Висновки

Підводячи підсумки проведеного наукового дослідження, слід зазначити, що аналіз відповідної джерельної бази та спеціальної літератури дав змогу дослідити, вивчити та охарактеризувати стан розвитку російської системи вищої професійної освіти в період її реформування в рамках участі в Болонському процесі. Кінець 1990-х і початок 2000-х років був для Російської держави в цьому плані переломним та визначальним. Від влади та здійсненних нею реформ залежало, яким буде подальший розвиток країни, її місце в світових економічних та політичних процесах, чи Росія залишиться лише сировинною базою для забезпечення енергетичних потреб країн Європи, чи включиться в процеси інтеграції та всебічної співпраці з Європою. Даний період пов'язаний в Росії зі значними змінами, в першу чергу в політичній та економічній сферах, виникненням кризових явищ та пошуку шляхів їх подолання.

В першу чергу заслуговує на увагу той факт, що в Росії відбувся злам старої Радянської системи державного апарату та перехід від командно-адміністративної до капіталістичної (ринкової) системи управління. Також, поступово почала змінюватись і психологія російського суспільства. В атмосфері лібералізації, Російська держава стала на шлях демократизації та поліпшення матеріального становища своїх громадян, але цей час в історії Росії був нелегким і неспокійним, особливо це стосується періоду 1990-х років. Разом з тим суспільство зіштовхнулось з низкою нових глобальних проблем, які потребували негайного вирішення. Врешті-решт влада Російської Федерації задекларувала свій цивілізаційний вибір – європейська інтеграція та співпраця з країнами ЄС, політика дружби та добросусідства з сусідніми державами, енергетична безпека, активна участь у міжнародних відносинах, вирішення міжнародних конфліктів та суперечностей мирним шляхом, не втручання у внутрішні справи незалежних, суверенних держав, створення іміджу Росії як сучасної потужної, мирної, високотехнологічної держави, яка посідала б чільне місце в ряді світових держав.

Важливою складовою дисертаційного дослідження було з’ясувати стан розвитку російської системи вищої освіти в 1990-х, оскільки це були складні часи не тільки для освітньої системи, а і важкий, трансформаційний період для всього державного організму (формування нової системи влади і державного управління, що супроводжувалося постійними політичними кризами та протиріччями між різними гілками влади, виникли проблеми територіальної цілісності Російської держави, наявність сепаратистських тенденцій в окремих регіонах; проблеми соціально-економічного розвитку (тотальна інфляція, знецінення грошей та цінних паперів, корумпованість владних та силових структур, бідність населення, складна демографічна ситуація, розруха в економіці та енергетичній галузі, а також зародження нового, негативного явища в російському суспільстві, яке в подальшому отримало назву «олігархії»). Разом з тим це був період кризи освітньої сфери та спроби її реформування, в умовах ринкової економіки. 1990-ті роки позначились так званим відходом влади від справ у вищій школі, вона фактично була залишена сама на себе, в той час коли негайного вирішення потребували важливі питання, пов’язані не просто з подальшим розвитком вищої освіти в країні, а її порятунком від стагнації і остаточного занепаду. Лише наприкінці 1990-х років в Росії стабілізувалась економічна та фінансова ситуація, почала активно відновлюватись і працювати промисловість, зростати ВВП держави, відповідно з’являлись нові робочі місця та покращувалось економічне становище населення.

В 2000 році в Росії до влади прийшла нова команда амбітних політиків та реформаторів, на чолі з президентом Володимиром Путіним. Було прийнято ряд заходів спрямованих на підвищення якості вищої освіти, про що свідчить прийняття нормативно-правової бази з оновлення та модернізації російської освітньої системи. У зовнішній політиці Росія спрямовувала свою діяльність на співпрацю з різними країнами світу, почала брати активну участь в інтеграційних процесах в умовах глобалізації. На початку 2000-х років поліпшуються відносини Росії та ЄС. Росія прагнула вступити до Всесвітньої торговельної організації, розширити економічні зв’язки з країнами Європи. Відбувається значне потепління відносин з європейськими країнами, зокрема між Росією і Німеччиною. Російська влада намагалася показати Європі свою ліберальність та демократичність. Саме за таких умов Російська Федерація починала свою співпрацю з ЄС в освітній сфері.

Рішення Російської Федерації приєднатись до Болонського процесу та прийняти основні принципи, умови та вимоги переходу на європейські стандарти у вищій освіті було прийнято на найвищому державному рівні. Росія офіційно приєдналася до Болонського процесу у 2003 році, до цього часу в країні вже було здійснено ряд заходів по реформуванню та модернізації освітньої сфери, та прийнято важливі нормативні документи і проекти, що мали забезпечити ефективне функціонування та конкурентоспроможність російської освітньої системи. Належний рівень виконання цих рішень мали забезпечити Уряд та Міністерство освіти і науки Російської Федерації, Російський Союз ректорів, адміністрація та керівництво вищих навчальних закладів. Однак російське керівництво безперечно розуміло важливість міжнародної співпраці в сфері вищої освіти, зокрема з країнами Європи, адже в умовах тих глобалізаційних процесів, які відбувались у світі, зокрема в сфері вищої освіти, науки та впровадження новітніх технологій, Росія ризикувала опинитись за бортом світових наукових досягнень та нових освітніх програм, цим самим позбавивши себе виходу на міжнародний ринок праці та конкурентоспроможності російських освітніх і наукових кадрів. Разом з тим з приєднанням до Болонського процесу Росія намагалась забезпечити академічну мобільність російських студентів та викладачів (можливість працювати та навчатися за кордоном, а також приймати до ВНЗ Росії іноземних студентів), визнання російських дипломів про вищу освіту за кордоном.

Болонський процес, як структурна реформа вищої освіти в Європі, офіційно оформився в 1999 році з підписанням Болонської декларації і мав на меті, орієнтовно до 2010 року створити спільний європейський освітній простір. Інструментами цієї реформи мали стати основні складові Болонського процесу: функціонування в національних освітніх системах країн-учасниць Болонського процесу двоступеневої системи кваліфікацій бакалавр-магістр (третя ступінь – доктор наук PhD), функціонування системи кредитів і залікових одиниць ECTS для зрозумілості системи оцінювання знань студентів, якщо вони перебуватимуть у різних країнах, підтримка та забезпечення академічної мобільності студентів, аспірантів та викладачів, для обміну досвідом та інтернаціоналізації освітнього процесу, отримання «додатку до диплома» – диплом про отримання вищої освіти європейського зразка.

Проблема реформи системи вищої професійної освіти в Росії в рамках участі в Болонському процесі полягала в тому, що всі ці вищезгадані складові Болонського процесу потрібно було запровадити та реалізувати в системі вищої освіти Росії:

1) Російські ВНЗ, у зв’язку з приєднанням до Болонського процесу, мали перейти на двоступеневу систему (бакалавр-магістр), зрозумілу в більшості країн Європи. Однак, незважаючи на це, російська система вищої освіти залишається триступеневою бакалавр-магістр (3-4+2 роки) навчання або бакалавр-спеціаліст (4+1) роки навчання за старою системою. В свою чергу це викликає низку проблем та непорозумінь. По-перше ступінь спеціаліста не є цілком зрозумілим та таким що відповідає європейській системі кваліфікацій (для роботи за кордоном бажано мати ступінь магістра); по-друге – існує велика проблема із визнанням роботодавцями кваліфікації бакалавра як повної вищої освіти (великий відсоток російських бакалаврів не можуть влаштуватися на роботу за спеціальністю, оскільки з точки зору роботодавців вони недовчилися 1, а то і 2 роки, тобто не мають відповідних вмінь, знань, навичок, відповідної кваліфікації).

2) Щодо запровадження в російській вищій школі системи кредитів та залікових одиниць, то варто зазначити, що європейська система накопичення кредитів та система залікових одиниць ECTS не завжди виявлялася ефективною в реаліях російської освітньої системи. З приводу її неефективності та обтяжливості для студентів (у російських ВНЗ серед студентів склався вислів про принцип «постійної сесії», коли студенти мають постійно здобувати максимальну кількість балів, а відтак вже не стільки знання з того чи іншого предмету, як конкретну кількість балів з предмету для їх накопичення і підсумку). Інша проблема, пов’язана з функціонуванням системи кредитів та залікових одиниць, була пов’язана з обізнаністю студентів щодо її запровадження, реалізації та ефективності. За даними соціологічних опитувань та анкетувань, проведених у російських ВНЗ з 2005 по 2009 роки, значний відсоток російських студентів мало що могли сказати про функціонування системи кредитів та залікових одиниць за зразком європейської системи ECTS безпосередньо в їхніх ВНЗ. Тобто студенти російських ВНЗ були слабко проінформовані та ознайомлені з системою оцінювання знань у навчальному процесі або взагалі мало цікавилися змінами у системі оцінювання знань, методології навчання чи розробкою навчальних планів. В окремих же вищих навчальних закладах Росії, в першу чергу столичних, ця система навпаки, діяла досить успішно і є ефективною, бо це дозволяло студентам та аспірантам навчатися протягом деякого часу в закордонних (європейських) університетах із можливістю зарахування їх успішності в російський диплом.

3) Одним з найважливіших завдань Болонського процесу вважається покращення академічної мобільності студентів, аспірантів та викладачів, можливість будувати навчальні програми таким чином, щоб мати змогу протягом тривалого чи нетривалого часу навчатися в іншому ВНЗ, як правило закордонному. Реалізація академічної мобільності здійснювалася за підтримки різноманітних європейський програм із забезпечення академічної мобільності, а також системи грантів, стипендіальних програм та ін. Тому можна сказати, що академічна мобільність – це важливий крок у процесі формування єдиного європейського освітнього простору, що відповідає вимогам часу та тенденціям глобалізаційних та інтеграційних процесів у світі. Російська Федерація як інші країни-учасниці безперечно була зацікавлена у поглибленні співпраці та максимальній інтеграції до європейського освітнього простору.

Однак, як зазначають деякі російських дослідники, проблема академічної мобільності була є і залишається. Вона пов’язана з слабким рівнем фінансування з боку російської держави та російських ВНЗ (більшість закордонних поїздок на навчання чи стажування російські студенти, аспіранти, викладачі змушені здійснювати переважно за свій власний кошт або в рамках європейських проектів і програм підтримки академічної мобільності або ж системи грантів та стипендій), інша проблема – низький рівень володіння іноземними мовами, про що свідчать дані статистики та соціологічних опитувань, а також традиційний консерватизм переважної більшості російських ВНЗ (навчання за принципом «де навчатися почав, там і маєш закінчувати»). В контексті академічної мобільності існує і проблема так званого «додатку до диплома». Практика подвійних дипломів (диплом міжнародного зразка) існує, але відсоток таких дипломів залишається мінімальним, та ще і отримати його студент повинен лише за своїм же проханням і за свій же власний кошт. Згідно із російським законодавством такі «додатки до диплома» мали видаватися в всіх російських ВНЗ лише з 2010 року.

В дисертаційному дослідженні також було представлено оціночні судження і аргументи прибічників та противників реформування російської системи вищої професійної освіти в «болонському дусі». Це в першу чергу судження провідних російських науковців, керівництва та професорсько-викладацького складу російських вищих навчальних закладів, які були опубліковані на сторінках численних наукових періодичних видань або висловлювалися в інтерв’ю чи в дискусіях на конференціях різного рівня. В ході тривалої дискусії відбувся поділ російських вчених на два табори: прибічників та противників Болонських реформ в Росії. Перші акцентували на позитивних сторонах цього процесу для російської вищої освіти і науки, а саме: перехід на європейські стандарти у сфері вищої освіти (запровадження системи бакалавр-магістр-доктор та додатку до диплома), що давало можливість зробити російські дипломи про вищу освіту такими, які б визнавалися в європейських країнах; підвищення академічної мобільності студентів та викладачів (можливість подорожувати, отримувати вищу освіту і дипломи за кордоном); покращення рівня російської вищої освіти, її реформування та модернізація; забезпечення доступності та відкритості. Противники таких реформ вважали абсолютно неприйнятними для російської вищої школи «копіювати» європейські стандарти та принципи у сфері вищої освіти та переносити їх на російський грунт без врахування місцевих традицій вищої школи. На думку ряду російських вчених, такі необдумані дії можуть призвести до втрати здобутків вітчизняної освіти, зокрема в технічних та природничих науках, а також втрати фундаментальності російської вищої школи загалом.

Таким чином, вимальовувалась тенденція коли Російська система вищої професійної освіти, все ще зберігаючи свої передові позиції у світі, в той же час постійно втрачає їх. Болючими залишаються проблеми недофінансування з боку держави, низький рівень соціального забезпечення працівників освітньої та наукової сфери, зростання відсотку недержавних (приватних) вищих навчальних закладів, які не завжди дають високий рівень знань, вмінь, навичок та професіоналізму, проблеми корупції, еміграції кращих науково-педагогічних кадрів за кордон, поступова втрата фундаментальності російської освітньої системи, свідчать про те, що участь Росії в Болонському процесі, на жаль, не вирішила багатьох проблем в самій системі освіти, хоча і дала значний поштовх для її розвитку, модернізації, міжнародної співпраці, інтеграції з Європою, яка була актуальною та позитивно сприймалася російським суспільством до 2008-2010 років.

На жаль, події останніх років (російська збройна інтервенція та посягання на територіальну цілісність Грузії, незаконна анексія Криму, збройна агресія Росії проти нашої держави, санкції ЄС та США і відповідні санкції Росії проти ЄС та США), свідчать про рішення російського політичного керівництва кардинально змінити вектор своєї зовнішньої політики. Зовнішня політика Російської Федерації тепер не тільки є спрямованою на поглиблення співпраці з Китаєм, Індією, Арабськими, Африканськими та Латиноамериканськими країнами, а і протиставить себе Європі та США, Західній цивілізації в цілому та вдається до відкритої військової агресії проти сусідніх країн, використовує найбрудніші методи пропаганди, вдається до провокацій та залякування всього світу своєю зброєю та ядерним потенціалом, готова до нового «поділу світу» та, вочевидь, готова розпочати світову війну. Тому можна зробити висновок, що російське політичне керівництво своїми діями останніх років повністю перекреслило всі попередні здобутки, спрямовані на поглиблення співпраці та інтеграції з Європейським Союзом, а участь Росії в Болонському процесі, як і її євро інтеграційні прагнення, у майбутньому ризикують стати формальністю, яка в умовах міжнародної ізоляції Російської держави, приведе і до академічної ізоляції.