Висновки

Рішення як діалектична категорія є складовою пізнавальної і практичної діяльності людини.

Ступінь обґрунтованості рішень визначає рівень ефективності системи управління будь-якої організації.

У науковій літературі рішення розглядається неоднозначно через його діалектичну сутність. Його розуміють як процес, акт, результат вибору.

Управлінське рішення є організаційною реакцією на проблему, приймається через вибір певного курсу дій на основі усвідомлення мети, завдань засобів їх досягнення, способу дій за наявних умов.

Управлінське рішення тісно пов’язане з функціями управління. Вони обслуговують один одного.

Управлінське рішення – це центральний акт управлінської діяльності, сила впливу на людину, навколишнє середовище, на поведінку людей та їх діяльність.

Питання для самоперевірки

1. Що розуміють під поняттям ”рішення”?

2. Охарактеризуйте управлінське рішення як продукт управлінської праці.

3. На розробку і прийняття управлінського рішення впливає ряд чинників. Назвіть їх.

4. Зробіть аналіз принципів прийняття рішень.

5. Назвіть різноманітні цілі і завдання, засоби виконання управлінських рішень, що створює різноманітність їх типів. Назвіть їх.

6. Охарактеризуйте об’єктивні умови вироблення результативних управлінських рішень.

7. Назвіть фактори, що впливають на якість управлінського рішення.

8. Назвіть фази процесу прийняття рішення.

9. Процес прийняття рішення розбивається на шість кроків. Назвіть їх.

10. Проаналізуйте технологічний цикл розробки та виконання управлінського рішення.

РОЗДІЛ 13.

ПРАВОВІ ЗАСАДИ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ

НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

Відношення в навчальному закладі та відношення з оточуючим його середовищем визначаються правовими нормами, що створюють простір його життєдіяльності. У цьому розділі розглядаються правові засади регулювання діяльності навчального закладу.

13.1. Державна політика в галузі освти

Державна політика в галузі загальної середньої освіти зафіксована у законі України ”Про освіту” (1991 p.), зміненому і доповненому в 1996 році, Законі України ”Про загальну середню освіту” (1999 p.).

Організаційно-управлінським проектом державної політики в галузі освіти є Державна національна програма ”Освіта” (Україна XXI століття). Зміст програми визначається як загальними принципами державної політики в галузі освіти, так і об’єктивними даними проведеного аналізу стану, тенденцій і перспектив розвитку освіти.

Державний характер управління системою загальної середньої освіти закріплений у такій системі принципів:

• доступність для кожного громадянина всіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;

• доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої освіти;

• обов’язковість повної загальної середньої освіти;

• рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку;

• гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;

• органічний зв’язок зі світовою та національною історією, культурою, традиціями;

• незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій;

• науковий і світський характер освіти;

• інтеграція з наукою і виробництвом;

• взаємозв’язок з освітою інших країн;

• гнучкість і прогностичність системи освіти;

• єдність і наступність системи освіти;

• небезперервність і різноманітність освіти;

• поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті.

Ці принципи визначають основні напрями, пріоритети освітньої політики, а отже, і характер освіти й освітніх закладів України.

В Україні для управління освітою створюється система державних органів управління і органи громадського самоврядування, які діють у межах повноважень, визначених законодавством. До державних органів управління освітою в Україні належать: Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, міністерства і відомства України, яким підпорядковані заклади освіти; Вища атестаційна комісія України; Міністерство освіти і науки Автономної Республіки Крим; місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування і підпорядковані їм органи управління освітою.

Міністерство освіти і науки України є головним (провідним) органом державної виконавчої влади, який здійснює керівництво у сфері освіти. Міністерство:

• бере участь у визначенні державної політики в галузі освіти, науки, професійної підготовки кадрів, розробляє програми розвитку освіти;

• встановлює державні стандарти знань з кожного предмета та здійснює контроль за додержанням цих стандартів;

• проводить акредитацію вищих і професійно-технічних закладів освіти незалежно від форм власності, видає їм ліцензії, сертифікати;

• розробляє умови прийому до закладів освіти;

• забезпечує випуск підручників, посібників, методичної літератури;

• організовує атестацію педагогічних і науково-педагогічних працівників;

• здійснює керівництво державними закладами освіти тощо.

Місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування здійснюють державну політику в галузі освіти і в межах своєї компетенції.

Органами громадського самоврядування в освіті є:

• загальні збори (конференція) колективу закладу освіти;

• районна, міська, обласна конференції педагогічних працівників, з’їзд працівників освіти Автономної Республіки Крим;

• Всеукраїнський з’їзд працівників освіти.

Самоврядування закладів освіти передбачає їх право на:

• самостійне планування роботи, вирішення питань навчально-виховної, науково-дослідної, методичної, економічної і фінансово-господарської діяльності;

• участь у формуванні планів прийому учнів, студентів, слухачів;

• прийняття на роботу педагогічних, науково-педагогічних та інших працівників тощо.

Статутами окремих шкіл передбачено створення органів учнівського самоврядування: учнівських комітетів, рад старост класів, учнівських рад, учнівських зборів тощо, яким надаються відповідні повноваження органом учнівського самоврядування.

Правовий статус (правове положення навчально-виховного закладу) − це сукупність його прав і обов’язків. Відповідно до Закону України ”Про освіту” заклади освіти створюються органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами відповідно до соціально-економічних, національних, культурно-освітніх потреб у них, за наявності необхідної матеріально-технічної, науково-методичної бази та педагогічних кадрів. Діяльність закладів освіти, як правило, розпочинається за наявності ліцензії (дозволу на здійснення навчально-виховної роботи).