Анна Ахматова і Україна

Анна Горенко народилась 23 червня 1889 року в передмісті Одеси Великий Фонтан, її батько Андрій Антонович Горенко (1848-1915) -інженер-механік у відставці. Мати Інна Еразмівна Горенко (1856-1930), - із родини Стогових.

Дідусь Анни Еразм Іванович Стогов, працював у Тверській губернії, на Сахаліні, в Симбірську. В 1837 році був переведений до Києва і призначений начальником канцелярії жандармерії при військово-цивільному губернаторові Дмитрові Івановичу Бібікову. В 1851 році вийшов у відставку і оселився в селі Снітівка Летичівського повіту Подільської губернії.

У Стогова було п'ятеро дочок і син. Дочок він віддав заміж за сусідів по маєтку.

Алла вийшла заміж за поміщика села Погоріле, що на Вінниччині. Ще троє дочок вийшли заміж у села поблизу містечка Деражні: Зоя - в Гоголі за поміщика Демяновського, Ія — в Літки за поміщика Змунчила, найстаршій дочці Анні, у шлюбі Вакар, батько придбав 1874 року дачу в с. Шелехове Деражнянського повіту ( в сучасному селі Слобідка-Шелехівська).

Інна Горенко (дівоче прізвище Стогова — мати Анни Ахматової), проживаючи біля Чорного моря, а потім у Царському Селі поблизу Санкт-Петербурга, часто з сім'єю гостювала у своїх сестер.

Дітей у сім'ї Горенків було шестеро: Андрій, Віктор, Інна, Ірина, Анна й Ія.

Родовід Анни Ахматової по материнській лінії.

Спогади.

У спогадах Анна Ахматова писала: «годовалым ребенком я была перевезена на север - в Царское Село. Там я прожила до шестнадцати лет... В 1905 роду мои родители расстались, и мама с детьми и бонной Моникой уехала на юг. Мы целый год прожили в Евпатории, где я дома проходила курс предпоследнего класса гимназии, тосковала по Царскому Селу и писала великое множество беспомощных стихов. Отзвуки революции пятого года глухо доходили до отрезанной от мира Евпатории. Семья распалась. Через год умерла Инна (1906). Все мы больше никогда не жили вместе. Кончать мне пришлось уже не Царскосельскую, а Киевскую (Фундуклеевскую) гимназию, в которой я училась всего один год и которую закончила в 1907 году. Потом я два года училась на юридическом факультете Высших женских курсов в Киеве. Пока приходилось изучать историю права и особенно латынь, я была довольна. Когда же пошли чисто юридические предметы, я к курсам охладела.

Все это время я продолжала писать стихи, с неизвестной целью ставя над ними номера. Как курьез, могу сообщить, что судя по сохранившейся рукописи, «Песня последней встречи» - мое двухсотое стихотворение».

Анна любила Київ і присвятила місту свої вірші.

Древний город словно вымер,

Странен мой приезд.

Над рекой моей Владимир Поднял черный крест.

Липы шумные и вязы По садам темны, Звезд иглистые алмазы К Богу взнесены.

Путь мой жертвенный и славный Здесь окончу я,

И со мной лишь ты, мне равный,

Да любовь моя.

1914р., Київ (зб. «Белая стая»)

У Києві Анна вийшла заміж за Миколу Гумільова. Вінчалися вони 25 квітня 1910 року в церкві Нікольської Слободи за Дніпром.

И в Киевском храме

Премудрости Бога,

Припав к солие, я тебе поклялась,

Что будет моею твоя дорога,

Где бы она не вилась.

То слышали ангелы золотые И в белом гробу Ярослав. Как голуби, вьются слова простые И ныне у солнечных глав.

И если слабею, мне снится икона И девять ступеней на ней. И в голосе грозном софийского звона Мне слышится голос Тревоги твоей :

1915р.