4. Історичні форми постановки основного питання філософії.

Філософія виступаючи у якості науки, світогляду, методології і духовності має основне питання або основні питання. Основними питаннями в найбільш загальному розумінні є постановка і розв’язання проблеми, від якої залежить доля існування предмету. Стосовно основного предмету філософії існують наступні точки зору: 1.основним питанням філософії будь-яких періодів(етапів, шкіл, напрямків) є проблема відношення мислення і буття, матерії і свідомості, матеріальною і ідеальною з боку їх первинності чи вторинності. В той же час, основне питання філософії - це також проблема, яка розв’язує наступне питання: пізнавальний чи непізнавальний світ; 2.суть основного питання філософії: як співвідноситься у житті людини і сусп. такі явища як мораль, моральність, аморальність, тобто ця філософія стверджує, що в реальному житті людина живе і діє відповідно до моральності;3.у всі періоди на всіх етапах розвитку філософії ця проблема існувала і існує і постає як проблема людської свободи. Точки зору розуміння питання філософії:

1) Проблема визначення матерії і свідомості, мислення і буття, істини і пізнаваності світу.

2) Кожна філософська система чи в залежності від історії, чи в залежності від специфіки школи має своє основне питання: a) Екзистенціалізм. b) Неотомістська . c) Феноменологічна.

3. Основне питання філософії – свобода. Проблема свободи у відношенні до того життєвого світу, в якому вони реалізуються.

5. Будова системи філософського знання

Оскільки філософія покликана перш за все надати людині найперші орієнтири для її життєвого самовизначення, то структура філософського знання визначається виділенням тих сфер реальності, спираючись на які людина (і філософія) може такого роду орієнтири виділити, позначити та дослідити. Відповідно до цих сфер формуються і основні філософські дисципліни або основні розділи філософії .__

На основі осмислення природи, світу виникають та формуються онтологія, натурфілософія, космологія (або космогонія). На основі вивчення та осмислення суспільства та суспільної історії виникають соціологія, соціальна філософія, філософія історії, культурологія, етнофілософія (або філософія етносу). Філософське осмислення людини приводить до формуваннятаких філософських дисциплін, як філософська антропологія. І, на основі вивчення та осмислення свідомості, духовного життя людини виникає цілий комплекс філософських наук про духовні явища та процеси. Комплекс цих дисциплін є найбільшим у порівнянні із попередніми філософськими дисциплінами, і це зумовлено тим, що філософія постає самоусвідомленою, рефлексивною думкою. Уже з характеристики структури сучасного філософського знання випливає висновок, щофілософія є частиною культури і виконує важливі функції у розвитку суспільства.

6. Поняття методу.

Метод (від грец.-шлях дослідження чи пізнання) - це спосіб побудови та обґрунтування системи філософських та наукових знань, сукупність прийомів і операцій, за допомогою яких здобувається нове знання. Найбільш відомі методи філософського пізнання: метафізика, діалектика, історизм, позитивізм, герменевтика, реконструкція, деконструкція.

Діалектика - метод філософського дослідження, при якому речі, явища розглядаються гнучко, критично, послідовно з врахуванням їх внутрішніх протиріч, змін, розвитку, причин і наслідків, єдності і боротьби протилежностей.

Метафізика — метод, протилежний діалекціку, при якому об'єкти розглядаються:

• відособлено, як самі по собі (а не з точки зору їх взаємозв'язаної) ;

• статично (ігнорується факт постійних змін, саморуху, розвитку);

• однозначно (ведеться пошук абсолютної істини, не приділяється уваги протиріччям, не усвідомлюється їх єдність).

Історизм, принцип підходу до дійсності як до такої, що розвивається в часі. Припускає розгляд об'єкта як системи, закономірностей його розвитку.

Позитиві́зм — парадигмальна гносео-методологічна установка, відповідно до якої позитивне знання може бути отримане як результат суто наукового (не філософського) пізнання; програмно-сцієнтистський пафос полягає у відмові від філософії («метафізики») як пізнавальної діяльності, що володіє в контексті розвитку конкретно-наукового пізнання синтезуючим і прогностичним потенціалом.

Герменевтика (від грец. ερμηνεύειν — тлумачити) — наука, що займається визначенням правил інтерпретації текстів__