2. Розвиток електронних засобів комунікації. Глобальна комунікаційна система Інтернет. Функції та значення електронної комунікації

Сьогодні суттєвий вплив на соціальні комунікації мають електронні засоби комунікацій (телебачення, радіо, Інтернет та мобільний зв’язок) як інструменти творення нової електронної «реальності», де розвивається глобальна комунікативна культура, де панує «постраціональна парадигма комунікації» (О. Висоцька), особливість котрої полягає в подальшій індивідуалізації соціальних взаємин у умовах ствердження віртуальної колективності медіакратичної соціокультурної єдності. Інформатизація та глобалізація – найважливіші тенденції розвитку сучасного суспільства. Упровадження нових інформаційних технологій, технічні можливості створення й поширення інформації – це революція, що змінює спосіб життя, спілкування, мислення і добробут цілого людства. Інформаційна доба розпочинається у ХХ ст. : у соціальному плані – з поширенням телебачення, в технічному − з винайденням комп’ютера й інтернету.

Інтернет – це унікальна технологічна та соціальна інновація культури, глобальна соціально-комунікаційна мережа, мережа мереж, призначена для задоволення особистісних і групових комунікаційних потреб шляхом використання телекомунікаційних технологій.

Як просторова розподілена інформаційно-пошукова система, Інтернет має такі складові:

інформаційні ресурси у вигляді: web-сторінок, котрі є адресованими (тобто мають однозначну адресу) документами, що містять текст, графічну інформацію, у тому числі − багатоколірні зображення, і посилання на інші документи, пов’язані з даним; система посилань утворює гіпертекст, що полегшує інформаційний пошук; сайт − сукупність сторінок, що належать приватній особі або організації й розміщені на якому-небудь сервері; сайти ( від англ. site − ділянка) мають свої адреси; на одному сервері може розміщатися кілька сайтів; каталогів і файлів − засобів організації інформаційних ресурсів;

інформаційно-пошукові мови словникового й класифікаційного типу, що служать для пошуку інформації за допомогою ключових слів й індексів ієрархічних класифікацій (наприклад, український пошуковик Мета; англомовні − Altavista, Info-seek, україномовні версії систем, що були створені за кордоном, - Google, Yahoo);

логічні операції, використовувані при пошуку за допомогою операторів І, АБО, НЕ, а також розширені пошукової зони шляхом відкидання закінчень і суфіксів слів;

технічні засоби реалізації у вигляді серверів з розміщеними на них сайтами й сторінками й засобами провідного й радіозв’язку, що утворюють вузли й глобальну cmpукmypy мережі;

програмне забезпечення, що включає протоколи, котрі регламентують обмін інформацією між комп’ютерами (інтерфейс), систему адрес комп’ютерів, сайтів, документів, сторінок, гіпертекстові мови для опису змісту документів, спеціальні програми для руху в мережі (браузери, або навігатори) і под.

Незважаючи на постійне підвищення «дружелюбності» і комфортності діалогу з Інтернетом, тематичний пошук релевантних сторінок в інформаційних ресурсах Павутини подібний до бібліографічної розвідки й вимагає величезної працьовитості, наполегливості, логічності мислення, інтуїції, чіпкої пам’яті, якими завжди відрізнялися професійні бібліографи й комунікатори. Інтернет також вирішує специфічне комунікативне завдання: формує віртуальні спільноти психологічно близьких користувачів мережі. Цій меті служать телеконференції, списки розсилання, чати, соціальні мережі.

Як відомо, у 1969 році Агентство перспективних розробок Департаменту оборони США створило комп’ютерну мережу «Арпанет», що охоплювало всі наукові центри країни (в основному − університети), для забезпечення інформаційного обміну між ними й збереження цінності інформації у випадку поразки деяких із цих центрів під час ядерної війни. Була розроблена технологія зв’язку між мережею й комп’ютером за допомогою протоколів, яка використовується дотепер. Поступово комп’ютерна мережа охопила багато підрядних організацій США, до неї підключилися приватні інформаційні й поштові системи, різні освітні, гуманітарні й комерційні служби.

На початку 90-х років у Європейському центрі ядерних досліджень у Женеві Тім Бернерс-Лі розробив технологію «Всесвітньої павутини» (World Wide Web, WWW). У цю «павутину» увійшли організації різних країн, і Інтернет стала міжнародним, глобальним комп’ютерним Міжмережжям. Однак у ті часи вона залишалася не загальнодоступним, а елітарним комунікаційним засобом.

У другій половині 90-х років відбувається стрімке розростання мережі Інтернет і пов’язаних з нею комунікаційних технологій. Наприкінці XX століття в Інтернеті налічувалося більш 300 млн. постійно підключених до неї серверів. У 2002 році 9 % мешканців планети (544 млн. ос.) користувалися «павутиною», у 2004 р. – 700 млн., 5 січня 2001 року кількість інтернет-користувачів у світі сягнула 2 млрд. ос. Розмір української аудиторії, за повідомленням УНІАН, станом на квітень 2011 року – 23,75 млн. ос. Інтернет перетворюється на віртуальну державу зі своєю власною «кіберкультурою», територією й населенням, що не залежать від національних або політичних кордонів.

Сутнісні функції Інтернету:

− це глобальний комунікаційний канал, що забезпечує у всесвітньому масштабі передачу мультимедійних повідомлень (комунікаційно-просторова функція);

− це загальнодоступне сховище інформації, всесвітня бібліотека, архів, інформаційне агентство (комунікаційно-тимчасова функція);

− це допоміжний засіб соціалізації й самореалізації особистості й соціальної групи шляхом спілкування із зацікавленими партнерами, глобальне товариство ділових партнерів і друзів.

Використання Інтернету, по суті, є реалізацію прикладних функцій мережі. Крім комерційної, є такі найвідоміші галузі застосування Інтернету:

Галузі застосування Інтернету

Галузь, соціальна сфера	Практичні аспекти упровадження Інтернету
Освіта	У школі та ВНЗ активно розробляється ідея дистанційного навчання, суть якого полягає в заміні фізичного переміщення студентів до джерел знання на віртуальне переміщення знань до студентів. Дистанційне навчання особливо продуктивне для заочного навчання. Більшість ВНЗ має в Інтернет свої сайти, де розміщені не тільки рекламно-ознайомлювальні матеріали, але й електронні версії навчальних посібників, методичні матеріали, контрольні завдання тощо. Існують привабливі проекти віртуальних ВНЗ, що передбачають мобілізацію кращих викладачів і фахівців регіону для участі в педагогічному процесі (наприклад, Народний університет ООН, Університет Уяви тощо)
Бібліотеки	використовують телекомунікаційні можливості Інтернету: для обслуговування читачів у режимі теледоступу, без відвідування читальних залів; (пошук інформації в електронних довідниках, енциклопедіях і бібліотечних каталогах, репозитаріях); для бібліотечної кооперації у вигляді звертання до електронних каталогів інших бібліотек, скачування бібліографічних записів із центру каталогізації, передачі фрагментів баз даних, замовлення літератури в книжкових магазинах, книгообміну й ін.; для розвитку професійних контактів з вітчизняними й закордонними колегами шляхом: електронної пошти, передплати на тематичні вісники розсилання, телеконференцій тощо
Музеї	використовують свої сервери для надання послуг: довідки про адреси, режим роботи, телефони; попереднє замовлення квитків і організація екскурсій, публікація анонсів виставок і колекцій; проведення дискусій фахівців і аматорів мистецтва й ін. Упроваджений проект «Музеї світу», який ставить завдання: відкрити світу регіональні культурні спадщини, сприяти росту культурного туризму в різні країни; розбудовувати дистанційну освіту; формувати середовище спілкування для музейних фахівців. Створений «всесвітній реєстр», що включає кілька сот тисяч музеїв, багато музеїв мають у своєму розпорядженні сайти, що розкривають їхні експозиції
Охорона здоров’я	телемедицина − це використання телекомунікацій і комп’ютерної технології в поєднанні з досвідом фахівців-медиків для надання лікарської допомоги у віддалених районах, у будь-який час доби й при будь-якій погоді. Телемедицина незамінна в надзвичайних (ургентних) обставинах і при катастрофах. Крім телемедицини, Інтернет використовується для поширення медичних знань, фармакологічної інформації, екологічного моніторингу й підтримки екологічної безпеки
Працевлаштування	полегшується за допомогою баз даних Інтернету, де зібрані відомості про компанії-працедавців, про наявні вакансії й вимоги до здобувачів. Крім того, є банк біржі праці, куди працівник може додати свої пропозиції з працевлаштування
Громадянські ініціативи	віртуальний простір Інтернету − оптимальне поле для розгортання громадянських ініціатив незалежно від офіційного схвалення (наприклад, використання Інтернету правозахисниками, опозицією і под.)

Феномен Інтернету − особливий предмет для цілої низки наукових узагальнень:

філолофсько-історичний аспект: з погляду історіософії очевидно, що поява глобальної комунікаційної мережі − переконливий аргумент на користь формування всесвітньої інформаційної цивілізації, тобто постіндустріальної інформаційної культури. По-перше, мережа транснаціональна, вона долає державні й національні кордони, сприяючи діалогу й зближенню народів; по-друге, вона сприяє інтеграції національних і регіональних економічних зон у глобальну економіку; по-третє, вона здатна співіснувати з різними політичними режимами, культурними і мовними відмінностями; по-четверте, вона може стати платформою для формування всесвітнього універсуму знань людства й всесвітнього дистанційного університету. На думку деяких мислителів, Інтернет сприяє становленню нової форми існування людини − віртуальних соціумів, які в перспективі зіллються в глобальне віртуальне суспільство.

організаційно-управлінський аспект: головний організаційно-управлінський принцип мережі, що створює їй репутацію абсолютно демократичного інституту, полягає в децентралізації, у відсутності верховного управлінського органу й ієрархії влади. Правда, є рівень початкових організаторів-керівників − це провайдери. Провайдер − власник фрагменту віртуального простору, який стягує з клієнтів плату за користування доступом до мережі, але ніяк не обмежує зміст їх діалогів. Якщо провайдер з тих або інших причин не влаштовує клієнтів, вони можуть розірвати укладену з ним угоду й перейти до іншого власника віртуальної області. Залишається запитання, наскільки стійка й ефективна подібна організація? чи може вона бути основою для формування глобального співтовариства?

етико-правовий аспект зумовлений суперечливістю ідеології мережі: з одного боку, − повна гласність і відкритість, свобода слова й самовияву; з іншого боку − недоторканність приватного життя, дотримання етичних норм, виключення насильства. Адже абсолютна гласність неминуче призводить до порушення privacy − недоторканності приватного життя. Відстежуючи поведінку того або іншого клієнта в Мережі при покупках, подорожах, лікуванні, спілкуванні і т.д., можна синтезувати персональний профіль людини, зовсім не призначений для публікації. Відкритість мережі сприяє поширенню по усьому світу наклепу й дезінформації, що провокується анонімністю авторів, котрі входять до мережі. Невирішеною проблемою глобальної мережі залишається дотримання авторського права. Згідно з юридичними нормами, тільки власник авторського права на інтелектуальну власність типу поліграфічного видання (книги) або віртуального документу має право робити з них копії. Іншим людям запропоновано обмежуватися невеликими уривками з обов’язковим посиланням на першоджерело з метою цитування, коментування, пародії й т.п. Одначе немає засобів для того, щоб захищати інтелектуальні здобутки від несанкціонованого копіювання й поширення.

соціальний аспект − це осмислення кола користувачів мережі, у перший період становлення Інтернету це були професіонали-технократи й комп’ютерна «еліта», що створили фізичну структуру мережі і її програмне забезпечення. Нині до них приєдналися менеджери й бізнесмени, службовці, викладачі й студенти, а також колективні користувачі − банки, лікарні, фірми, університети й школи, засоби масової комунікації, бібліотеки, музеї та ін. Для цих користувачів Інтернет − зручний і незамінний робочий інструмент, що дозволяє успішно вирішувати виробничі або навчальні завдання. Утворилася й третя група − субкультурне співтовариство користувачів Інтернету, для яких мережа − не допоміжний інструмент ділової активності, а життєве середовище, з яким пов’язані життєві смисли особистості, місце самореалізації людини.

психологічний аспект пов’язаний із формуванням нових рис «мережевої свідомості». Встановлено, що віртуальна реальність при глибокому зануренні впливає на всі органі чуттів людини, а також на її уяву й мислення. Свідомість роздвоюється через постійні переходи від віртуального світу до реальності, і навпаки. У результаті трансформується духовний світ людини, її спосіб мислення й спосіб життя. У неї з’являється низка психічних новотворів − інтересів, мотивів, установок, прагнень, цілей, орієнтованих на віртуальність. Психіатри звертають увагу на появу таких психічних відхилень, як тривожність при роботі з комп’ютером, Інтернет-залежність, хакерство, надмірне захоплення комп’ютерними іграми, соціальна інфантильність тощо. Саме цей аспект наголошує на важливості розвитку не так «комп’ютерної грамотності», як «інформаційної культури».

Таким чином, електронна комунікація розширює можливості управління, науки, культури, освіти, соціальної активності й бізнесу, у ньому зберігаються величезні обсяги інформації, трансформуються ЗМІ, зберігаючи і передаючи повідомлення різних знакових систем (слова, цифри, зображення, звуки).

Новітні медіа – це термін, який охоплює появу різних видів цифрових, мережевих, інформаційних та комунікаційних технологій другої половини XX сторіччя. Термін "новітні медіа", насправді, не новий і дуже загальний.

Що зазвичай відносять до новітніх медіа:

• Веб-сайти

• Е-пошта

• Чати

• Форуми

• DVD та СD

• 3D та технології "віртуальної реальності"

Новітні медіа — це принципова зміна комунікаційної моделі: принцип "старих медіа" — "один до багатьох" перетворився на "багато багатьом" ("one to many" на " many tо many ").

Термін «соціальні медіа» з'явівся завдяки еволюції вебу до 2.0. Контент, який створюють користувачі (user generated content), інтерактивність та швидке збільшення популярності веб 2.0 ресурсів створило всі умови для того, щоб кожен користувач міг стати свого роду "маленьким" медіа.

«Соціальні медіа» – термін, який можна застосувати до будь-якого веб-сайту або сервісу, який дозволяє користувачам взаємодіяти, співпрацювати, спілкуватися, ділитися інформацію або брати участь у будь-якій інший соціальній активності (Вікіпедія).

Наприклад:

• блоги

• вікі,

• соціальні мережі

• подкасти - цифровий медіа-файл, або низки таких файлів, які розповсюджуються інтернетом для відтворення на портативних медіа-програвачах чи персональних комп'ютерах. За змістом вони можуть нагадувати радіо-шоу, звукову виставу, містити інтерв'ю, лекції чи будь-що інше, що належить до усного жанру. Термін «podcast» є поєднанням назви портативного програвача музики iPod та слова broadcast.

• сховища міні-відеофайлів

Соціальні медіа - це:

• динамічний двосторонній потік інформації в режимі реального часу;

• форма розголошення інформації за допомогою вказівників у тексті, «закладок» посилань і коментарів, базована на інтерактивному спілкуванні між автором (модератором) та активними читачами

• створення і підтримка тематичного поля довкола головних інформаційних повідомлень

Отже, принципово різниця полягає у тому, що нові медіа – ширше поняття, яким називають всі новітні технології в комунікаціях, а соціальні медіа - сервіси, де користувачі будь-яким чином взаємодіють із контентом.

Спеціалісти із комунікацій, щоб позначати комунікаційну активність, наприклад, у блогах чи соціальних мережах, говорять "РR у соціальних медіа". З іншого боку – використання у PR-кампанії інструментів, які не відносять до "старих медіа" можна назвати "РR за допомогою новітніх медіа".