Тема Лексика усної мови

Знати поняття діалектизмів, жаргонізмів, розмовної лексики

Вміти доречно використовувати лексику усної мови

Лексику стилістично марковану поділяють на такі групи: 1) роз­мовна, 2) просторічна, 3) діалектна і жаргонна, 4) специфічно-побутова, 5) суспільно-політична, 6) термінологічна, 7) емоційно-експресивна.

Слова розмовні вживаються переважно в усному мовленні. До цієї групи належать, наприклад, слова: теревенити, мішанина, біганина, бі­долаха, анічичирк, буча, ушкварити, тряхонути, буркотіти.

Просторічні слова вживаються в невимушеному, довільному мов­ленні. Вони стоять на межі літературної і жаргонної лексики, часом надають мовленню зневажливо-іронічної експресії: комизитися, відчи­крижити, шалапут, скиглити, бузувати, рачкувати, насобачитись, ви­трішкуватії, халамидник, базіка, чванько, антихрист, баньки, хапуга, халтурник, брехун, бурда.

Як зазначають дослідники, до просторічних зараховують ті мовні засоби, які наявні в різних сферах загальнонародного усного спілкуван­ня і залишаються за межами загальновизнаних засобів і норм літератур­ної мови. Напр.: варнякати, забрьохатись, розшолопати, проциндрити, беркицьнутись.

У діловому і науковому стилях просторічні елементи мови не вжи­ваються зовсім, у публіцистичному можуть бути вжиті в поодиноких випадках для надання публіцистичного ефекту висловлюваній думці. У художній літературі вони застосовуються як засіб характеристики мови персонажів. Основною ознакою, за якою слова належать до просторіччя, є їх особлива експресивність (надають предметам, явищам зневажливої, іронічної, грубуватої, фамільярної оцінки). Таку експресивність можуть творити суфікси згрубілості, відмінні від літературної мови наголос, вимова тощо. Порівн.: барахло, барахлячий, хапуга, брехуха, наприндитись, беркицьнутися, конина, звиняйте.

Просторічні елементи потребують великої обережності і такту при їх використанні.

Діалектизми і жаргонізми (соціальні діалектизми) функціонально подібні до просторічних слів, але виразніше пов'язуються з певною діа­лектною територією (порівн. буковинське: горботка, гані, горнец, цебер, студинец) і певним соціальним середовищем (порівн. педагогічне: хвіст — двійка, зрізатись — не скласти іспит, вікно — перерва між заняттями). Іноді вони вводяться в літературні твори для зображення життя і побу­ту носіїв того чи іншого діалекту або жаргону. Напр.: «Ти, відай, знаєш, лицарю, що я і твій вітець заручили тебе ще в дитинстві з моєю улюбле­ною небогою Христею... Я дам благословення і обдарую вас багатим віном, аби добре боронив Шипинську землю, що викохує таких лица­рів, як твій ненько і ти, його син» (М.Івасюк). «Ох і класно було в турпоході! Пацани наші рюкзаки всю дорогу труґали» (З розмови). У місті я знюхався з вуркаганами, захопився їхньою романтикою (І.Гришин-Грищук).

Діалектизми зовсім не вживаються в діловому і науковому стилях мови, хоч трапляються випадки термінологізації окремих діалектних назв у сільськогосподарській, ботанічній та інших галузях науки (вважають, щоправда, що цей процес в основному вже закінчився). Напр.: цукриця (діабет), сновида (рос. лунатик), корчі (судома), грець, родимець (параліч), гарячка (температура), сухоти (туберкульоз), чиряк (фурункул). Можливі випадки, коли ці групи слів є ілюстративним матеріалом (у лексикографії, діалек­тології, етнографії тощо). Напр.: Уже від «Святого Миколая» група леґінів - гуцульських парубків, готується до коляди (О.Воропай).

В усній, розмовній мові мешканців певної території діалектизми ви­користовуються без спеціальної стилістичної мети. У свідомості мовців вони навіть не відмежовуються від усієї сукупності лексичних засобів загальнонародної української мови.

Просторічні слова звичайно мають знижений (згрубілий, іронічний) колорит, тому вони властиві розмовно-оповідним різновидам мовлення, а перебуваючи на межі літературного - нелітературного мовлення, від­значаються невимушеністю, «вільністю» вживання. Порівн. розмовні: біганина, бідолаха, буча, брехун, гавкати, ушкварити і просторічні, екс­пресивно різкіші: скиглити, бузувати, поцупити, рачкувати, проциндри­ти (розтратити нераціонально), насобачитись, халамидник, охламон, зма­хувати (бути схожим на когось), заберись геть, на радощах (напр., пус­титися в танок) та ін. Якщо в розмовному мовленні такі слова, внаслі­док своєї експресії, можуть вживатись, у стилі публіцистичному - зрідка, з виразною стилі­стичною метою, то в діловому і науковому стилях вони недопустимі.

Жаргонізми функціонально близькі до просторічних слів, проте тісніше пов'язані з певною соціальною групою людей, з соціальним середовищем. Вживання їх у літературній мові може бути ви­правдане лише особливими стилістичними завданнями: стилізацією чи індивідуалізацією мови дійових осіб (порівн.: бурсацький жаргон у творах С.Руданського, злодійське арго у творах І.Микитенка). Напр.: збацати (станцювати), охмуряти (викликати почуття симпатії), стибрити (вкра­сти), лажа (неприємність), на атасі (на чатах) та ін.

Діалектна лексика (етнографічні, територіальні, соціальні діалек­тизми) сферою свого застосування мають розмовний і художній стилі, хоч функції їх у цих стилях різні: понятійно-номінативна — у розмов­ному, художньо-зображувальна — у художньому (відображення місце­вого колориту, типізація характерів). У науковому стилі діалектні лек­семи термінологізуються (власне, вже термінологізувалися в сільсько­господарській, ботанічній галузях науки) або вживаються як ілюстра­тивний матеріал (у діалектології, історії мови). Щоправда, процес пе­реходу діалектної лексики в розряд літературно-нормативної ще три­ває, тому давати функціональну оцінку таким словам треба з допомо­гою словників, і то з урахуванням відставання словника від змін у лексичній системі мови. Порівн.: літ. плай, запаска, ґрунь, полонина, мешкати, ґречний, діал. помешкання (квартира), помаранчі (мандари­ни), ягоди (суниці), бараболя (картопля).

Питання для самоконтролю

1. Що таке просторічні слова?

2. Що таке діалектизми? Яка сфера їх використання?

3. Яке стилістичне навантаження жаргону?