10.1. Завдання планування нововведення

План виконує функцію засобу контролю за ситуацією й аналізу, він необхідний, щоб якомога раніше почати реагувати на небажані зміни. Але для цього він сам має бути динамічним. Особливо важливого значення план дій набуває, коли у здійсненні нововведення бере участь не одна людина, а група. Тоді він стає засобом узгодження і координації їх дій.

Особливості планування процесу нововведення обумовлені складністю прогнозування того, яким чином буде відбуватися інноваційний процес і які результати будуть отримані.

На характер планування впливає і нелінійна структура інноваційного процесу. Спрямованість дій у процесі нововведень розгортається таким чином, що відбувається процес повернення до минулих стадій та повторення визначених кроків. У зв’язку з цим планування інноваційного процесу має бути гнучким, що може забезпечуватися при здійсненні планування у певному напрямі, після цього відбувається процес рефлексії, більш чітко конкретизуються цілі.

Гнучкість досягається також варіативною планів. Це означає, що керівник прогнозує декілька варіантів можливого розвитку подій і планує роботу відповідно до них. Зазвичай розробляється план дій з урахуванням найкращого і найгіршого варіантів майбутнього.

У процесі розробки плану засвоєння новини керівник прогнозує можливі проблеми, з якими він може зіткнутися у процесі цієї діяльності. Проте події можуть відбутися і за кращого варіанту, тобто очікуваних перешкод може не виникнути, в цьому разі план має бути іншим.

Варіативність стосується не лише стратегії вирішення проблеми і змісту планованих дій, але і розподілу планових завдань у часі, а також між відповідальними особами. Визначити, скільки часу буде потрібно на виконання запланованої дії, в якій послідовності здійснюється процес планування нововведень, досить складно. Тому, окрім розробки варіантів розподілу планових завдань у часі, використовується короткострокове планування і підведення підсумків за проміжними цілями. Унаслідок цього процес планування здійснюється практично безперервно: завершується робота за одним планом, підводяться його підсумки і паралельно розробляється новий план, відповідний наступній стадії інноваційного циклу.

Проте гнучкість планування не означає його відсутності. Поза сумнівом, цілі та дії з управління нововведенням мають бути добре продуманими.

Планування розробки новини. Не всі новини вносяться в готовому для освоєння вигляді, інколи навчальний заклад здійснює їх розробку самостійно. У результаті цього нововведення повинні з’явитися інноваційний проект як конкретизація ідеї змін, покликаних вирішити проблему. Він включає три частини: мету проекту, опис передбачуваних змін, план реалізації проекту. На кожному кроці опрацювання інноваційних проектів відбувається оцінка та відбір ідей. Дуже рідко від ідеї можна відразу перейти до розробки плану реалізації

Розробка плану створення інноваційного проекту має особливе значення, коли в цій роботі бере участь ціла група педагогів. У створенні інноваційного проекту мають прийняти участь усі, між ними повинен відбутися розподіл обов’язків. Таким чином, план з розробки новини складається з пошуку інноваційної ідеї та створення інноваційного проекту, визначення того, що конкретно повинно змінитися в навчальному закладі.

У плані передбачаються дії з розробки самого проекту, який надалі слід упровадити у практику. Після завершення роботи планується експертиза проекту компетентними фахівцями, а також ухвалення рішення про його апробацію та подальше впровадження.

Перш ніж новина буде постійно використовуватися, має бути проведена її апробація. Цю роботу в навчальному закладі називають дослідницько-експериментальною. У такого експерименту дві основні мети: перевірити цінність нового методу роботи для вирішення конкретної педагогічної або управлінської проблеми та підготувати навчальний заклад до його широкого використання.

У ході експерименту наголос має бути зроблено не на впровадженні нововведення, а на вирішенні проблеми, що покликала її до життя. Нововведення не гарантує здобуття позитивного результату, тому не можна припустити, щоб її впровадження перетворилося на самоціль. Якщо нововведення не призвело до запланованих бажаних результатів, хоч і було застосовано у практиці роботи навчального закладу, це свідчить про те, що експеримент не проводився.

Негативний результат експерименту − теж результат. Він служить підставою для того, щоб відмовитися від невірних рішень, розпочати новий етап визначення спрямування пошуку.

Щоб визначити цінність нововведення, необхідно провести експеримент за класичною схемою, тобто порівняти результати, отримані на ”експериментальному майданчику”, з результатами контрольного об’єкту, який обирається з числа груп, що функціонують у звичайному режимі, класів або інших структурних підрозділів.

Такого роду експеримент доцільно проводити, коли нововведення раніше не було апробовано. Якщо її ефективність підтверджена досвідом інших навчальних закладах, підтвердження його цінності таким чином не потрібне. У цьому випадку, в процесі дослідно-експериментальної роботи вирішується інше завдання – відпрацювати механізм упровадження нововведення.

При цьому експеримент використовується для того, щоб переконати співробітників у доцільності нововведення, набути первинних навичок роботи по-новому, виявити можливі джерела опору та відпрацювати способи їх нейтралізації, установити напрями модифікації нововведення відповідно до особливостей навчального закладу.

У навчальному закладі часто обирається експериментальна база, на якій можна вигідно показати переваги нововведення. Це робиться з метою досягнення кращої мотивації учасників експерименту і, надалі, його користувачів. Але треба мати на увазі, що на кращій експериментальній базі можуть залишитися невиявленими можливі проблеми, з якими зіткнуться педагоги та керівники навчального закладу у процесі розширення меж застосування нововведення.

У сучасній теорії управління впровадження нововведення розглядається як процес взаємної адаптації нововведення і організації, у результаті якого змінюється не лише поведінка людей, але і створюється варіант інновації, що враховує особливості конкретної установи. Мета цих змін полягає в тому, щоб отримати від упроваджуваного нововведення найбільший ефект.

Апробація новвовведення здійснюється на основі спеціально розробленого плану дослідно-експериментальної роботи. Експеримент допомагає підготувати перехід до наступної стадії процесу впровадження нововведення, до її інституалізації. Під інституалізацією розуміється переведення нововведення з експериментального режиму в режим постійного вживання. Існують загальна та локальна інституалізація новини. Загальним вважається рівень, за якого всі співробітники визнають нововведення.

Мета плану впровадження полягає в максимально можливій інституалізації новини, що засвідчила свою цінність для навчального закладу в ході апробації. Здійснення інституалізації нововведення пов’язане з необхідністю постійної перепідготовки кадрів, введення у процес нових фахівців, визнання норм і цінностей, що привнесло нововведення. Його поширення здійснюється через безпосередніх носіїв нового досвіду, тому плануються спеціальні заходи з його застосування.

Щоб плани засвоєння і впровадження нововведення могли ефективно виконувати свої функції, вони повинні відповідати наступним вимогам: забезпечувати повноту складу дій, необхідних для досягнення поставленої мети; встановлювати зв’язки між діями і забезпечувати їх координованість, узгодженість між собою за змістом і термінам виконання; бути реалістичними з точки зору ресурсного забезпечення і термінів реалізації; володіти чутливістю до можливих відхилень від запланованих цілей, за рахунок контрольованості процесу за проміжними результатами; бути раціонально деталізованими, тобто відрізок часу між проміжними цілями повинен забезпечувати можливість ефективного контролю, але він не має бути надмірно малим, оскільки це збільшує витрати зусиль на планування і контроль.

Управління реалізацією нововведень. Організація процесу освоєння нововведень. Реалізація планів нововведень вимагає розподілу повноважень і відповідальності за вирішення завдань на різних етапах інноваційного циклу. За більшістю органів управління навчального закладу закріплені як функції забезпечення стабільного функціонування, так і забезпечення розвитку.

Розподіл функцій управління нововведеннями між органами управління − це перший крок організації введення інновацій. У структурі управління навчальним закладом можуть бути виділені спеціалізовані органи, функції управління розвитком, що реалізовують лише заступник директора з інноваційної роботи, предметні кафедри тощо.

Наявність постійних органів, які відповідають за розвиток, робить цей процес неперервним, що особливо важливо в умовах динамічних і важливих змін у зовнішньому середовищі. На практиці часто виявляються проблеми, які не можуть бути вирішені при розподілі функцій, що існують у навчальному закладі, оскільки вимагають об’єднання зусиль фахівців, що працюють в різних підрозділах навчального закладу.

У цьому випадку створюються проблемні або цільові групи, що виконують завдання розробки та реалізації інноваційних проектів. До цільової групи входять усі фахівці, від яких залежить успіх вирішення виявленої проблеми. Структури, що мають у своєму складі органи, створені за типом об’єднання фахівців з різних підрозділів для вирішення актуальних проблем розвитку організації, є проектними і матричними.

До розробки проектів часто притягуються запрошені фахівці, а самі цільові групи створюються на час розробки і впровадження проекту. У матричних структурах один і той же педагог, окрім основного, одночасно може бути задіяний у роботі декількох структурних підрозділів і цільових груп.

Завдання, що вирішуються при організації освоєння окремого нововведення, полягають у формуванні тимчасових структурних підрозділів, розподілі обов’язків усередині них і визначенні відповідальних за загальне керівництво груп та контроль.