20.4. Культура мовлення керівника навчального закладу

Професійна культура спілкування керівника навчального закладу – це соціально значимий показник його здібностей, уміння будувати взаємини з іншими, здатність і вміння сприймати, розуміти, засвоювати зміст думок, почуттів, намагань у процесі розв’язування передбачених управлінською технологією конкретних завдань.

Культура спілкування є однією з важливіших характеристик професійної культури керівника навчального закладу.

Культура спілкування – це здатність використовувати оптимальні для конкретної ситуації мовленнєві засоби. Система ритуалів і відповідних словесних формул, яка вживається з метою встановлення контакту та підтримки доброзичливої тональності спілкування, становить мовленнєвий етикет.

Культура спілкування є складовою частиною культури людини взагалі. Для культури спілкування характерна також нормативність. Вона визначає, як мають спілкуватися люди в певному суспільстві, в конкретній ситуації. Зазвичай норми визначаються станом суспільства, його історією, традиціями, національною своєрідністю, загальнолюдськими цінностями.

Лише знання не забезпечать культури спілкування, якщо ними не скористатися. Для того, щоб спілкування було успішним, потрібні вміння, а їх набувають із досвідом психологічними засобами, за допомогою певних вправ.

Основними елементами культури мовлення є активність, гнучкість мовлення, запас слів, логіка мовлення, образність мовлення, орфоепія, дотримання літературних норм.

Активність мовлення. Мовлення − завжди процес активний, бо в ньому виявляється ставлення суб’єкта спілкування до оточуючої дійсності. Саме активність забезпечує ініціативну мовну поведінку співрозмовника, що так важливо для досягнення мети спілкування. Активність мовлення викликає у співрозмовника емоційне ставлення.

Гнучкість мовлення – це рухливість голосу, пов’язана з умінням вибирати такі характеристики, що відповідають конкретним умовам спілкування: це і зміна голосу в межах існуючого діапазону, і адаптивність (тобто пристосовуваність голосу до акустичних умов, у яких керівник змушений говорити), і вміння долати голосом звукові перешкоди (розмови, сторонні шуми). Гнучкість мовлення полягає в легкості, різноманітності підвищень або знижень основного тону, в змінах тембру відповідно до вимог – логічних і художніх певного тексту. Здебільшого гнучкість голосу стосується його змін по висоті.

Запас слів. Грамотне чисте мовлення одразу створює враження освіченості, інтелігентності.

Логіка мовлення. Логічним називається мовлення, що забезпечує смислові зв’язки між словами і реченнями в тексті. Словесне вираження думки здійснюється за законами логіки – науки про мислення. Логічність виявляється в точності вживання слів і словосполучень, у правильності побудови речень, у смисловій завершеності тексту. На основі логічності визначаються доступність, дієвість, доречність мовлення. Щоб мовлення було логічним, треба володіти знаннями з мови і законами зв’язного мовлення. Необхідно оволодіти логікою викладу матеріалу, враховувати мовленнєву ситуацію. Коли мовлення точне − то воно логічне.

Логічне мовлення формується на основі:

• навичок логічного мислення (вправного їх застосування), спрямованого як на нагромадження знань (логіки пізнання), так і на передачу цих знань співрозмовникові;

• знання мовних засобів (і навіть позамовних – міміки, жестів), якими можна оформити думку;

• володіння технікою смислової зв’язності, тобто логікою викладу, за якої не виникає суперечностей у межах цілого тексту.

Логічним буде мовлення, у якому:

• поєднання одного слова з іншим несуперечливе (одне судження правильне, друге − хибне, третього не дано);

• слова розташовуються в логічній послідовності, яка відповідає ходові думки і за якої не виникає смислових непорозумінь;

• не порушено смислових, структурних, інтонаційних та експресивних зв’язків у межах цілого тексту, яким передається зв’язок несуперечливих суджень.

Образність мовлення. Образність мови – це здатність мовних одиниць викликати наочно-чуттєві уявлення про щось, а образність мовлення – процес володіння засобами мовної образності, які в мовленні набувають своєрідного навантаження: відбір, повторення, розміщення, комбінування, трансформування тощо.

Істотними ознаками образності є яскравість, метафоричність, багатство (різноманітність) використовуваних засобів, точність, оригінальність (самостійність), цілеспрямованість тощо.

Орфоепія – це сукупність вимовних норм літературної мови. Літературна вимова – це зразкова, нормалізована вимова освічених людей, без будь-яких просторічних або діалектних рис.

Дотримання літературних норм. Літературна мова – опрацьована форма загальнонародної мови, яка має певні норми в граматиці, лексиці, вимові тощо. Головною ознакою літературної мови є її наддіалектний характер, стабільність літературної норми. Норма як загальномовна категорія – це історично сформований і суспільно усвідомлений стандарт, вироблений літературною традицією, який регулює мовленнєву діяльність у її типових функціонально-комунікативних різновидах. Мовні норми – це сукупність найбільш традиційних реалізацій мовної системи, повторюваних, відібраних і закріплених у процесі спільної комунікації. Літературна норма мови – це ознаки, правила літературного мовлення, яке є зразком писемної та усної форм спілкування.