Додатковий матеріал з історії Стародавнього Єгипту утворення давньоєгипетської держави

1. Природа і населення Єгипту

Єгипет розташований у Північно-Східній частині Африканського континенту. Її територію омивають Середземне й Червоне моря. Клімат Єгипту спекотний. Вдень тут стояла неймовірна спека. Температура повітря рідко опускалася нижче 25°С. Ночі ж, навпаки, були холодними, а інколи навіть морозними. Більшу частину території Давнього Єгипту займали пустелі: Лівійська, Нубійська та Сахара. Остання і нині є найбільшою на планеті. Давні єгиптяни за червоний колір пустель називали ці землі «Де-Шерет» – «червона земля». Серед розпечених пісків траплялися квітучі острівці – оази – місце в пустелі, де є рослинність і вода.

Тут, біля джерел води, подорожньому можна було спочити від спеки та поповнити запаси води.

З півдня на північ територією Єгипту через пустелі несе свої води найдовша річка світу – Ніл. Вона бере свій початок у горах серед величних озер і снігів та плине до Середземного моря. Гирло Нілу розгалужується на велику кількість невеличких річок-рукавів, які утворюють дельту (трикутна ділянка заболоченої землі, де річка перед впадінням у море розділяється на багато рукавів).

Традиційно землі у дельті річки називають Нижнім Єгиптом. Вище по течії простягається Верхній Єгипет. Усе життя в Давньому Єгипті залежало від Нілу. Наче людина, Ніл ритмічно «дихав», щороку розливаючись повенями. У червні, коли над горизонтом сходить зірка Сиріус, вода в річці починала поступово прибувати. Ніл виходив з берегів, затоплюючи рівнинні землі. Могутній потік змивав усе на своєму шляху. Змінювався колір води. Спочатку він був зеленим від водоростей, а потім ставав яскраво-червоним від ґрунтів, які змивала річка на своєму шляху. У цей час річка оживала. Посеред води з'являлися цілі ліси тростини – папірусу, прилітала велика кількість птахів.

На початку вересня вода поступово починала спадати. До листопада Ніл входив у свої береги. У долині річки залишався родючий намул, який давав життя та назву квітучій долині Нілу. Недарма ж цю частину країни по обидва береги річки давні єгиптяни називали «Та-Кемет» – «чорна земля». Серед давньоєгипетських богів був і бог (Хапі), який, на їхню думку, керував розливами Нілу. Протягом наступних трьох-чотирьох місяців після повені погода була стійкою та сприятливою для рослин. Уся долина річки вкривалася зеленню й розквітала. Саме завдяки цьому Єгипет давньогрецький історик Геродот назвав Даром Нілу. Але без наполегливої праці людей навряд чи цей дар був використаний.

Пращури сучасних єгиптян, які прийшли у долину Нілу за часів неоліту – понад 6500 років тому (у V тис. до н.е.), привели з собою одомашнених вівцю і козу. На відміну від найдавніших жителів долини, які збирали дикий ячмінь, вони почали вирощувати пшеницю. Вирощували давні землероби й фінікові пальми, виноград, льон. З часом одомашнили качок, гусей, велику рогату худобу.

2. Об'єднання Верхнього і Нижнього Єгипту

Тяжка праця в умовах спекотного клімату й щорічних розливів Нілу потребувала великих зусиль тисяч єгиптян. Поступово племінні вожді землеробських общин об'єднали під своєю владою населення окремих частин Єгипту. Це призвело до виникнення у долині Нілу в V тис. до н.е. перших невеликих держав – номів.

Їх у різні часи було від 26 до 42. Кордони цих невеличких держав визначалися зрошувальними каналами. Вони розташовувалися уздовж Нілу, одна за одною.

Номи Верхнього Єгипту простягалися від першого нільського порога до дельти, а номи Нижнього Єгипту розташовувалися по дельті. На чолі кожної держави стояв номарх. Він очолював ополчення, був верховним жерцем, керував будівництвом дамб і каналів.

Найсильніші номи перетворювалися на царства, що воювали між собою за родючі землі долини. До кінця IV тис. до н.е. в Єгипті лишилося тільки два великих царства, що об'єднали землі Нижнього і Верхнього Єгипту. Кожне з них було відоме своїми священними містами Буто і Ен-жаб (Нехен). Вони мали власних богів – Сокола та Гадюку, а символами царств вважалися відповідно квітки лотоса та папірусу. Давні держави Єгипту довго ворогували між собою і боролися за владу над усією долиною Нілу.

Першим загальноєгипетським володарем, згідно з легендами, вважається Скорпіон. Він був царем Верхнього Єгипту і близько 3200 р. до н.е. об'єднав під своєю владою все населення Єгипту. Але ця держава проіснувала недовго.

Близько 3000 р. до н.е. цар Верхнього Єгипту Менес (Нармер) знову об'єднав під своєю владою обидві держави і заснував давньоєгипетську державу, яка увійшла в історію під назвою Давнє царство (2686-2173 рр. до н.е.). Деякі вчені вважають, що Менес і Нармер – це одна особа. На думку інших, Єгипет об'єднав спочатку Нармер, а потім закріпив одноособову владу та створив єдину державу Менес.

Його столицею було місто на півночі країни Мен-Нефру (давні греки його називали Мемфіс). Жителі нільської долини вважали Менеса втіленням бога і називали Пер-Аа, тобто «великий будинок». Від цього слова пішла назва єгипетських царів – «фараон». Номи за часів Давнього царства не мали самостійності, а були частинами держави (сучасною мовою – адміністративними одиницями).

Основу ному, як і раніше, становила землеробська община.

Поняття і терміни

Жрець – посередник між людьми і богами, що здійснював молитви, релігійні ритуали, приносив жертви.