Висновки

Керівництво колективу покликане забезпечити формування таких стосунків у колективі та таку організаційну поведінку, які максимально сприяють досягненню цілей навчального закладу.

Для вирішення цього завдання керівникові необхідно знати, які якості колективу визначають ефективність його діяльності, як вони формуються.

Відмінність групи, що створює колектив, від просто групи людей, що працюють разом, полягає в наявності суспільно-значимих цінностей, норм і правил, які визначають спрямованість спільної діяльності та регулюють стосунки між співробітниками. Рівень розвитку колективу визначається тим, які цінності, норми і правила культивуються в ньому.

Ефективність діяльності керівника залежить не від набору його особистісних якостей, а від того, якою мірою він володіє методами керівництва і здатний обирати з них найбільш відповідні стану колективу, завданню, яке вирішується, і умовам діяльності.

Характеристики колективу не є постійними, вони можуть змінюватися у процесі формування відповідних норм і цінностей.

Створення умов для цього − одне з основних завдань керівника.

Питання для самоконтролю

1. Надайте характеристику типів поведінки педагогів.

2. Які існують змістовні теорії мотивації?

3. Зробить порівняльний аналіз теорії двох чинників Ф. Хельцберга та процесуальної теорії Портера-Лоулера.

4. Доведіть необхідність створення керівником мотиваційного середовища в навчальному закладі.

5. Наведіть методику оцінки кадрів у навчальному закладі.

6. Розкрийте сутність методів діагностування рівня професійної компетентності педагогів.

7. Сутність та методика проведення атестації педагогічних кадрів.

Розділ 9. Типи інноваційної поведінки навчального закладу і підходи до управління його розвитком

Навчальний заклад не є статичною організацію насамперед тому, що він органічно пов’язаний із оточуючим його середовищем, у якому відбуваються постійні зміни, котрі впливають на його життєдіяльність.

Одні зміни вимагають миттєвих реакцій, а інші ставлять загальноосвітній навчальний заклад перед необхідністю змінити цілі, яких він прагне досягнути та відповідно − способи їх досягнення. Щоб виживати в цих умовах, організація повинна еволюціонувати й адаптуватися до змін.

У цьому розділі розглядаються проблеми управління внутрішніми змінами, що ведуть до зростання освітнього потенціалу загальноосвітнього навчального закладу та підвищують ефективність його використання. Дослідження цієї проблеми висвітлено у наукових працях: В. Василенко, Л. Даниленко, І. Дичківської, Н. Краснокутської, О. Мармази, А. Пригожина та інших.

9.1. Вибір стратегії інноваційної поведінки

Деякі навчальні заклади реагують на зміни лише тоді, коли це вже життєво необхідно. Їх реакція завжди запізнюється, вони не прогнозують майбутніх змін, орієнтуються переважно на чинні вимоги й умови. Такий тип поведінки називають реактивним (або пасивно-пристосувальним). Інші навчальні заклади прагнуть зрозуміти тенденції змін і реагують на випередження, їх поведінка за своїм типом є активною, а такі заклади − інноваційними. Реалізація активного типу поведінки вимагає вивчення і прогнозування змін в освітніх потребах наперед. Керівники повинні розуміти загальні тенденції розвитку освіти, відстежувати появу педагогічних інновацій тощо. Проте, в тому, як навчальні заклади здійснюють активну адаптацію до змін середовища, також спостерігаються істотні відмінності.

Вони виявляються, по-перше, в тому, чи орієнтується навчальний заклад лише на зміни всередині себе (активно-пристосувальна поведінка) або чи прагне він змінити своє оточення (активно-адаптивна поведінка), по-друге, за ступенем реалізації інтеграційних проектів змін. Кожний інноваційний проект орієнтовано на зміну певної частини навчально-виховного процесу, тому передбачається, що сума позитивних змін в окремих частинах призведе до позитивних змін результатів роботи закладу в цілому. Тому одночасно можуть здійснюватися декілька інноваційних процесів: педагоги початкової школи засвоювати інновації, що, на їх думку, призведуть до поліпшення результатів початкової освіти і в той же час у старшій ланці відбуватиметься процес уведення профільних предметів. Відносно незалежна реалізація окремих інноваційних проектів може призводити до позитивних змін у результатах роботи, однак може погіршити процес погодження введення інновацій на різних рівнях освіти. Така стратегія інноваційних змін може бути названа частковою.

Керівники, що прагнуть гармонізувати різні нововведення і орієнтувати їх на досягнення загального результату, прогнозують, як зміняться вимоги до освіти у перспективі, розробляють проект майбутнього навчального закладу на тривалу перспективу, визначають, де, що і коли потрібно змінити на шляху до бажаного майбутнього, забезпечують узгодження зв’язків між різними нововведеннями. У таких навчальних закладах реалізується системна стратегія інноваційних змін.

Щоб зробити обґрунтований вибір стратегії інноваційної поведінки навчального закладу, керівник повинен ураховувати стан його зовнішнього і внутрішнього середовищ. Якщо зовнішнє динамічно змінюється так, що змінюються вимоги до результатів освіти та загострюється конкуренція між навчальними закладами, а сам заклад не є лідером у цій конкуренції, він повинен буде реалізувати активний тип інноваційної поведінки. Пасивно-пристосувальний тип у цих умовах застосовано бути не може, оскільки призведе до погіршення положення закладу. Він може реалізуватися лише у стабільних умовах, або тоді, коли за рахунок раніше здійснених змін навчальний заклад зайняв позицію лідер у порівняно з іншими навчальними закладами свого міста або району.

Реалізація активно-адаптуючого типу поведінки вимагає наявності можливостей впливати на різні компоненти зовнішнього середовища так, щоб викликати в них зміни, відповідні до інтересів навчального закладу. Це може бути активна роботи зі співтовариством мікрорайону, засобами масової інформації з метою ініціювати прийняття органами виконавчої влади або громадськими організаціями необхідних рішень. Завдяки своїй активній позиції навчальний заклад може також стати центром культурного розвитку свого мікрорайону, селища тощо. Але реалізація такої позиції вимагає великих зусиль від керівників і адекватної оцінки наявних можливостей. Вибір стратегії внутрішніх змін залежить, перш за все, від вже досягнутого рівня розвитку навчального закладу, зрілості педагогічного колективу і наявності у нього досвіду розробки і реалізації крупних інноваційних проектів.

Якщо навчальний заклад уже обіймає позицію лідера, він може певний період часу обмежуватися вдосконаленням деяких процесів. Стратегія приватних змін найбільш прийнятна і тоді, коли колектив закладу ще не досяг високого рівня зрілості, слабко орієнтований на розвиток і не має необхідного досвіду інноваційної діяльності. Звичайно, і в цих умовах керівник може обрати стратегію, зорієнтовану на системні зміни в навчальному закладі, однак він повинен усвідомлювати про зростання навантаження особисто на нього і, воно може виявитися доволі суттєвим.