20.5. Техніка та технологія мовлення керівника навчального закладу

Важливими складовими професійного мовлення керівника навчального закладу є технологія та техніка мовлення (Таблиця 20.4.1).

Техніка мовлення – це навички та вміння реалізувати мовлення в конкретній мовленнєвій ситуації так, щоб вона справляла на слухачів евристичне (інтелектуальне), емоційно-естетичне, спонукальне враження.

Артикуляція – сукупність рухів і положень вимовних органів, необхідних для утворення звука. Дотримання правильного положення артикуляційних органів під час вимовляння як окремих звуків, так і складів, слів визначає чіткість артикуляції, яка є необхідною умовою адекватного сприйняття навколишнього змісту мовлення.

Дикція – це ясність і чіткість у вимові слів, складів і звуків. Вона сприяє правильному сприйманню підлеглими мовлення керівника. Недбалість у вимові робить мовлення нечітким і нерозбірливим. Це виявляється у ”з’їданні” кінцевої приголосної або звуків всередині слова, звучанні ”крізь зуби”.

Таблиця 20.4.1

Компоненти техніки і технології мовлення

ТЕХНІКА МОВЛЕННЯ	Артикуляція
	Дикція
	Діапазон голосу
	Інтонація
	Пауза (логічна, смислова, психологічна)
	Підтекст
	Тембр голосу
	Темпоритм мовлення
ТЕХНОЛОГІЯ МОВЛЕННЯ	Витривалість голосу
	Виразність мовлення
	Голосоведіння
	Плинність мовлення
	Посилання звука
	Мовленнєве дихання
	Сила звука й голосу

Дикція залежить від злагодженої та енергійної роботи всього мовленнєвого (артикуляційного) апарату, до якого належать губи, язик, щелепи, зуби, тверде і м’яке піднебіння, маленький язичок, гортань, задня стінка глотки, голосові зв’язки. Одні з них пасивні у мовленні, а інші беруть активну участь, тому їх необхідно тренувати.

Діапазон голосу – це об’єм голосу, межі якого визначаються найвищим і найнижчим тоном. Звуження діапазону голосу призводить до появи монотонності, збідніння звукової палітри. Одноманітність звучання, у свою чергу, притупляє сприймання, послаблює управлінський вплив мовлення.

Інтонація – це видозміни висоти звучання, сили, тембру голосу, членування мовлення паузами у процесі його розгортання. Інтонаційна виразність мовлення може підкреслити, посилити творчий задум автора або видозмінити, спотворити його. Мовлення керівника навчального закладу повинно приваблювати своєю природністю, розмовним мелодичним малюнком і, на відміну від звичайної бесіди, бути контрастнішим, більш виразним.

Пауза – засіб впливу на слухача. Паузи можна поділити на дихальні (використовуються, щоб набрати дихання. У цей момент ви відпочиваєте самі й даєте відпочити аудиторії, але треба слідкувати за тим, щоб ці паузи збігалися з паузами логічними), логічні (відбивають структуру тексту, в першу чергу розділові знаки) та психологічні (використовуються для того, аби звернути на щось увагу слухачів чи підготувати їх до якогось важливого моменту). Пауза використовується при переходах від однієї думки до іншої як засіб, щоб підкреслити певну думку.

Підтекст – потужний засіб образного втілення й тлумачення матеріалу, перетворення його на актуальний і сучасний предмет, необхідний і цікавий для слухачів. Адекватне виявлення підтексту сприяє адекватному ставленню підлеглих до теми розмови, створює надійне емоційне підґрунтя ефекту ”переживання”. У цьому процесі важливим є не тільки підтекст слова, а й підтекст сприйняття. Кожне сказане керівником слово несе в собі смислову енергію залежно від інтонації, характеру мовця, конкретної ситуації. Підтекст – це психологічний і психоаналітичний відбиток, залишений особистістю керівника в уяві підлеглих.

Тембр голосу – забарвлення звука, його яскравість, м’якість, теплота, індивідуальність, тобто те, що відрізняє голос однієї людини від іншої.

Темпоритм мовлення – швидкість у цілому та тривалість звучання окремих слів, складів, а також пауз у поєднанні з ритмічною організованістю, розміреністю мовлення. Швидкість мовлення залежить від індивідуальних якостей керівника навчального закладу, змісту його мовлення та ситуації спілкування. Тривалість звучання окремих слів залежить не лише від їх довжини, але й від значимості в даному контексті. Складну частину матеріалу керівник викладає в повільному темпі, далі може говорити швидше. Обов’язково сповільнюється мовлення, коли потрібно сформулювати висновок.

Технологія мовлення. Сила звука й голосу – об’ємність, звучність голосу. Сила звуку й голосу залежить не від фізичних зусиль, які призводять до напруження м’язів гортані та голосових зв’язок, а від правильного, активного мовленнєвого дихання, від активності роботи органів мовленнєвого апарату, вміння користуватися резонаторами. Сила – це більшою мірою повноцінність, компактність, ніж гучність звуку, і визначається тим простором, який звук повинен заповнити.

Виразність мовлення – це справжній вияв професійної культури керівника навчального закладу, воно допомагає йому створити атмосферу колективного естетичного переживання. Слухові враження, часто є найдієвішими, найсильніше впливають на серце, розум і вчинки підлеглих.

Глосоведіння. Голос – найголовніший елемент технології мовлення, який для керівника є основним засобом праці. Вдихаючи і видихаючи повітря у процесі говоріння, людина змушує голосові зв’язки змикатися і розмикатися. Внаслідок цього з’являється голос. Він стимулюється інтелектом мовця, його емоціями (бажанням говорити), волею. Сам голос – слабкий. Щоб він зазвучав, необхідне посилення звуків голосу. Воно здійснюється резонаторами (посилювачами): грудною клітиною, піднебінням, зубами, носовою порожниною, кістками обличчя, лобними пазухами. Розрізняють верхній резонатор (ротова порожнина, ніс) і нижній, грудний резонатор (дихальне горло, бронхи, легені). Отже, звучання голосу, його основні властивості значною мірою залежать від побудови резонаторів, від того, в якому вони стані і наскільки правильно спрямовуються звуки голосу в резонатори.

Плинність мовлення (швидкість). Існує чотири види плинності:

1. Простота здатність індивіда говорити з малою кількістю пауз, здатність заповнювати час мовленням.

2. Здатність продукувати послідовні, розумні, ”семантично щільні” вислови, майстерне використання семантичних і синтаксичних ресурсів мови. Люди, що володіють цим типом плинності, говорять легко, компактно і спокійно саме те, що хочуть сказати; вони не намагаються заповнити мовлення великою кількістю семантично порожнього матеріалу;

3. Здатність вміти говорити необхідні речі у значній кількості ситуацій і контекстів. Людина, що володіє таким типом плинності, завжди говорить правильні речі, почувається комфортно в різних видах комунікативних ситуацій.

4. Здатність окремих людей творчо використовувати мовлення, висловлювати власні думки оригінальним способом, вслухатись у гру звуків, варіювати стиль нового мовлення, конструювати метафори тощо. Такі люди справляють враження, ніби вони дуже швидко анотують те, що скажуть, здатні негайно оцінити велике коло альтернативних способів відреагувати на ситуацію і обрати один із них, який звучить приємніше чи ясніше.

Плинність мовлення охоплює як ”лексикон” керівника (знання лексичних одиниць, синтаксичних і когнітивно-мовних формул), так і її ”прагматикон” (знання схем взаємодії при спілкуванні, знання регістрових відповідностей між лексиконом і ситуацією взаємодії).

Посилання звука – це ознака політності (злетності) голосу, під яким розуміється здатність ”посилати” свій голос на відстань і регулювати силу голосу; здатність голосу виділятися на фоні інших звуків. Посилання звука забезпечує йому нормальну почутість у різних точках аудиторії. Обов’язковою попередньою умовою, що забезпечує політність голосу, є психологічна настанова керівника на спілкування. Політність залежить також від того, наскільки правильно оцінив керівник особливості акустики даної аудиторії, зміг ”віддати” звук, забезпечити його посилання. Значну роль у забезпеченні політності відіграє і чіткість артикуляції, оскільки нечітка робота органів мовлення не дає змоги сформуватися повноцінному звуку.

Мовленнєве дихання називається фонаційним (від грец. phono – звук). У процесі дихання активну участь беруть носоглотка, бронхи, легені, грудна клітина, діафрагма. Щоб їх робота була правильною й ефективною, вони повинні бути фізично здоровими, розвинутими. Якість дихання залежить також від віку мовця. Залежно від того, які м’язи беруть участь у процесі дихання, розрізняють 4 його типи:

1. Верхнє або ключичне дихання, що здійснюється за рахунок скорочення м’язів, які підіймають і опускають плечі та верхню частину грудної клітини. Це поверхове дихання, під час якого працює лише верхня частина легенів.

2. Грудне дихання здійснюється міжреберними м’язами. При цьому діафрагма малорухлива, тому видих недостатньо енергійний.

3. Діафрагматичне дихання відбувається внаслідок скорочення м’язів діафрагми (скорочення міжреберних дихальних м’язів дуже незначне).

Зазвичай людина використовує всі три типи дихання, але в кожного переважає якийсь певний тип. Так, жіноче дихання в процесі еволюції склалося як переважно грудне, а чоловіки дихають здебільшого за допомогою діафрагми. Найефективнішим – найповнішим і правильним – вважається четвертий, змішаний, тип дихання:

4. Реберно-діафрагмове, коли в процесі дихання рухаються і ребра, і діафрагма. Напруження нижніх міжреберних м’язів дозволяє утримувати діафрагму в скороченому стані, що сприяє спокійному, рівномірному видиху непомітному для оточуючих.

Дихання має два основних акти: вдих і видих, якість яких теж відповідно забарвлює звукове мовлення, а пауза між ними є показником характеру дихання. Так, послідовність звичайного фізіологічного дихання – вдих, видих, пауза – передбачає, що його складові короткі й однакові за тривалістю. Мовлення і читання вголос вимагають великої кількості повітря, його економної витрати та своєчасного поновлення. При публічному виступі, особливо коли керівникові навчального закладу доводиться говорити тривалий час, нетреноване дихання дає про себе знати: може почастішати пульс, почервоніти обличчя, з’явиться задишка.

Диханням можна керувати: навмисне (фонаційне) дихання (на відміну від фізіологічного) здійснюється в іншій послідовності: короткий вдих, пауза, довгий звуковий видих. На початковому етапі опанування мовленнєвим диханням здійснюється за допомогою волі та свідомості. Згодом навмисне (довільне) мовленнєве дихання перетворюється на ненавмисне (мимовільне).

Важливою особливістю регуляції дихання у керівника є здатність довільно, залежно від мети, в тому числі й мовленнєвої, змінювати темп, ритм, активність, амплітуду дихальних рухів.

Пам’ятка керівнику навчального закладу щодо розвитку навичок фонаційного дихання (за Н. Бабич) :

1. Вдихати повітря через ніс слід вільно, безшумно.

2. Починати говорити можна тоді, коли в легені взято незначний надлишок повітря, необхідного для виголошення структурно-логічної частини тексту: це позбавить від ”позачергового” вдиху, який порушує плавність і ритм мовлення, спричиняє уривчастість, поверхневість дихання.

3. Не допускати, щоб повітря було витрачене повністю (тобто не допускати повного звільнення легенів від повітря) – це призведе до аритмії, фальцетів тощо. Витрачати повітря слід економно й рівномірно.

4. Пам’ятати, що від глибини вдиху залежить сила видиху, отже – сила звучання голосу.

5. Вдихати та видихати слід безшумно, непомітно для слухача, адже якісний звук утворюється спокійним струменем повітря, що виходить під час рівномірного вдиху й видиху (тут не йдеться про афективне мовлення).

Витривалість голосу – здатність витримувати певне навантаження. Витривалість голосу забезпечується правильним мовленнєвим диханням, чіткістю артикуляції, якістю резонування і дотриманням ряду вимог, найбільш важливими серед яких є гігієна голосових зв’язок. Після робочого дня необхідно протягом кількох годин утримуватися від розмов або намагатися спілкуватися дуже короткими фразами при мінімальній їх звучності.

Ефективною методикою роботи над розвитком і вдосконаленням техніки та технології професійного мовлення керівника навчального закладу є дотримання таких головних вимог:

1. У процесі мовної діяльності керівника головним моментом правильного звуковидобування є свідоме зімкнення зв’язок. Свідоме активне зімкнення зв’язок – засадовий принцип, який відрізняє професійну мовну діяльність від побутового мовлення.

2. Підсвідоме володіння диханням (тобто так, як ми робимо це у звичайному житті, коли дихаємо). Дихання в житті регулюється підсвідомістю, ми не замислюємося про те, вистачає нам повітря чи ні, коли ж ми говоримо у процесі професійної діяльності, ця проблема переслідує нас постійно. За допомогою поступового ускладнення вправ можна добитися ”неконтрольованого” дихання.

3. Активна робота резонаторів. Спеціальними вправами, головна з яких – вібраційний масаж, або масаж резонаторів, досягається вимовляння з максимальним використанням вібраційних засобів (резонаторів) промовця, які дають ”шляхетний звук”, найменшу втомлюваність голосу й, головне, дохідливість вимовлюваного.

4. У процесі професійної діяльності мовний апарат максимально (наскільки це можливо за конкретного матеріалу (тексту)) спокійний. Дуже важливо, щоб мовний вплив не ”втікав у дикцію”, щоб підлеглі найуважнішим чином не стежили за ротом керівника як за найвиразнішим елементом у хибно здійснюваній мовленнєвій діяльності, а слухали й чули сенс висловлюваного.

5. Мовні дані розвиваються тільки в єдності психічного й фізичного. Будь-яке голосове тренування, не поєднане з практичною роботою над текстом, не зможе достатньо повно реалізувати завдання, які висувають до розвитку й виховання мовно-вокальної царини керівника. Будь-яка вправа повинна мати смислове підґрунтя.

6. Мовленнєва діяльність керівника розглядається не взагалі як одна з властивостей людського організму, а як вираження людської індивідуальності, всіх особливостей розуму й психофізичного складу особистості, як найважливіший інструментарій професійної діяльності.

Розвинуте мовленнєве дихання, поставлений голос, досконала дикція надають слову керівника навчального закладу яскраву інтонаційну виразність, що дозволяє передавати у мовленні найтонші відтінки (нюанси) думок і почуттів.

Сьогодні в педагогіці існує розроблена система вправ з техніки мовлення, яка, спираючись, на досвід театральної педагогіки, виглядає як комплекс навичок у мовленнєвому диханні, голосоутворенні та дикції, дозволяє керівнику донести до підлеглих усе багатство змісту свого слова. Для розвитку та вдосконалення техніки мовлення необхідно знати будову мовленнєвого апарату та можливі засоби його розвитку, що допоможе керівнику майстерно використовувати можливості дихання, голосу, дикції в управлінській роботі.