12.4. Типи управлінських рішень

Програмовані рішення розроблялися на базі установленої політики, правил, порядків. Це стандартні повторюванні рішення. До них застосовується відома модель із внесенням необхідних коректив залежно від ситуації. Це робиться тому, що абсолютного повторення всіх нюансів ситуацій практично не буває.

Непрограмовані рішення приймаються в нових ситуаціях. Вони можуть мати одноразовий творчий характер і здебільшого залежать від інтуїції та здорового глузду осіб, які розробляють рішення. Залежно від творчого внеску у вироблення рішення поділяються на рутинні, селективні, адаптаційні й інноваційні.

Рутинні рішення приймаються відповідно до напрацьованого механізму і наявної програми дій. Усі процедури рішення відомі.

Селективні рішення ініціативні та потребують обмеженої свободи дій.

Адаптаційні рішення розраховані на додаткові, непередбачувані труднощі. Під час їх розробки поєднується творчий підхід на основі нових дій та відпрацьовані раніше можливості. Має значення й особиста ініціатива керівника в пошуку нового рішення відповідної проблеми.

Інноваційні рішення пов’язані зі складністю та непередбачуваністю подій і потребують неординарних дій, які містять нововведення. У спеціальній літературі автори виділяють різні ознаки рішень. На основі цих ознак і створена класифікація рішень. За джерелом виникнення рішення поділяються на ініціативні, пропоновані ”знизу” і пропоновані ”згори”. За юридичним оформленням рішення можуть бути у вигляді наказу, плану, розпорядження, інструкції, ухвали.

За способом фіксації виділяють рішення усні, письмові, електронні.

За юридичним оформленням слід розробляти наказ і розпорядження.

Наказ – категорична форма рішення, яка зобов’язує точно виконвати його у певний термін. Основою для наказу є постанови, розпорядження уряду, вищих органів управління та керівників.

Розпорядження – різновид наказу, спрямований на розв’язання питань. Видається не тільки керівниками, а й іншими особами в межах їх повноважень і компетенції.

За суб’єктом, який приймає рішення, класифікують індивідуальні (одноосібні), колективні, колегіальні, громадські рішення. Перші приймаються особисто керівниками, другі – колективами закладів, установ, організацій, треті – колегіальними органами (радами, правліннями тощо) громадськості на зібраннях, референдумах.

За умовами виконання рішення бувають директивними та рекомендаційними.

Директивне рішення має обов’язковий характер і немов автоматично продовжує дієвість системи управління з виконання директив, команд, вказівок.

Рекомендаційні рішення немають такі обов’язковості, їх виконання залежить від волі виконавця.

За часом виконання рішення поділяють на стратегічні, тактичні й оперативні. Стратегічні рішення приймаються у зв’язку зі складними проблемами, а їх виконання розраховане на значний відрізок часу. Ці рішення визначаються в загальному всебічному плані досягнення цілей, задають напрямок для реалізації певної мети.

Тактичні рішення приймаються на середньому або низькому рівнях управління. Вони більше стосуються досягнення конкретної мети, на що не витрачається великий відрізок часу. Ці рішення є засобом реалізації стратегії закладу.

Оперативні рішення – це реакція на конкретну проблему, яка не потребує значних зусиль і часу для свого розв’язання. Ці рішення передбачають заходи щодо їх реалізації через конкретні види робіт, термін виконання й виконавців. Різниця між названими рішеннями полягає в складності завдань, які вони вирішують і в діапазоні процесу їх прийняття.

За функціональністю виділяють економічні, соціальні, технічні, політичні, організаційні рішення.

Економічні рішення пов’язані з підвищенням ефективності виробництва, удосконаленням діяльності підприємств.

Соціальні рішення спрямовані на поліпшення умов праці, соціальний захист працівників.

Технічні рішення приймаються з метою вдосконалення технічної політики, технології виробництва тощо.

Організаційні рішення – це вибір, який робить керівник у межах своїх функціональних обов’язків, щоб забезпечити досягнення мети установи, закладу організації, підприємства.

Розрізняють також дослідницькі та кризово-інтуїтивні рішення. Різниця між ними полягає в ступені терміновості в процесі прийняття рішення.

Дослідницькі рішення приймаються в умовах достатнього часу й можливостей. Кризово-інтуїтивні рішення за своєю природою спонтанні, емоційні та приймаються у відповідь на конкретну небезпеку. Здійснити повну класифікацію управлінських рішень складно у зв’язку з різноманітністю їх цілей, завдань, ознак. Класифікація управлінських рішень має важливе значення, оскільки є науковою основою дослідження ефективності процесом управління, його практичної реалізації.

У навчальному закладі перехрещуються інтереси, побажання, наміри багатьох людей. Тому в кожному управлінському рішенні мають місце елементи суб’єктивності, які залежать від компетентності та здібностей керівника. В основу управлінських рішень покладаються певні об’єктивні положення, з якими мусить рахуватися керівник.

Якість управлінського рішення залежатиме від уміння керівника виходити з об’єктивних позицій і виробляти рішення, виходячи з наукових основ управління.