Основні проблеми розвитку та розміщення народного господарства України
Сучасна територіальна і галузева структури господарства України характеризуються нераціональністю і неефективністю:
деформована галузева структура господарства, значна частка первинного сектору за недостатнього розвитку виробництва товарів широкого вжитку;
недостатній розвиток АПК, зокрема галузей переробки сільськогосподарської продукції;
незадовільний і обмежений за видами розвиток сфери послуг;
технічна відсталість вітчизняних підприємств, і, як наслідок, велика матеріаломісткість, енергоємність, собівартість, низька конкурентоспроможність продукції;
нерівномірність територіального розвитку господарства, що виявляється у надмірній концентрації виробництва і створенні значної екологічної напруженості в одних регіонах і слабкого розвитку промисловості в інших.
У господарстві досі переважають енерго- і матеріаломісткі екологічно небезпечні виробництва. Багато підприємств випускають продукцію низької якості і високої собівартості, яка неконкурентоспроможна на внутрішньому і зовнішньому ринках. Чимало проблем у сільському господарстві, де продовжують існувати віджилі колгоспи.
Гострою є проблема втрати Україною свого власного внутрішнього ринку. Законодавство нашої країни не захищає вітчизняного товаровиробника і створює пільгові умови для іноземних виробників.
Подолання цих недоліків є необхідною умовою подальшого розвитку господарства країни. Воно може бути здійснене шляхом:
формування ринкового середовища, сприяння вільній конкуренції;
визначення пріоритетних галузей та надання їм підтримки з боку держави , в Україні такими є високотехнологічні науково – місткі галузі машинобудування, АПК та легка промисловість;
стимулювання інноваційної діяльності підприємств, запровадження нових технологій;
зменшення енергоємності виробництва, закриття неефективних виробництв та зміна галузевої структури господарства;
підвищення конкурентоспроможності українських підприємств та розширення ринків збуту для національних товарів.
Тема 8. Природний та трудоресурсний потенціал України.
Природно-ресурсний потенціал України.
Природна та економічна класифікація природних ресурсів.
Демографічні передумови розміщення продуктивних сил
Чисельність та розміщення населення. Національний склад населення та його територіальні особливості
Трудовий потенціал.Трудові ресурси та їх особливості
Природно-ресурсний потенціал України.
Природно-ресурсний потенціал - сукупність усіх природних засобів, запасів, джерел, які є і можуть бути мобілізовані, використанні для досягнення певної мети.
Природно-ресурсний потенціал - важливий фактор розміщення продуктивних сил, який включає природні ресурси і природні умови.
Під природними ресурсами розуміють тіла й сили природи, які за певного рівня розвитку продуктивних сил можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства.
Природні умови - це тіла й сили природи, які мають істотне значення для життя і діяльності суспільства, але не беруть безпосередньої участі у виробничій і невиробничій діяльності людей.
Основу природно-ресурсного потенціалу (ПРП) України (див. Рисунок) складають багаті земельні та мінеральні ресурси (близько 2/3 інтегрального ПРП) та водні і природні рекреаційні ресурси. Ці чотири види природних багатств зосередили 95 % сумарного потенціалу природних продуктивних сил України.
Серцевину природно-ресурсного комплексу України становить потенціал земельних ресурсів (сільськогосподарських угідь), який складає близько 2/5 від сумарного ПРП держави. У його внутрівидовій структурі виділяються орні землі - 91,7%, землі під багаторічними насадженнями - 6,3 %, пасовища - 1,4 % та сіножаті - 0,6 %. У потенціалі земельних ресурсів зосереджено 57,4 % інтегрального ПРП Південного та 55 % Західного макрорайонів. Серед областей він набуває найбільшого значення у Вінницькій, Тернопільській, Хмельницькій, Одеській. В цілому земельні ресурси є головною природною продуктивною силою у двадцяти із двадцяти п'яти областей України. Найбільш потужний земельний потенціал мають багаті на сільськогосподарські угіддя степові райони, однак ефективність його використання у 1,3 рази вища у лісостепу.
Україна має потужний мінерально-сировинний комплекс міждержавного, а в деяких випадках і світового значення. Насамперед це стосується ресурсів кам'яного вугілля, озокериту, залізних та марганцевих руд, кухонної та калійної солі, графіту, каоліну, бентонітових глин. У структурі потенціалу мінеральних ресурсів понад 70 % припадає на паливно-енергетичні, близько 17 % - на металічні корисні копалини, 4,5 % - на нерудну сировину для чорної металургії та гірничо-хімічну сировину, майже 7 % - на будівельні матеріали. Особливо велике значення має мінеральний потенціал Східного економічного макрорайону, а серед областей - Луганської, Донецької та Дніпропетровської, де корисні копалини є основним природним багатством, а їхнє використання - головний стрижень соціально-економічного розвитку як сьогодні, так і у віддаленій перспективі. Разом з тим, у зазначених областях, які зосереджують більш як 4/5 мінерального потенціалу України, а також у деяких інших районах (Прикарпаття, Крим), найбільшою мірою відчувається потреба в забезпеченні комплексного підходу до розробки родовищ, впровадженні у виробництво схем глибокого збагачення та широкому використанні його відходів, удосконаленні господарського механізму освоєння надр.
Україна має великі рекреаційні можливості в європейському масштабі. Лише два найперспективніших в цьому відношенні регіони республіки - Азово-Чорноморське узбережжя та Карпатський - дають змогу щороку забезпечити природними (в тому числі лікувальними) ресурсами рекреантів, кількість яких у два з половиною рази перевищує сучасну чисельність населення України. За величиною і структурою природно-рекреаційного потенціалу, особливостями організації відпочинку і лікування чітко виділяються декілька районів. Головне місце належить південним областям Азово-Чорноморського узбережжя, де розміщено близько 2/5 ресурсів відпочинку. З огляду на це особливо вирізняється Автономна Республіка Крим, її сприятливі умови можуть забезпечити майже п'яту частину рекреаційних потреб, які задовольняються в межах України. Чудові кліматичні умови Південного берега Криму, наявність мінеральних вод і грязей дають змогу функціонувати тут курортам з унікальними природними факторами. Не менш важливим перспективним районом рекреації є Карпатський (18,8 % сумарного потенціалу). Тепле літо й м'яка зима, величезні запаси сульфідних, вуглекислих, гідрокарбонатно-сульфатних, кальцієво-магнієвих, сульфатних натрієво-кальцієвих вод та грязей дають змогу розвивати тут територіально-рекреаційні комплекси міжнародного значення. Досить потужні природно-рекреаційні комплекси мають Київська та Харківська агломерації. Крім значних ресурсів тривалого і короткочасного відпочинку і туризму, тут відомі значні запаси мінеральних вод (Біла Церква, Березовські Мінеральні Води). В цілому ж у чотирьох названих рекреаційних районах акумулюється понад 70 % природно-рекреаційного потенціалу України.
Потенціал водних ресурсів України досить обмежений. Так, її забезпеченість поверхневими водами на 1 км2 порівняно із показниками колишнього СРСР нижча у 2,4 рази, на 1 га сільськогосподарських угідь - у 6,7, на душу населення - в 16 разів. Проте для країни характерний дуже високий рівень господарського освоєння потенціалу водних ресурсів, який щонайменше у 10 разів вищий, ніж по СНД в цілому, і має до того ж тенденцію до значного зростання вже у найближчій перспективі. Саме завдяки високій інтенсивності використання водні багатства в інтегральному ПРП України є третім, у Західному та Південному економічних макрорайонах - другим, а у Закарпатській та Івано-Франківській областях - першим видом природних ресурсів.
Україна належить до бідних на ліс районів. Середня лісистість становить усього 14,2 %. І хоча ліси відрізняються порівняно високою продуктивністю - середній приріст деревини в них досягає 3,95 м3/га (утричі вище за показник по СНД), а середній запас насаджень, незважаючи на їхній невеликий середній вік (44 роки), також достатньо високий - 164 м3/га, все ж питома вага потенціалу лісових ресурсів в інтегральному ПРП - лише 4,2 %. Даний показник навіть у найбільш лісозабезпечених Закарпатській, Івано-Франківській, Рівненській та Волинській областях коливається в межах від 16,1 до 17,6 %. Звичайно, і це необхідно підкреслити, середня оцінка 1 га лісових угідь далеко не розкриває їхнього народногосподарського значення. З одного боку, воно матеріалізується у природно-рекреаційному, фауністичному, земельному потенціалі, а з іншого - у збереженні генофонду живої природи, забезпеченні екологічної рівноваги і самого життя на Землі, які, звичайно ж, не можуть бути оцінені економічно.
Сучасний стан, перспективи і територіальна диференціація потенціалу фауністичних ресурсів значною мірою зумовлені впливом економічної діяльності людини. Головним видом у його структурі є медоносні ресурси (68,6 %), далі йдуть рибні (28,8 %) та мисливські (2,6 %). Фауністичні ресурси використовуються достатньо інтенсивно, проте їхній вплив на господарський профіль країни незначний. Це стосується навіть найбагатших на медоносні та рибні ресурси південних і придніпровських районів (Полтавська, Дніпропетровська, Херсонська області). Таке становище збережеться і в найближчому майбутньому, хоча продуктивність фауністичних ресурсів України може бути значно підвищена.
В інтегральному ПРП України досить чітко простежується загальна закономірність зростання територіальної щільності ПРП у напрямку з півночі та північного заходу на південь та південний схід, що насамперед пов'язано з підвищенням продуктивності в тому ж напрямку мінеральних, земельних, природних рекреаційних ресурсів . Розвиток ПРП, перспективи його народногосподарського використання мають свої яскраво виражені специфічні проблеми і потребують конкретних механізмів для кожного з регіонів України .