшенням Z.

П’ятифакторна модель:

,

де Х₁ – відношення оборотних активів до всіх активів підприємства;

Х₂ – рентабельність власного капіталу;

Х₃ – рівень доходності активів;

Х₄ – коефіцієнт співвідношення власного і залученого капіталу;

Х₅ – обіговість активів.

Рівень загрози банкрутства оцінюється за такою шкалою:

Z < 1,8	загроза банкрутства дуже висока
1,81 < Z < 2,7	загроза банкрутства висока
2,71 < Z < 2,99	загроза банкрутства можлива
Z > 3,00	загроза банкрутства дуже низька

2. Коефіцієнт Бівера:

,

де ЧП – чистий прибуток підприємства;

А – амортизація;

ДЗ – довгострокові зобов’язання;

ПЗ – поточні зобов’язання.

Ознакою формування незадовільної структури балансу є таке фінансове становище, коли протягом тривалого часу коефіцієнт Бівера не перевищує 0,2.

3. Модель Тафлера:

,

де Х₁ – коефіцієнт співвідношення прибутку від реалізації і короткотермінових зобов’язань;

Х₂ – коефіцієнт співвідношення оборотних активів і суми зобов’язань;

Х₃ – коефіцієнт співвідношення короткотермінових зобов’язань і суми активів;

Х₄ – коефіцієнт співвідношення виручки і суми активів.

Оцінка рівня загрози банкрутства здійснюється:

Z > 0,3	загроза банкрутства відсутня
Z < 0,2	банкрутство більш ніж вірогідно

4. Модель Спрінгейта:

Z = 1,03 А + 3,07 В + 0,66 С + 0,4 D,

де А - співвідношення робочого капіталу до загальної вартості активів;

В - співвідношення при­бутку до сплати податків та процентів до загальної вартості активів;

C - співвідношення прибутку до сплати податків до величини короткострокової заборгова­ності;

D - співвідношення обсягу продажу до загальної вартості активів.

Якщо Z < 0, 862 – підприємство є потенційним банкрутом.

Принципи антикризового управління:

1. постійна готовність підприємства до можливого порушення фінансової рівноваги;

2. рання діагностика кризових явищ;

3. диференціація індикаторів кризових явищ в залежності від ступеня їх загрози фінансового стану підприємства.

Етапи формування і реалізації політики антикризового управління підприємства:

1. Постійний моніторинг фінансового стану підприємства з метою ранньої діагностики банкрутства.

2. Визначення масштабів кризового стану підприємства.

3. Дослідження основних факторів, що обумовлюють кризовий стан.

4. Формування системи заходів по нейтралізації негативних впливів факторів дослідження на дослідження основних факторів, що обумовлюють кризовий стан.

5. Вибір і використання внутрішніх механізмів фінансової стабілізації, що відповідають рівню його кризового стану.

6. Вибір ефективних форм санації підприємства.

7. Забезпечення контролю за результатами розроблених заходів по виведенню підприємства з кризи.