Висновки

Будь-який інноваційний процес, у тому числі процес локального нововведення, створюється за допомогою управління і потребує його. У процесі управління нововведенням реалізуються функції планування, організації керівництва і контролю. Завдання і методи їх виконання істотно відрізняються від аналогічних функцій при управлінні навчально-виховним процесом.

Планування нововведення повинно конкретизувати очікувані результати та шляхи їх досягнення. Плани повинні відповідати вимогам: повноті складу дій, необхідних для досягнення поставленої мети, їх скоординованості й узгодженості між собою за змістом і термінам виконання; реалістичності; чутливості до збоїв за рахунок контрольованості процесу за проміжними результатами.

Організація здійснюється шляхом розподілу функцій управління цими процесами між органами управління; виокремлення спеціальних органів, що реалізовують лише функції управління розвитком; делегування вирішення завдань нововведення проблемній або цільовій групі.

Для ефективного засвоєння нововведення мають бути створені умови для зацікавленості педагогів його освоєння. Керівники повинні передбачати можливий опір нововведенню і розробити спеціальні заходи з його подолання.

Питання для самоперевірки

1. Які завдання планування нововведень?

2. У результаті якого процесу з’являється інноваційний проект?

3. Що таке інституалізація новини?

4. Як здійснюється організація процесу освоєння нововведення?

5. Яким чинном здійснюється мотивація участі в інноваційному процесі?

РОЗДІЛ 11.

СИСТЕМНЕ УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ

НАВЧАЛЬНИМ ЗАКЛАДОМ

Якщо загальноосвітній навчальний заклад орієнтовано на інтенсивний розвиток, це передбачає безліч змін, які мають бути скоординовані та складати єдине ціле, інакше їх ефективність (з точки зору кінцевого результату) не буде такою, якою могла б бути. Реалізація такого підходу до розвитку навчального вимагає системного управління. Проблеми системного управління розвитком навчального закладу розглянуто у наукових працях: Б. Андрушківа, В. Бондаря, Н. Грищенко, Г. Дмитренко, Г. Єльнікової, О. Кузьміна, Л. Карамушки, Н. Коломінського, В. Лазарєва, В. Пікельної, М. Поташника, О. Удод та інших.

11.1. Принципові особливості системного управління розвитком

Системний підхід виходить з розуміння процесу розвитку як сукупності пов’язаних між собою змін, що забезпечують переведення навчального закладу єдиного в якісно інший стан. Тобто він базується на ідеї цілісності розвитку. Системний підхід передбачає наявність образу майбутнього навчального закладу. Опираючись на це, визначають зміни, які необхідно реалізувати та послідовність їх упровадження, зважаючи на те, щоб, по-перше, не порушити стабільного функціонування, а по-друге, забезпечити послідовний перехід до бажаного.

За системного підходу вибір будь-якого нововведення здійснюється з позиції того, що воно дасть для поліпшення результатів роботи навчального закладу в цілому, а не якийсь його окремій частині. Це, у свою чергу, означає необхідність чіткого уявлення кінцевого результату, тобто системне управління − це завжди управління, зорієнтоване на результат. Воно передбачає створення ієрархічної структури контрольованих цілей. Лише в цьому випадку виявляється можливість давати обґрунтовану оцінку корисності того або іншого нововведення не з точки зору результатів роботи якоїсь частини навчального закладу, а з позиції результатів його діяльності як цілого. Поряд з ідеями цілісності і цілеспрямованості розвитку системний підхід базується на ідеї випереджального управління. Це управління передбачає, що для забезпечення ефективності необхідно якомога раніше передбачати виникнення чинників, що перешкоджатиме досягненню визначених цілей, і реагувати на них до того, як їх дія призведе до відчутних негативних наслідків. Чим раніше усвідомлюється необхідність прийняття рішень, тим більше можливостей не допустити великих втрат. Іншими словами випереджальне управління реагує не стільки на те, що сталося, скільки на те, що може статися. Щоб забезпечити такого типу управління, потрібно мати не лише образ бажаного кінцевого результату, але і ланцюг проміжних цілей, що дозволяють усвідомлювати, наскільки тривання реального процесу відповідає бажаному. Якщо не буде досягнута якась проміжна мета, це стане сигналом загрози для досягнення кінцевої мети, і керівник зможе своєчасно прийняти рішення по корекції дій, що раніше планувалися.