2. Головні закономірності та тенденції розвитку соціальної комунікації

У ході антропосоціогенезу, близько 100 тис. років тому, людина почала використовувати жести й звуки для спілкування, а дерево та камінь стали першими «книгами» й «бібліотеками» для передавання певної інформації сучасникам та нащадкам. Предмети, фігурки, наскельні зображення, знайдені археологами, відносяться до періоду від 50 до 10 тис. років до н.е. Це, по суті, явища первісного мистецтва, а також «письмо», «документи», засіб передавання інформації. На дописемному етапі переважала міжособистісна й групова форми комунікації, що мали характер безпосереднього діалогічного міжособистісного спілкування або спілкування з малою групою. Масове спілкування в ті часи не мало професійного чи постійного характеру, воно було невід’ємним складником природної поведінки людей. У найдавніших цивілізаціях Шумеру та Єгипту (12 – 4 тис. років до н.е.) було винайдено ідеограми − умовні знаки розміром від одного до трьох сантиметрів. Вони лежать в основі шумерського письма (близько 3500 тис. р. до н.е.), першої відомої ідеографічної системи. У стародавніх цивілізаціях письмена на камені і папірусах використовували для організації економічного життя й управління провінціями. Папірус став першою формою писемних паперових комунікацій, а також сприяв становленню нової соціальної верстви – бюрократії. В інків Древнього Перу роль письма відігравали мотузки різної довжини, товщини і кольору, які сплітали та на яких зав’язували вузлики. На шнурівках «записувалися» розміри врожаю, податків, вартість майна, вказівки з управління імперією. Це явище просторової комунікації. Кожна давня цивілізація знайшла власні форми комунікації (усної і писемної).

Винайдення письма в цілому й абетки зокрема стало першою соціально-комунікативною революцією – комунікація стала опосередкованою, дискретною у просторі й часі, зумовивши розвиток публічного спілкування з утворенням власне мас, різно­видів спільнот, розсіяних у просторі, а проте об’єднаних інтелектуально на осно­ві писаних текстів. Греки писали на вощаних табличках і папірусі, однак у них все ще переважало усне мовлення. Пізніше тексти Платона були записані з пам’яті як його промови, а Гомера ми сприймаємо як «письменника» завдяки зробленим кимось записам. «Геній комунікатора тієї доби стоїть на межі усної та писемної комунікації» (І. Яковлєв). У середні віки греко-римські традиції послабились. В аграрних державах грамотність залишалася привілеєм церкви. Використовуючи латину, церква функціонувала як духовна бюрократія. У ХІІІ столітті почала виникати світська писемність місцевими мовами. У той же час величезна маса людей все ще залишалася неграмотною.

Друкарський верстат, що був винайдений у ХV столітті, став головним культурно-технічним фактором соціальних змін на Заході. Книгодрукування було новою технологією – прототипом масового виробництва, підготовленим усім попереднім розвитком людства (поширення грамотності, використання паперу, перехід до арабських цифр). Друкарство стало чинником виникнення великих інформаційних індустрій, де процеси комунікації набува­ли відносної самостійності й виробничого осмислення. У цю добу латина перетворилася на другу мову, пергамент остаточно поступився місцем паперу, котрий уперше було використано в Китаї ще в І ст. до н. е. У Європі папір з’явився в ХІІ ст., а з ХІІІ ст. його почали виготовляти на мануфактурах. До 1500 р. кожне велике місто мало свою паперову фабрику. Папір допомагав у поширенні розмовної народної мови, математики, наук, комерції. У Китаї книги вироблялися вже від VІІ ст. (першодрукар – Ван Чжень (1290−1333 рр.)), однак китайці користувалися дерев’яними блоками (метод ксилографії). Європейці застосували метал (першодрукарі – Йоганн Ґуттенберґ (1452 р., Німеччина); Степан Драпан (1460 р., Львів); Швайпольт Фіоль (1491 р., Краків); Іван Федорів (1574 р., Львів). Друк став дешевим і швидким, збільшилися обсяги друкованої продукції. Виник новий прошарок «друкованих людей». Друкар став підприємцем. Утвердження друкованої індустрії тривало понад два століття – від інкунабул до нових текстів, словників, енциклопедій, наукової літератури, які стали першими класифікаційними системами інформації. Книгодрукування суттєво сприяло протестантській Реформації, стрімко поширюючи ідеї М. Лютера. Нова хвиля книгодрукування вплинула на освіту, грамотність та релігію і в Північній Америці. Поява газет (у Німеччині – 1609 р.; у Нідерландах – 1616 р.; у Британії – 1622 р., «Weekly News», редактори − Ніколаc Бурн і Томас Арчер) знаменувала нові технології інформаційного обміну та виробництва новин. З епохою французького Просвітництва (ХVІІІ ст.) почалась демократизація писемної комунікації.

Історія комунікацій – це також історія комунікативних засобів: від табличок і каменя через манускрипти й книги − до аудіовізуальних (телеграфу, телефону, радіо, телебачення) та мульмедійних (інтернету). Аудіовізуальні знаряддя комунікації маніфестують першу хвилю нової комунікативної революції. Так, із появою телеграфу (1832 р., російський винахідник П. Шилінг; 1837 р., американський винахідник З. Морзе) змінилась швидкість комунікативних процесів, зникла залежність від транспортних засобів. У 1840 р. почала застосовуватися азбука Морзе. Ділові листи й повідомлення передавалися дротами, що їх кріпили на стовпах уздовж залізничного полотна. У середині ХІХ ст. телеграф запанував у США, а наприкінці ХІХ ст. став глобальною системою завдяки трансокеанському кабелю і створенню першої американської монополій. Телеграф вплинув на розвиток бізнес-процесів: створювалися регіональні центри купівлі і продажу. У газетах, крім політичних та ділових новин, стало більше повсякденної інформації, зокрема світської хроніки, гучних викриттів тощо.

У третій чверті ХІХ ст. з’явився телефон (запатентував А. Белл у 1876 р.). Передавання інформації спростилося, а можливості комунікації розширилися: усні розмови відбувалися вже без допомоги телеграфіста. Телефон мав цілу низку переваг над телеграфом як інтерактивний засіб, тому на початках вони не тільки взаємодоповнювали один одного, а й конкурували між собою. У 80-х рр. ХІХ ст. телефон замешкав у приватних оселях, а на зламі століть, завдяки здешевленню послуг та використанню комутаторів, поширився серед усіх соціальних верств. Цей технічний засіб спілкування розширив існуючі мережі соціальних комунікацій та зміцнив соціальні звички користувачів. Телефон став провісником радіомовлення. З’явилися фотографія (винайдена ще в 1839 р., наприкінці ХІХ ст. стала засобом масової інформації завдяки літографії (репродукції)) та кіно (1895 р., брати Оґюст і Луї Люм’єри, у 20-тих рр. ХХ ст. охопило всі суспільні верстви, котрих передусім вабив технічний ефект «руху картинки» в кіно, згодом – маніфестація за допомогою кінематографу історії, життя) − як засоби масового інформування.

Загалом наприкінці ХІХ ст. телеграф і телефон розширили світ комунікацій. Повідомлення передавалися на більші віддалі, швидше і з меншими витратами. «Обгортка» новин і способи надходження до користувачів урізноманітнювалися. Урбанізація, індустріалізація, розвиток масового суспільства – все це витісняло локальні ідеї, образи, взірці споживання. У той самий час у життя суспільства ввійшли автомобілі, велосипеди, літаки. Нові швидкості змінили виробництво. Будувалися мости, канали, тунелі, залізниці з’єднували міста. Нові технології використовувалися в нових формах мистецтва. Уявлення про життєсвіт та комунікативні можливості розширились завдяки фотографії та кінематографу. Зростання прибутків, вільного часу і різноманіття потреб стимулювали розвиток реклами, що зв’язала масове суспільство з образами. На початку минулого століття головними носіями реклами були газети, згодом – журнали. Наприкінці 20-х рр. радіо почало публічно згадувати своїх спонсорів. Поширення реклами спонукало до запровадження обмежень на її обсяги й зміст. У цілому, перехід до масового суспільства пришвидшило і впровадження радіомовлення у 20-х рр. ХХ ст. (радіо винайшли О. Попов (1895 р.) і Р. Марконі (1897 р.) як канал для азбуки Морзе, інші інженери працювали над пристосуванням його для трансляції голосу). Після завершення І Світової війни почалися аматорські передачі голосу і музики, а в 20-х рр. – корпоративні програми. У 30-х рр. радіо з’явилося майже в кожному помешканні. У США радіомовлення розвивалося в приватному секторі, у Європі – в державному, в Канаді – обома шляхами. Трагічна загибель «Титаніка» в 1912 р. викликало бажання чути повідомлення безпосередньо з місця події. Аналогічно бажання бачити прямий репортаж щораз зростало у зв’язку із трагічними подіями в різних куточках планети. Чути і бачити стало масовою потребою і соціальним замовленням для радіо і телебачення. Радіо в 30-х рр. ХХ ст. викликало велике зацікавлення театральними постановками, спортом і музикою. Радіоновини, на відміну від газет, створювали ефект присутності. Технічні засоби для передавання інформації почали здійснювати потужний вплив на світ, на формування духовних і матеріальних потреб великих мас людей.

Слово «телебачення» вперше вжито в серпні 1900 року. У 1907 р. Б. Розінг винайшов спосіб передавання зображення на віддалі. Електронно-променеву трубку винайшов американець російського походження В. Зворикін (1923 р.). Перша ж телепередача відбулася в 1939 р. у США. Масово проникати в суспільне життя телебачення почало в 50-х рр. ХХ ст. Спочатку телебачення копіювало радіо. Згодом на екрані з’явилися комедійні та пригодницькі програми. Телебачення стало популярною формою сімейного дозвілля, зокрема у вечірні години та у вихідні. Виробництво і перегляд телепрограм стали важливими технологіями соціального життя. Сьогодні телебачення, зокрема цифрове, маючи великі виражальні можливості імітації живого спілкування, плекає та підтримує ефекти присутності і симультанності, використовуючи су­гестивні та маніпулятивні можливості масових комунікацій.

Нова інформаційна доба розпочалася з винайденням комп’ютера (на базі лампових технологій у 1946 р.). Його попередник – калькулятор, а прототипи комп’ютерних програм – азбука Морзе, граматики, арабські цифри, індекси. Історія комп’ютера розпочалася у великих організаціях, НДІ та в армії, а після винайдення мікросхем (1971 р.) він потрапив до приватних помешкань, на телебачення, в мистецтво, змінивши характер і перебіг багатьох соціальних процесів (зокрема ПК уможливив працю вдома, дав можливість формувати та зберігати великі масиви інформації різних типів тощо). У другій половині ХХ ст. розпочалася інтеграція комп’ютерних та комунікаційних технологій, перетворивши інформацію на ключовий ресурс людства. Наприкінці ХІХ – поч. ХХ ст. системи теле- та радіомовлення об’єднано у глобальні системи телекомунікацій разом із виробництвом, фінансами, політикою та соціальною сферою. Розширюється асортимент інструментів для пошуку інформації, спілкування і комунікативної взаємодії. Формується інформаційне суспільство. Розвиваються інформаційно-комунікаційні потреби людей та організацій, пов’язані зі створенням, поширенням, збереженням та переробкою великих масивів інформації та необхідністю мобільних комунікацій. Виникають новітні глобальні виклики розвитку, пов’язані з електронними медіа.

Загалом засоби комунікації стали потужним інструментом масовізації спілкування, стимулом і майданчиком для виникнення соціальних комунікативних технологій. Розвиток комунікацій відображає та супроводжує науково-технічний і соціальний поступ суспільства.