27. Загальні закони менеджменту.

• закон спеціалізації управління стверджує, що розподіл управлінських функцій між працівниками відповідно до їх кваліфікації (спеціалізації) призводить до зростання ефективності управління, оскільки дозволяє концентрува­ти зусилля на виконанні окремого завдання і зменшує об­сяг роботи керівника;

• закон інтеграції управління полягає в тому, що спеціалі­зація управління потребує створення відповідної об’єднуючої структури, котра б виконувала координуючі функції і направляла діяльність різних працівників у єди­не потрібне для підприємства русло;

• закон оптимального поєднання централізації та деце­нтралізованого управління - згідно із цим законом підп­риємство не може зосереджувати всі управлінські повно­важення в одних руках, а також на може значно розосере­джувати їх по різних рівнях та відділах, тому в будь-якій системі повинне бути розумне поєднання централізовано­го управління та децентралізації (зосередження в руках найвищого керівництва тільки найважливіших повнова­жень включаючи кінцевий контроль та загальну коорди­націю діяльності і передачу всіх інших повноважень на нижчі рівні відповідно до їх спеціалізації’);

• закон демократизації управління характеризує загальні настрої в нашому суспільстві і полягає в тому, що кожен працівник повинен мати право участі в управлінській дія­льності, яка в свою чергу повинна будуватися на засадах колективізму і колегіальності;

• закон економії часу в управлінні виступає як закон управління робочим часом. В умовах жорсткої конкурен­ції важливо випередити своїх конкурентів: швидше знай­ти нові ринки, раніше за інших перейти на випуск нової продукції, вчасно перебудувати структуру підприємства та ін.

Закони є своєрідними обмеженнями в практиці управління соціально-економічними системами. Тому, лише при повному врахуванні дії законів можна успішно досягти цілей, і, навпаки, ціль стає недосяжною, якщо вона суперечить твердженням конк­ретних законів.

28. Загальні закономірності менеджменту.

• єдність системи управління - означає стійкість внутрі­шніх зв’язків системи під час зміни стану зовнішнього середовища. Вона не встановлюється автоматично, а фо­рмується свідомо і виявляється у одночасному наданні необхідної самостійності та визначеної відокремленості будь-якої підсистеми;

• пропорційність виробництва і управління - визначаєть­ся як співвідношення розвитку основного та допоміжного виробництва, виробничих та обслуговуючих підрозділів, її суть в тому, що на будь-якому підприємстві, яке здійс­нює господарську діяльність (виробництво) існує потреба в забезпеченні виконання виробничих процесів, і чим бі­льших обсягів набуває виробництво, тим більшою, відпо­відно є потреба в підтримці його дієздатності;

• співвідношення керуючої і керованої підсистеми - тобто із збільшенням розмірів і складності керованої системи мають, відповідно, змінюватися і розміри керуючої сис­теми. Структура управління завжди має відповідати орга­нізаційній структурі підприємства, котра змінюється від­повідно до розмірів, складності виробництва, процесів спеціалізації тощо;

• відповідність форм управління формам власності - фо- рмування ринкової економіки на основі різних форм вла­сності повинно будуватися із врахуванням специфіки та особливостей цих форм і максимально пристосовуватися до них. Наприклад, закономірно, що при колективній вла­сності нелогічно використовувати одноособове управлін­ня підприємством;

• децентралізація управління - визначає необхідність ро­зподілу функцій, завдань та повноважень відповідно рів­ня ієрархії управління. Глибина і важливість їх розподілу залежить від рівня децентралізації на підприємстві.

В управлінській діяльності існують і використовуються та­кож й інші закономірності, що відображають окремі сторони від­носин управління: ритмічність управління; відповідність елемен­тів системи один одному; скорочення і розширення ієрархічності управління; розширення контролю; зміна функцій управління та ін. Знання закономірностей управлінської діяльності є теоретич­ною основою успішного управління, допомагає керівникам ви­значати вплив кожної із них на ефективність функціонування ор­ганізації.