Методи побудови оцінних шкал

Метод градації. Передбачає створення шкал оцінки за допомогою балів. Прикладом такої шкали може бути п’ятибальна з наступними значеннями оцінки: 5 − дуже висока (набагато вища за вимоги); 4 − висока (вища за вимоги); 3 − задовільна (відповідає вимогам); 2 − мінімально достатня (дещо нижча за вимоги); 1 – незадовільна.

Інший приклад шкали з балами для оцінки показника ”Уміння організовувати самостійну роботу учнів”: 5 − завжди; 4 − з деякими винятками; 3 − основному; 2 − часто не дотримується; 1 − рідко. Проте такого роду прості шкали допускають широке поле інтерпретації, що призводить до виникнення помилок. Понизити суб’єктивізм оцінки можна за рахунок деталізації опису умов віднесення оцінки до того або іншого значення шкали. Підсумкова оцінка може здійснюватися шляхом підсумку оцінок за всіма показниками.

Однак різні сторони діяльності і відповідні їм показники можуть мати різну міру важливості та впливу на результати освіти. Щоб урахувати ці відмінності, вводяться вагові коефіцієнти для показників, наприклад: найменш важливим показникам приписується значення 1. Якщо інший показник оцінюється в 1,5 або 2 − це означає, що він важливіший за попередній.

Метод упорядкування рангів. Цей метод орієнтовано на встановлення між об’єктами оцінки стосунків ”краще − гірше”, ”більше − менше” тощо. Він дає можливість швидко провести зіставлення педагогів за окремими показниками. Для цього на картках пишуться імена тих співробітників, які підлягають оцінюванню; після цього експертами проводиться ранжування карток за ступенем вираженості кожної характеристики, у результаті якої складається ранжувальний ряд, наприклад, ”використання нових методик викладання”: педагог А. має вищий ранг ніж педагог В. та нижчий, ніж педагог С., і так далі.

Сумарна оцінка розраховується складанням окремих рангів. Суттєвим недоліком цього методу є неможливість зробити висновок про якісну дистанцію між оцінюваними об’єктами.

Метод спостереження – один із старих методів оцінки. Його популярність пов’язана з тим, що робота педагога та її кінцевий результат не можуть бути жорстко виміряні, а відвідування й аналіз навчальних занять дають важливу інформацію про його діяльність. Спостереження може бути неформальним, ознайомлювальним, неструктурованим чи навпаки − формальним із заповненням протоколу і висновками за результатами оцінки.

Педагогічне спостереження – організоване сприйняття проявів особистості в навчальній діяльності з метою накопичення фактичного матеріалу про рівень розвитку (сформованості) певних параметрів особистості згідно з положенням про атестацію вчителів.

Види спостереження: безпосереднє – опосередковане; відкрите – приховане; включене – невключене; короткочасне – довготривале; неперервне – дискретне; монографічне – вузьке.

І хоча спостереження – добре знайомий метод для кожного заступника керівника навчального закладу, слід пам’ятати, що для забезпечення достовірності отриманих результатів воно має відповідати таким вимогам: цілеспрямованості (що спостерігати чи фіксувати); об’єктивність (фіксувати не власні припущення, а об’єктивну інформацію); системність і систематичність: упорядкованість і простота фіксації інформації.

Ефективність методу тим вища, чим чіткіше визначено цілі спостереження, його програма, критерії оцінки і форми фіксації результатів. Важливим моментом при використанні цього методу є необхідність попередження педагога про візит і ознайомлення його із критеріями оцінки, а після відвідин − спільне обговорення отриманих результатів.

Метод спостереження є локальним, оскільки не дає можливості оцінити, як педагог планує роботу, оцінює й обирає навчальний матеріали та методи роботи.

Усебічна оцінка. Призначення цього методу − здобуття всебічної оцінки педагога керівником, колегами, батьками і учнями. Методики оцінки, що використовуються при цьому, можуть бути різними (заповнюють загальну форму оцінки, але для кожної категорії педагогів розробляється особлива форма).

Оцінка вчителя вчителем. Як правило, використовується щодо молодих педагогів. Досвідчені колеги знають такого педагога та його діяльність краще, ніж керівник або його заступники, тому вони здатні ефективно вплинути на професійний розвиток молодого співробітника.

Метод включає спостереження за роботою педагога у класі, її аналіз і всебічне обговорення, де головну роль відіграють рекомендації з удосконалення його праці. Необхідною складовою методу є повторні спостереження, що забезпечують контроль за усуненням виявлених недоліків.

Метод формуючою орієнтації є достатньо ефективним для вирішення проблем, що виникають у педагога при роботі безпосередньо з учнями. Оцінка проводиться як у груповому, так і в індивідуальному варіанті. У повному об’ємі метод включає п’ять етапів:

• бесіда з педагогом до початку спостереження (індивідуальна або групова);

• спостереження на навчальному занятті;.

• аналіз отриманих результатів;

• консультативна бесіда;

• планування вдосконалення діяльності педагога.

Самооцінка (оцінка власної діяльності) допомагає педагогам отримувати інформацію (досвід) про свою діяльність, стимулювати рефлексію і психологічний настрій на постійне самовдосконалення. Використання методу самооцінки в комплексі з іншими методами оцінки підвищує довіру до них. Наприклад, щоб уникнути розбіжностей з приводу підсумкової оцінки або її складових, самооцінка, як правило, проводиться за один−два тижні до проведення атестації. Це допомагає педагогу не лише зосередити увагу на важливих аспектах власної діяльності, але і спробувати поглянути на неї збоку критично та об’єктивно. У цьому випадку самооцінка стає сильною стимул-реакцією до подальшого вдосконалення.

У деяких системах оцінки ”Портфоліо педагога” використовується для збору інформації, яка не може бути отримана у процесі спостереження занять, але необхідна для підсумкової оцінки діяльності. Педагог може накопичувати в портфоліо опис обов’язків, плани роботи, зразки розроблених ним навчальних матеріалів, тестів, завдань для учнів, письмових, аудіо- і відеозаписів навчальних занять та інших заходів, відгуки батьків тощо і надавати експертам у рамках поточної і підсумкової оцінки. Особливо висока цінність використання цього методу для обґрунтування високої якості й ефективності діяльності педагога.

Анкетування – за його допомогою можна одержати різноманітний емпіричний матеріал про педагогів. Анкета містить складені за певними правилами питання, кожне з яких логічно пов’язане з метою дослідження.

Працюючи над формулюванням запитань для анкети, слід пам’ятати про такі вимоги:

• запитання до закритих анкет мають передбачати відповідь тільки в одному плані (розумінні) або вибір однієї відповіді з кількох;

• не використовувати запитань, які передбачають моральну чи соціальну оцінку особистих якостей;

• запитання мають бути лаконічними, чіткими, точними та зрозумілими;

• на виявлення однієї характеристики має бути спрямовано кілька запитань;

• в анкеті варто використовувати запитання як у прямій, так і в непрямій формі: як особистісні, так і безособистісні;

• бажано на початку анкети помістити нескладні запитання, потім – складні (судження, оцінки), на завершення – знову прості.

Педагогічна діагностика, яку здійснює заступник керівника, складається з усного та письмового опитування з подальшим педагогічним аналізом і визначенням обґрунтованих висновків і пропозицій. Для педагогічного діагностування професійної компетентності педагогічних працівників розробляється діагностична програма, яка передбачає певну послідовність дій, добір відповідних засобів. Така програма передбачає вступну бесіду з питань професійного розвитку педагогічних працівників, усне чи письмове опитування. При цьому враховується поступове зростання складності завдань, у тому числі комплексного характеру. Діагностування професійної компетентності педагогічних працівників здійснюється наступними шляхами.

Одержання інформації з різноманітних джерел та її опрацювання:

1. Проводиться критичне оцінювання наявної інформації про педагогічних працівників (кількісно-якісний аналіз), результатів їх діяльності та наступне узагальнення висновків з метою визначення необхідності оновлення інформації, доповнення й одержання нових даних, встановлення технологічності узагальнених висновків.

2. Уточнюється чи розробляється план (програма) діагностування на певний період (яку інформацію потрібно одержати, коли і якими шляхами, що перевірити, що уточнити).

3. Розробляється технологія діагностування рівня професійної компетентності педагогічних працівників (джерела інформації, хто забезпечує, зміст і форма представлення інформації, ознаки для попередньої класифікації, педагогічний аналіз попередньої інформації, узагальнення та висновки щодо подальшого використання).

Психологічні методи включають тести, співбесіди, вправи, зорієнтовані на оцінку наявності та рівня розвитку певних характеристик співробітника. При цьому оцінюються не результати його діяльності, а потенціал. Психологічні методи дозволяють досягти високої міри точності та детальності оцінок, проте значні витрати, пов’язані із залученням професійних психологів, обмежують сферу їх застосування.

Тестування − метод діагностики із застосуванням стандартизованих запитань та завдань, що мають певну шкалу значень. До нього вдаються для стандартизованого визначення індивідуальних відмінностей особистості. Вони дають можливість із певною ймовірністю визначити рівень розвитку в індивіда психологічних властивостей (пам’яті, мислення, уяви тощо), особистісних характеристик, ступінь готовності до певної діяльності, засвоєння знань і навичок тощо.

За функціональною ознакою (призначенням тестів щодо предмета дослідження) розрізняють:

• тести інтелекту − методики психологічної діагностики, призначені для виявлення розумового потенціалу індивіда;

• тести креативності − сукупність методик для вивчення й оцінювання творчих здібностей особистості (креативності);

• тести досягнень − методики, за допомогою яких визначають ступінь конкретних знань, навичок, умінь особистості;

• тести особистісні − методики психодіагностики, за допомогою яких визначають різні якості особистості та її характеристики: уподобання, цінності, ставлення, емоційні, мотиваційні та міжособистісні властивості, типові форми поведінки;

• проективні тести − методики, скеровані на виявлення певних психічних властивостей людини. Вони передбачають стимули, реагуючи на які, людина виявляє свої найхарактерніші якості. Для цього досліджуваній особі пропонують витлумачити події, відновити ціле за деталями, надати сенс неоформленому матеріалу, створити оповідання за малюнком із невизначеним змістом.

Математичні методи. Використовують їх для кількісного аналізу фактичного матеріалу, отриманого у процесі дослідження. Вони надають процесу дослідження чіткості, структурованості, раціональності, ефективності при опрацюванні великої кількості емпіричних даних. У педагогічних дослідженнях широко використовують такі їх види:

• метод реєстрування − виявлення певної якості в явищах та її кількості (наприклад, кількості запізнень на уроки);

• метод ранжування − класифікація даних у певній послідовності (спадання чи зростання показників), визначення місця в цьому ряду (наприклад, складання списку учнів залежно від рівня успішності тощо);

• метод моделювання − створення і дослідження моделей. Є засобом теоретичного дослідження психологічних явищ через уявне створення життєвих ситуацій, в яких може здійснюватися діяльність людини чи змодельованої системи; допомагає пізнати закономірність поведінки людини в певних ситуаціях;

• статистичні методи − методи математичної статистики, що використовуються для опрацювання експериментальних даних з метою підвищення обґрунтованості висновків. У педагогіці та психології вони представлені: а) описовою статистикою (табулювання, графічне вираження і кількісне оцінювання даних); б) теорією статистичного висновку (передбачення результатів за даними обстеження вибірок); в) теорією планування експериментів (виявлення та перевірка причинних зв’язків між змінними).

Завдяки математичним методам описують кількісні характеристики педагогічних явищ, визначають оптимальні умови управління процесом навчання і виховання. Ефективні тільки при масовому характері досліджуваних явищ, їх типовості, вимірюваності.