Життя і творчість б.Пастернака

„Во всём мне хочется дойти до самой сути…»

У Москві, в невеличкому будинку, в сім’ї студента Леоніда Пастернака та його дружини Рози Кауфман січня тридцятого ( за старим стилем) о 12 годині ночі народився син, якому дано ім’я Борис. Так було записано в метричній книзі за 1890 рік, під номером 7.

Поетові ж запам’ятався інший дім, навпроти духовної семінарії, дім Лижина, і Семінарський сад, куди він ходив гуляти, і весь район біля Тверської вулиці, депо, склади. Ці місця будуть описані у романі „Доктор Живаго”.

Барви дитинства займають багато місця у житті і творчості поета.

О детство! Ковш душевной глуби!

О, всех лесов абориген,

Корнями вросший в самолюбье,

Мой вдохновитель, мой регент!

У роки юності поет жив біля училища живопису. З цим будинком пов’язані долі Левітана і Перова, Прянишникова і Неврєва, Пукірева і Касаткіна, Врубеля. Батько Бориса Пастернака був професійним художником, викладачем училища. Тут бували Л.Толстой, Ключевський, Маяковський. Батько поета Леонід Пастернак був ілюстратором творів Л.Толстого. З цих робіт найбільш відомі ілюстрації до роману „Воскресение”.

Мати - Роза Кауфман, відома піаністка, прищепила синові любов до музики. „Жизни вне музыки я себе не представлял…музыка была для меня культом, то есть той разрушительной точкой, в которую собиралось всё, что было самого суеверного и самоотречённого во мне…”

З наставників до гімназійної пори з вдячністю згадує Пастернак Баратинську, дитячу письменницю і перекладачку з англійської книг для юнацтва, яка навчила його російської грамоти, арифметики, французької мови.

Далі було навчання У П’ятій московській гімназії, куди вступив у 1901 році. Навчання суміщав із заняттями музикою, мріяв про композиторську діяльність. З 13 років Борис творив музику, вивчав теорію і музичну композицію під керівництвом Ангеля та Глієра. Але найбільшим захопленням, яке доходило до поклоніння, був композитор Скрябін. „Больше всех на свете я любил музыку, больше всех в ней – Скрябина”. „Музыкально лепетать” я начал намного раньше, чем „лепетать литературно”.

Поряд із музикою в роки отроцтва та юності був живопис. Пастернак спостерігав за життям майстерні батька, у якого бували Врубель і Сєров, Васнєцов і Коровін, Ге і Трубецький та багато-багато інших. У залах училища відбувалися виставки художників-передвижників. Перед очима юнака вперше проходили полотна Рєпіна, Маковського, Сурікова, Полєнова...

Музичні твори Пастернака сподобалися Скрябіну, який пророкував йому композиторське майбутнє. Але Пастернака засмучувала відсутність абсолютного слуху, цієї здібності вгадувати висоту будь-якої довільно взятої ноти. Він залишив музику виправдано для себе, не очікувано для інших. У його життя рішуче входила поезія.

На шляху від музики до поезії Пастернак зустрів ще одне захоплення – філософію. Закінчивши гімназію в 1908 році, він вступив на юридичний факультет Московського університету, а в 1909 році за порадою Скрябіна перейшов на історичний, філософський відділ якого закінчив у 1913 році. Навчаючись, Пастернак продовжував писати вірші. Навесні і влітку 1912 року, коли в Московському університеті канікули, Пастернак вдосконалював філософію в Марбургзькому університеті. Професор Коген, який очолював школу, запропонував молодому москвичу залишитися в Марбурзі для одержання докторського ступеня. Це була велика честь для Пастернака; але він і від цього навідріз відмовився, як відмовився раніше від композиторської діяльності. Він мріяв про поезію, у жертву якій було принесено і музику, і філософію.

І все ж ці захоплення не пройшли для Пастернака безслідно: без особливих зусиль можна помітити, що у Пастернакові-поеті є і потенційний музикант, і потенційний філософ, і частково навіть художник, що унаслідував від батька пластичне сприйняття дійсності.

Із Марбурга майбутній поет їздив до Венеції та Флоренції. Після повернення до Росії під впливом своїх друзів С.Боброва та М.Асєєва Пастернак увійшов до літературної групи поміркованих футуристів під назвою „Центрифуга”. Друкував статті та вірші у збірниках цієї групи, не дотримуючись, між іншим, поставлених нею рамок та вимог. Дружба поета з Бобровим та Асєєвим тривала довше, ніж їхня співучасть у літературній групі.

Перші вірші Пастернака було надруковано у 1913 році у колективній збірці групи „Лірика”, а перша книга віршів – у 1914, яка називалася «Близнец в тучах». 1917 року з’явилася друга книга віршів «Поверх барьеров». Вона, як і «Близнец в тучах» відобразила період пошуків Пастернаком індивідуального почерку, свого поетичного „я”. 1922 рік – третя книга – «Сестра моя – жизнь», яка висунула Б.Пастернака в число політичних російських поетів післяреволюційної пори. Вірші цієї книги були, переважно написані у 1917 році, а присвячена вона М.Лермонтову.

Четверта книга – «Темы и вариации». Тут ми знаходимо постійні для Пастернака теми: природа, кохання, творчість, доля Батьківщини. Всі вони тісно переплітались, обрамляючись роздумами про „вічне”.

Порівнюючи книгу «Темы и вариации» з попередньою, М.Цвєтаєва говорила поету: „Ваша книга – ожог. Та – ливень, а эта – ожог: мне было больно и я не дула”.

30-ті роки торкнулись поета важкими подіями. Він захищав від нападів багатьох діячів культури, не погоджувався з тим, що у газеті „Правда” всі талановиті прояви в мистецтві та літературі проголошували формалізмом. Як результат, до осені 1936 року тон преси стосовно Пастернака різко змінився. «Именно в 36 году, когда начались эти страшные процессы, всё сломилось во мне, и единение со временем перешло в сопротивление ему, которого я не скрывал. Я ушёл в переводы. Личное творчество кончилось, Оно снова пробудилось накануне войны, может быть, как её предчувствие, в 1940 году».

Починаючи з 1936 року, поет жив у підмосковному селі Передєлкіно. Тут він багато перекладав, писав вірші і прозу. Перекладав Пастернак твори Гете і Шиллера, Словацького, Клейста, Петефі, Верлена, Байрона, Шеллі, Кітса, Рільке, Бехера, Альберті, Тагора. Повністю переклав твори грузинського поета Н.Бараташвілі. Здійснив переклади поезій Т.Шевченка, П.Тичини, М.Рильського. І як свідчить народне прислів’я, „немає злого, щоб на добре не вийшло” – Пастернакові переклади грузинських поетів сподобалися Сталіну, що в часи культу особи мало вирішальне значення, - це врятувало Пастернака від репресій.

Під час Другої світової війни Пастернак добивався можливості піти на фронт, але з сім’єю був евакуйований у Чистопіль, де жили в ту пору й інші письменники.

У 1943 році у складі бригади письменників Пастернак побував на фронті. Результатом цього став великий цикл віршів, нариси в прозі, частково написана поема „Зарево”. У роки Другої світової війни Пастернаку вдалося опублікувати дві збірки поезій.

Відомі збірки письменника «На ранних поездах»(1943), «Когда разгуляется», «Земной простор» (1945), «Избранные стихи и поэмы». Із цих книжок перед читачами постав поет, який прагне простоти й сповідує класичні традиції в ліриці. Книга «Стихотворения и поэмы» не вийшла друком через переслідування Пастернака після виходу його роману „Доктор Живаго”. «Избранное» було знищено у зв’язку з „боротьбою на ідеологічному фронті”, розгорнутою секретарем ЦК Ждановим.

З молодих літ Б.Пастернак писав прозу – оповідання, повісті ( «Детство Люверс», «Воздушные пути», «Повесть»). Писати великий роман почав у 1945 році, він називався «Мальчики и девочки». Потім замисел змінився, наповнився новим змістом, і роман одержав назву „Доктор Живаго”. Твір було завершено у 1955 році. Роману Борис Пастернак віддав 10 років життя.

Роман „Доктор Живаго” був дописаний вже по смерті Сталіна, коли розпочалася так звана „відлига”. Пастернак запропонував його альманаху «Литературная Москва», журналу «Новый мир» , але рукопис ніде не брали до друку.

Весною 1956 року в гостях у Пастернака був співробітник італійського радіо Серджіо Д’ Анжело. Він зацікавився романом і передав рукопис для друку в Італію. В листопаді 1957 року „Доктор Живаго” вперше побачив світ італійською мовою. В Росіїї твір ішов до читачів довгих 30 років: вперше його надрукували у журналі «Новый мир» у 1988 році.

У 1958 році «за выдающиеся заслуги в современной лирической поэзии и в области великой русской прозы» Пастернак був удостоєний Нобелівської премії.

„Доктор Живаго” - проза поета. В тканину роману увійшов зошит віршів Юрія Живаго.

Опис природи, інтер’єр, характеристики, конструкція – все це у прозаїку викриває перш за все тонкого лірика. У центрі твору – доля російського інтелігента. Життєвим кредо головного героя роману лікаря Юрія Живаго є духовна незалежність, віра в краще майбутнє і надія на свободу.

Від Нобелівської премії Б.Пастернака змусили відмовитися. Його і далі переслідували, погрожували вислати за кордон, виключили зі спілки письменників. Він звернувся з листом до письменницьких зборів. Там були такі рядки: «Я не ожидаю от вас справедливости. Вы можете меня расстрелять, сделать всё, что вам угодно, и я вас заранее прощаю. Но не торопитесь. Это не прибавит вам ни счастья, ни славы. И помните, что через несколько лет вам придётся меня реабилитировать».

Один із останніх віршів Пастернака названий «Нобелевская премия». В ньому поет з болем говорить про пережиті ним події. Він не відчуває себе винним і готовий пробачити своїх кривдників. Пастернак вірить у торжество добра і справедливості.

Справедливість восторжествує лише напередодні 100-річчя від дня народження поета. Шведська академія визнала відмову Пастернака від премії вимушеною і медаль лауреата вручили синові письменника – Євгенію. Але це сталося майже через 30 років після смерті Пастернака. Помер письменник 30 травня 1960 року.

Марині Цвєтаєвій належать такі слова: «Пастернак – первый поэт России. Об этом знаю я и ещё несколько человек, остальным придётся подождать до его смерти».