Соціально-політичні та філософські погляди педагога

Влада та гроші створили нерівність, заявляв Руссо, ось чому люди на втратила свою свободу. "Людина народжується вільною, та все одно вона всюди у канделах", - писав він. Він вважав, що влада повинна належати самому народу, вимагав, щоб кожен працював. Він закликав, щоб іс­нувала лише дрібна власність, а власність дворян-феодалів була знищена. Це були революційні погляди, які Руссо поділяв разом з ремісниками, крі­паками. Розглядаючи питання сприймання оточуючого світу, Руссо мірку­вав як сенсуаліст: немає нічого в нашої свідомості, що не було б отримане через органи почуття. Він заперечував офіціальну релігію, а був прихиль­ником "релігії почуття", вважаючи, що кожна людина вільна вірити по своєму. За його словами "все добре, що виходить з рук творця всесвіту, все ви народжується в руках людини".

Людина, думав Руссо, зіпсована сучасним суспільством. Звідси ви­сновок: виховувати дитину слід як надалі від зіпсованого суспільства, далі від цивілізації.

Існування людей має підтримуватися власною працею людей. Без праці не може бути нормальне життя. Та в несправедливому, зіпсованому світі багато хто привласнюють результати чужої праці. Дійсно вільною являється людина, яка живе своєю працею. Руссо вважав, що завдання полягає в тому, щоб виховати таку людину, яка б не від кого не залежала, жила б плодами своєї праці, цінили б свою свободу і вміла б її захищати. Та людина, яка цінує свою свободу, звичайно, навчиться поважати свободу інших.

Руссо казав, що дітей працьовитих батьків виховувати не треба, вони вже виховані самим життям. Необхідно перевиховувати феодалів, арис­тократів, правильно виховувати їх дітей, і світ стане іншим. Ось чому геро­єм свого роману "Еміль, чи Про виховання" він робить Еміля, вихідця із знатної сім'ї. В результаті отриманого ім. Виховання він має стати вільно­думцем і жити власною працею.

Педагогічні погляди Руссо

З точки зору Руссо в природному вигляді все являється ідеальним, тому виховання також має бути природнім, або не відповідним віку дити­ни, і здійснюватися в природних умовах. Вважаючи головним природнім правом людини - право на свободу Руссо вивів ідею вільного виховання. У зв'язку з цим він виступив і проти авторитизму в вихованні, проти приучення дитини сліпо виконувати накази дорослих, а також, проти покаран­ня. Основними факторами виховання дітей Руссо вважав: природу, людей та предмети оточуючого світу. Природа забезпечує розвиток органів по­чуття, а людина розвиток здібностей, люди навчають дітей їми користува­тися, зіткнення з речами збагачує особистий досвід дитини. Правильним виховання буде тоді, коли всі три фактори діють впорядковано в одному напрямку.

Важливу роль у вихованні відіграє роль вихователь, який тактично, непомітно для дитини, спрямовує всю її діяльність, формує її інтереси і по­гляди.

Руссо відмовився від примушення як метода виховання.

Вікова періодизація

Ідея вільного виховання Ж.-Ж. Руссо.

Систематичної освіти він не здобув, в основному займався самоосвітою. Тридцятилітнім поїхав у Париж, де познайомився з кращими представниками (літераторами, філософами) нової буржуазної інтелігенції, часто зустрічався з Дідро. За його порадою Ж.-Ж. Руссо написав твір «Чи сприяв прогрес у науці і мистецтві поліпшенню чи погіршенню моралі?». Діжонська академія за цей твір нагородила Ж.-Ж. Руссо першою премією. В 1754 році з'явилась друга робота Ж.-Ж. Руссо «Про походження нерівності між людьми», а потім (1762) — «Суспільний договір», де він різко критикував тиранію, гніт експлуататорів і розвивав договірну теорію Д. Локка, доводив, що влада, яка не відповідає інтересам народу, не є законною. Ця влада порушила суспільний договір, за яким люди добровільно передали частину всіх прав вибраним представниками влади, що повинні були служити народу. Звідси висновок: якщо влада не задовольняє вимоги народу, то її слід усунути.

В 1762 році був надрукований роман - трактат «Еміль, або Про виховання», який викликав велике незадоволення серед королівської влади і духовенства. Книга була спалена на одному з паризьких майданів, а Ж.-Ж. Руссо змушений був тікати спочатку в Женеву, а потім в Берн і, нарешті, в Англію.

У Францію Ж.-Ж. Руссо повернувся хворим, морально пригніченим незадовго до своєї смерті. В цей час (1767) він написав чудовий автобіографічний твір «Сповідь». В 1778 році Ж.-Ж. Руссо помер.

В основі виховання («Еміль, або Про виховання»), за Ж.-Ж. Руссо, повинен бути принцип слідування за вказівками природи, відповідно з якими: а) кожному віковому періоду повинні відповідати особливі форми виховання і навчання; б) виховання має бути трудовим і сприяти розвитку самодіяльності та ініціативи учнів; в) інтелектуальному вихованню повинні передувати вправи для розвитку фізичних сил і органів чуття вихованців.

В системі виховання, за Ж.-Ж. Руссо, велика увага приділялась особистості дитини. Навчати природовідповідно — означає дотримуватись законів розвитку організму дитини та її здібностей.

Ж.-Ж. Руссо вважав, що простих людей, трудівників та їх дітей виховувати не потрібно: вони вже виховані самим життям. Потрібно виховувати і перевиховувати феодалів, аристократів та їх дітей, щоб кожен з них став людиною, а не дармоїдом. Тому головним героєм роману Руссо був Еміль — син багатих батьків, з якого хотіли виховати справжню людину.

Ж.-Ж. Руссо запропонував визначити вікові періоди розвитку людини: а) від народження до двох років, коли особливу увагу слід звертати на фізичне виховання; б) від двох до дванадцяти років — період «сну розуму», коли потрібно розвивати «зовнішні відчуття»; в) від 12 до 15 років (розумове виховання); д) від 15 до повноліття (період морального і статевого виховання).

Ж.-Ж. Руссо охарактеризував всі періоди, визначаючи зміст, форми і методи навчання та виховання.

В ранньому дитинстві (до 2 років) основою є фізичне виховання. Новонароджену дитину не потрібно сповивати, бо перший крик дитини — «протест проти несправедливості в суспільстві».

Після 12 років починається розумове і трудове виховання дітей. Це так званий третій період (з 12—15 років), під час якого слід розвивати у підлітків спостережливість, самодіяльність, вчити їх працювати в саду, на городі, в полі, майстерні; вчити читанню, письму» географії, природознавству, астрономії, арифметики, геометрії.

Для юнацтва (15—17 років) Ж.-Ж. Руссо визначив три завдання морального виховання: виховання добрих почуттів, добрих суджень і доброї волі. До 17—18 років юнаку не варто говорити про релігію, але Ж.Ж.Руссо переконаний, що Еміль буде думати про першопричину життя і самостійно приходити до пізнання Бога.

Педагогічні погляди Ж.-Ж. Руссо мали великий вплив на розвиток педагогічної думки в наступний період. До сьогодення актуальною є ідея Ж.Ж.Руссо про вільне виховання особистості.

Зуєв В.Ф.

В.Ф. Зуев багато уваги приділяв вивченню природи Росії, подорожуючи в якості члена експедиції академика Палласа. Коли він повернувся з експедиції йому було доручено написання підручника з історії природознавства для народних училищ.

В 1786 г. Перший російський підручник з природознавства був надрукован під назвою «Начертание естественной истории» в двох книгах. Цей підручник є найкращим документом, що дозволяє судити про зміст та методику викладання шкільного природознавства на зорі становлення останнього.

В короткому вступі автор розкриває сутність природної історії як науки та її основних розділів: "Ископаемое царство", "Прозябаемое царство", "Животное царство". Сам підручник складається з цих же розділів. У розділі "Ископаемое царство" розповідається про землі, каміння, про солі, про палаючі речовини, про напівметали, про метали, про окам'янілостях, про гори. Вивчення рослин пропонується починати з ознайомлення з деякими фізіологічними процесами, що відбуваються в рослині, з будовою рослин, з використання рослин людиною, тобто зміст підручника проникнути ідеєю зв'язку науки з практикою. В розділі "Животное царство" подаються короткі загальні відомості про будову і життя тварин, а потім їх опис за класами. Причому у описі рослин та тварин даного класу детально розглядаються лише найбільш типові представники. Потім дається опис форм, що мають якісь різкі відхилення у порівнянні з розглянутими. Такий виклад матеріалу допомагає учням на невеликому об'ємі навчального матеріалу побачити різноманітність та єдність живої природи, краще засвоїти навчальний матеріал.

В.Ф.Зуєв не залишив без уваги і методику викладання природної історії. В передмові до свого підручника він надає короткі настанови вчителю, як викладати природну історію. Він рекомендував учителям здійснювати викладання шляхом бесіди, визначаючи її як метод викладання, активізуючи процес мислення учнів і здатний більш свідомому засвоєнню навчального матеріалу. Зуєв давав учителям писемні вказівки про організацію процесу навчання, де перш за все рекомендував як можна частіше використовувати бесіди з учнями, причому пояснював, що в процесі її належить не лише вертати увагу на зовнішні риси будови предметів природи, але й розкривати їх сутність та розвиток.

Рекомендуючи бесіду як основний метод викладання, Зуєв сприяв тому, що навчальний матеріал засвоювався дітьми головним чином на уроці за допомогою вчителя і під його безпосереднім керівництвом.

Правильний підхід Зуєва до навчання учнів природознавству виявився також в його вимозі забезпечити наочність та предметність викладання як засобу створення в учнів правильних понять про природу, що вивчається а разом з тим і як засіб активізації уроків.

Він був прихильником вивчення натуральних предметів природи, тому вимагав, щоб школярі вивчали справжні зразки живих рослин та тварин, допускаючи лише у крайньому випадку використання таблиць та малюнків.

Для здійснення наочного викладання Зуєв рекомендував вчителям складати гербарій і колекції предметів природи, а для того, щоб народні училища могли мати такі наочні посібники, як таблиці, він склав перший в Росії атлас стінних таблиць, що застосовувались а російських школах майже сорок років.

Крім того, Зуєв вказував на обов'язковість вивчення школярами природи вбогого краю, тобто визначав вимоги, які в наш час визначаються як краєзнавчий принцип навчання.

Василь Федорович закликав не обмежуватися вчителів межами підручників, але й звертатися до вивчення корисних копалин, рослин та тварин, що є у природі близько школи, рекомендував проводити екскурсії з учнями в гори, поля, ліса. Потім Зуєв вимагав забезпечити міцні знання предмета, що вивчається, тобто вчитель не починав пояснення нового розділу навчального матеріалу до тих пір, доки учні добре не засвоїли попереднього.

В.Ф. Зуєв був проти механічного заучування дітьми тексту підручника. Від доводив про необхідність додаткових пояснень вчителя, абсолютно правильно вважав, що лише за допомогою вчителя учні зрозуміють навчальний матеріал, здобудуть свідомі знання. Але разом з тим він надавав велике значення і самостійним діям учнів під час оволодіння ними навчальним матеріалом. У письмових вказівках Зуєв рекомендував вчителям надавати можливість самим учням визначати предмети природи, що вивчаються, знаходити за географічними картами місця знаходження рослин і тварин, що вивчаються, крім того, робити письмові перекази отриманих під час бесіди з вчителями знань, щоб вчитель міг бачити "як хто річ ту зрозумів і як думки свої відобразити вміє".

Однак методичні прийоми Зуєва не були бездоганними. Так, наприклад, найбільш правильно він формулював і обґрунтовував лише ту вимогу про предметне та наочне навчання, інші ж його методичні принципи страждали обмеженістю. У змісті навчання включалися лише предмети природи; явища ж природи займали в учбовому предметі невелике місце. Активність викладання Зуєв бачив лише в активній бесіді вчителя з учнями в класі і на екскурсіях, ніяких інших методів і форм викладання він не визначав. Міцність засвоєння знань він рекомендував забезпечувати лише двома шляхами - наочним навчанням і повторним пояснення учбового матеріалу. Зв'язок навчання з практичним життям В.Ф. Зуєв пропонував лише здійснювати шляхом визначення практичного значення предметів природи, що вивчаються.

Не зважаючи на деяку обмеженість, методичні ідеї Зуєва, що стосуються навчання природознавству, безперечно, було дуже прогресивними. Багато з його ідей визнаються правильними і у наш час, хоч з часу видання "Начертание естественной истории" пройшло більш ніж півтора століття.

Як бачимо, в основу своєї методики В.Ф.Зуєв поклав найважливіші погляди Я.А. Коменського на викладання.

Хоча природознавство і не викладалося в школі, в загальнопедагогічній літературі ставляться деякі питання методики його викладання.

В 1833 р. виходить друком "Педагогічний журнал", в якому настирливо проводиться думка про те, що вчення повинно "змушувати учня роздумувати" . Цьому найбільше всього відповідає природознавство, для викладання якого журнал рекомендує корисний посібник "Новий збірник творів природничої історії" видане в Бореславлі в 1829, 1830 та 1832 pp. Цінність цієї книги журнал бачить в тому, що відображення відрізняються точністю нарисів і гарним оздобленням; ... і над усе ще показами звичайного природнього розміру предмета, що представлений" . Журнал визначає і як позитивне в книзі порядок опису тварин: "...спочатку книги нічого є сказано про тварин взагалі, але зразу починається опис ссавців, то ми, зі свого боку, абсолютно це підтримуємо, бо в природничій історії краще надати дітям загальний огляд після, коли вони ознайомляться з частковим якогось .царства". Отже, дуже важливий висновок: під час ознайомлення з природою треба йти від часткового до загального.

Таким чином, друга чверть XIX століття не пропала дарма для методики викладання початкового природознавства хоча б тому, що в загальнопедагогічній літературі були підтримані і настійливо пропагувались ідеї В.Ф.Зуєва. Крім того, було поставлене питання про екскурсії на природу.

Позитивну роль у становленні початкового природознавства зіграв Правлінський устав 1864 р. В початкових народних училищах пропонувалось ввести в курс пояснювального читання відомості з природничої історії і географії. Устав не визначав обсяг знань про природу, які повинні були отримати молодші школярі, а залишав право за викладачами шкіл відбирати необхідні відомості. Така постановка питання мала двояке значення. Основна маса дітей у віці від 7 до 10 років ні в народних училищах, ні час домашнього навчання не отримувала скільки-небудь правильних наукових знань про природу. Нерідко домашні вчителі намагались давати відомості про природу в обсязі гімназійного курсу, що також призводило до жалібних результатів. Багато педагогів, що високо оцінювали освітнє та виховне значення вивчення природи, не лише вводили до своїх навчальних планів природознавство, але і зробили дуже багато для розвитку її методики, одним з них був Костянтин Дмитрович Ушинський…

Цей підручник одночасно використовувався як перша програма і як перший методичний посібник з природознавства для вчителів. Він став початком формування методики природознавства. В.Ф.Зуєв розробив основи таких теоретичних проблем методики як послідовність та система змісту шкільного предмету, доступність його викладання, активне та свідоме засвоєння знань, зв’язок шкільного природознавства з практичною діяльністю людей. Цей період розвитку методики природознавства має назву – практичний.